Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання
Степове Ельдорадо
(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...
І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.
(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.
(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.
II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.
(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.
(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.
(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.
ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.
(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.
IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.
(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.
V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.
(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.
(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.
За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів
Відповідність грецьких і скіфських богів, згаданих у тексті, є правильною в усіх рядках, ОКРІМ
