Національний мультитест з української літератури – 2 сесія

«А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала», – говорили люди

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті –

говорить ліричний герой твору

Прислів’я «Два коти в одному мішку не помиряться» характеризує стосунки

«Тобі потрібно розширити горизонт і поглянути на життя, яким воно є, а не в ізольованому фокусі – розбишацтві. Автор повинен не з розбійницького притону дивитися на світ, а, навпаки, – зі світової точки на розбійницький притон», – радив Іван Білик у листі братові-письменнику

Прочитайте текст, у якому пропущено окремі фрагменти інформації.

_____ – натура роздвоєна. З одного боку, він типовий поліський парубок, добрий, слухняний син і небіж, а з іншого, наділений від природи поетичною натурою, яку _____ відразу ж відчула: «той цвіт від папороті чарівніший – він скарби творить, а не відкриває…»

Правильним є варіант послідовного заповнення пропусків

«Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, … а москаль дере собі за своїми, тільки курява ляга – собачка ще поганенький доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє», – так описує автор свою картину до

Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні, –

стверджує ліричний герой твору

Марія, загірна комуна, штаб Духоніна, гроза, натовп черниць – символічні óбрази твору, автор якого має справжнє прізвище

«Любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури» – так сформулював естетичну концепцію неокласиків один із представників «грона п’ятірного»

«Любові всевишній» присвячено твір, у якому герой згадує, як

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських –
І по паркету наших заль
ступати лаптю буде сковзко, –

переконаний ліричний герой твору

Проаналізуйте віршований твір і виконайте завдання до нього.

Не думає бджола про довголіття,
А просто вилітає день при дні
На ниви ніжноколірні рясні
І крильцями погладжує суцвіття.

Допомагає сонцю трудівниця,
Викохує чутливі пелюстки,
Леліє плід. Із року в рік, віки
Повторюється, твориться дивниця.

Збігає день, не вернеться назад,
Зітхає у солодкій стомі сад.
Летить бджола, – то, кажуть, на погоду.

Та головне – пилок зібрати в час,
Ще нині, поки обрій не погас.
У цьому – довголіття її роду.

                            Олесь Лупій

Твір Олеся Лупія є

Проаналізуйте віршований твір і виконайте завдання до нього.

Не думає бджола про довголіття,
А просто вилітає день при дні
На ниви ніжноколірні рясні
І крильцями погладжує суцвіття.

Допомагає сонцю трудівниця,
Викохує чутливі пелюстки,
Леліє плід. Із року в рік, віки
Повторюється, твориться дивниця.

Збігає день, не вернеться назад,
Зітхає у солодкій стомі сад.
Летить бджола, – то, кажуть, на погоду.

Та головне – пилок зібрати в час,
Ще нині, поки обрій не погас.
У цьому – довголіття її роду.

                                           Олесь Лупій

Óбраз бджоли, для якої праця є одночасно потребою й насолодою, є також у творі

Проаналізуйте віршований твір і виконайте завдання до нього.

Не думає бджола про довголіття,
А просто вилітає день при дні
На ниви ніжноколірні рясні
І крильцями погладжує суцвіття.

Допомагає сонцю трудівниця,
Викохує чутливі пелюстки,
Леліє плід. Із року в рік, віки
Повторюється, твориться дивниця.

Збігає день, не вернеться назад,
Зітхає у солодкій стомі сад.
Летить бджола, – то, кажуть, на погоду.

Та головне – пилок зібрати в час,
Ще нині, поки обрій не погас.
У цьому – довголіття її роду.

                                           Олесь Лупій

Ключові óбрази твору наведено в рядку

Проаналізуйте віршований твір і виконайте завдання до нього.

Не думає бджола про довголіття,
А просто вилітає день при дні
На ниви ніжноколірні рясні
І крильцями погладжує суцвіття.

Допомагає сонцю трудівниця,
Викохує чутливі пелюстки,
Леліє плід. Із року в рік, віки
Повторюється, твориться дивниця.

Збігає день, не вернеться назад,
Зітхає у солодкій стомі сад.
Летить бджола, – то, кажуть, на погоду.

Та головне – пилок зібрати в час,
Ще нині, поки обрій не погас.
У цьому – довголіття її роду.

                                           Олесь Лупій

Яскравий приклад алітерації є в рядку

Проаналізуйте віршований твір і виконайте завдання до нього.

Не думає бджола про довголіття,
А просто вилітає день при дні
На ниви ніжноколірні рясні
І крильцями погладжує суцвіття.

Допомагає сонцю трудівниця,
Викохує чутливі пелюстки,
Леліє плід. Із року в рік, віки
Повторюється, твориться дивниця.

Збігає день, не вернеться назад,
Зітхає у солодкій стомі сад.
Летить бджола, – то, кажуть, на погоду.

Та головне – пилок зібрати в час,
Ще нині, поки обрій не погас.
У цьому – довголіття її роду.

                                           Олесь Лупій

Ідею твору якнайкраще передано у варіанті

Проаналізуйте уривок прозового твору й виконайте завдання до нього.

Як дізнатися про походження свого прізвища

Майже науковий трактат

Вважатиму неповноцінною свою книгу, якщо бодай хоч коротко не зупинюсь на походженні наших прізвищ. Подавати пораду, як підібрати ім’я і зовсім не сказати, як дізнатись про походження свого прізвища, – значить обікрасти читача, не задовольнити його допитливої душі. Тим паче, що прізвища хвилюють нас інколи більше, ніж імена. Бо як-не-як, імена нам дають, як ми вже знаємо, сусіди, родичі, знайомі, рідше – батьки, а ще рідше –діди чи прабаби. То вже прізвища, якось так повелось, дістаються не від знайомих, а саме від батьків, дідів чи навіть від прапрадідів. І спробуй тепер після стількох епох і воєн встановити, чи у вас таке ж прізвище, як було в прапрадіда, а чи дійшло до наших днів в іншому вигляді, а може, і змінилось за вимогами часу чи самого власника того прізвища. Бо тепер, скажімо, кожне змінює своє прізвище, як йому заманеться, і часто на шкоду собі.

Тому я раджу: перед тим як збираєтеся змінити своє прізвище, подумайте, чи не міняєте шило на швайку. Можливо, ви й досі не догадуєтесь, яке благородне походження має ваше прізвище. Щоб ви впевнились, що це справді так, то пропоную вам кілька прикладів, за допомогою яких ви зможете визначити генезис свого прізвища й пересвідчитеся, що воно у вас не таке вже звичайне, як на перший погляд здається.

Як дізнатися, чи ви випадково не італієць

Приклад перший. Ваше справжнє прізвище, як твердить батько чи мати, – Мирон Деко. А якщо його прочитати навпаки, та ще написати разом, то виходить, що ви ніякий не Мирон, а ДЕКОМИРОН. Отже, ваші далекі предки – це, безсумнівно, італійці – сучасники Джованні Боккаччо (Boccaccio), Мікеланджело й Тіціана.

То питається, чи варто міняти таке прізвище?

Приклад другий. Ви Антон Канава. Три «а» в одному прізвищі, звичайно, забагато, як замало одного «о» в імені. Що ж слід робити? Перше «а» в прізвищі заміняєте на «о» разом із наголосом. Тепер прізвище вимовляється Конава. Відчуваєте – зовсім інший нюанс! А до імені Антон додаєте «іо». Правда, цього вашого поривання часто не розуміють формалісти із загсу. Але якби не вони, бюрократи, ви, мабуть, і не догадались, яке б мали пікантне прізвище: Антоніо Конава – наче тезко видатного італійського скульптора – представника класицизму Антоніо Канова (1757–1822 роки).

Приклад третій. Прізвище змінюється за допомогою додавання, точніше дописування. Це можна зробити без чиновника із загсу чи секретаря сільради. Головне підібрати відповідне чорнило. Якщо у вашому паспорті стоїть Мазач чи Кирпач, вважайте, що до італійця вам – дві літери. Дописуйте «чо». Не «чао», а саме: «ч» і «о», й носіть собі на радість, а іншим на втіху: «Мазаччо» чи «Кирпаччо». Якщо у вас прізвище Пізан, то робіть «Пізанно»…

                    Олег Чорногуз

В уривку твору Олега Чорногуза переважає

Проаналізуйте уривок прозового твору й виконайте завдання до нього.

Як дізнатися про походження свого прізвища

Майже науковий трактат

Вважатиму неповноцінною свою книгу, якщо бодай хоч коротко не зупинюсь на походженні наших прізвищ. Подавати пораду, як підібрати ім’я і зовсім не сказати, як дізнатись про походження свого прізвища, – значить обікрасти читача, не задовольнити його допитливої душі. Тим паче, що прізвища хвилюють нас інколи більше, ніж імена. Бо як-не-як, імена нам дають, як ми вже знаємо, сусіди, родичі, знайомі, рідше – батьки, а ще рідше –діди чи прабаби. То вже прізвища, якось так повелось, дістаються не від знайомих, а саме від батьків, дідів чи навіть від прапрадідів. І спробуй тепер після стількох епох і воєн встановити, чи у вас таке ж прізвище, як було в прапрадіда, а чи дійшло до наших днів в іншому вигляді, а може, і змінилось за вимогами часу чи самого власника того прізвища. Бо тепер, скажімо, кожне змінює своє прізвище, як йому заманеться, і часто на шкоду собі.

Тому я раджу: перед тим як збираєтеся змінити своє прізвище, подумайте, чи не міняєте шило на швайку. Можливо, ви й досі не догадуєтесь, яке благородне походження має ваше прізвище. Щоб ви впевнились, що це справді так, то пропоную вам кілька прикладів, за допомогою яких ви зможете визначити генезис свого прізвища й пересвідчитеся, що воно у вас не таке вже звичайне, як на перший погляд здається.

Як дізнатися, чи ви випадково не італієць

Приклад перший. Ваше справжнє прізвище, як твердить батько чи мати, – Мирон Деко. А якщо його прочитати навпаки, та ще написати разом, то виходить, що ви ніякий не Мирон, а ДЕКОМИРОН. Отже, ваші далекі предки – це, безсумнівно, італійці – сучасники Джованні Боккаччо (Boccaccio), Мікеланджело й Тіціана.

То питається, чи варто міняти таке прізвище?

Приклад другий. Ви Антон Канава. Три «а» в одному прізвищі, звичайно, забагато, як замало одного «о» в імені. Що ж слід робити? Перше «а» в прізвищі заміняєте на «о» разом із наголосом. Тепер прізвище вимовляється Конава. Відчуваєте – зовсім інший нюанс! А до імені Антон додаєте «іо». Правда, цього вашого поривання часто не розуміють формалісти із загсу. Але якби не вони, бюрократи, ви, мабуть, і не догадались, яке б мали пікантне прізвище: Антоніо Конава – наче тезко видатного італійського скульптора – представника класицизму Антоніо Канова (1757–1822 роки).

Приклад третій. Прізвище змінюється за допомогою додавання, точніше дописування. Це можна зробити без чиновника із загсу чи секретаря сільради. Головне підібрати відповідне чорнило. Якщо у вашому паспорті стоїть Мазач чи Кирпач, вважайте, що до італійця вам – дві літери. Дописуйте «чо». Не «чао», а саме: «ч» і «о», й носіть собі на радість, а іншим на втіху: «Мазаччо» чи «Кирпаччо». Якщо у вас прізвище Пізан, то робіть «Пізанно»…

                    Олег Чорногуз

Говорячи про зміну прізвища, автор натякає на таку людську ваду, як

Проаналізуйте уривок прозового твору й виконайте завдання до нього.

Як дізнатися про походження свого прізвища

Майже науковий трактат

Вважатиму неповноцінною свою книгу, якщо бодай хоч коротко не зупинюсь на походженні наших прізвищ. Подавати пораду, як підібрати ім’я і зовсім не сказати, як дізнатись про походження свого прізвища, – значить обікрасти читача, не задовольнити його допитливої душі. Тим паче, що прізвища хвилюють нас інколи більше, ніж імена. Бо як-не-як, імена нам дають, як ми вже знаємо, сусіди, родичі, знайомі, рідше – батьки, а ще рідше –діди чи прабаби. То вже прізвища, якось так повелось, дістаються не від знайомих, а саме від батьків, дідів чи навіть від прапрадідів. І спробуй тепер після стількох епох і воєн встановити, чи у вас таке ж прізвище, як було в прапрадіда, а чи дійшло до наших днів в іншому вигляді, а може, і змінилось за вимогами часу чи самого власника того прізвища. Бо тепер, скажімо, кожне змінює своє прізвище, як йому заманеться, і часто на шкоду собі.

Тому я раджу: перед тим як збираєтеся змінити своє прізвище, подумайте, чи не міняєте шило на швайку. Можливо, ви й досі не догадуєтесь, яке благородне походження має ваше прізвище. Щоб ви впевнились, що це справді так, то пропоную вам кілька прикладів, за допомогою яких ви зможете визначити генезис свого прізвища й пересвідчитеся, що воно у вас не таке вже звичайне, як на перший погляд здається.

Як дізнатися, чи ви випадково не італієць

Приклад перший. Ваше справжнє прізвище, як твердить батько чи мати, – Мирон Деко. А якщо його прочитати навпаки, та ще написати разом, то виходить, що ви ніякий не Мирон, а ДЕКОМИРОН. Отже, ваші далекі предки – це, безсумнівно, італійці – сучасники Джованні Боккаччо (Boccaccio), Мікеланджело й Тіціана.

То питається, чи варто міняти таке прізвище?

Приклад другий. Ви Антон Канава. Три «а» в одному прізвищі, звичайно, забагато, як замало одного «о» в імені. Що ж слід робити? Перше «а» в прізвищі заміняєте на «о» разом із наголосом. Тепер прізвище вимовляється Конава. Відчуваєте – зовсім інший нюанс! А до імені Антон додаєте «іо». Правда, цього вашого поривання часто не розуміють формалісти із загсу. Але якби не вони, бюрократи, ви, мабуть, і не догадались, яке б мали пікантне прізвище: Антоніо Конава – наче тезко видатного італійського скульптора – представника класицизму Антоніо Канова (1757–1822 роки).

Приклад третій. Прізвище змінюється за допомогою додавання, точніше дописування. Це можна зробити без чиновника із загсу чи секретаря сільради. Головне підібрати відповідне чорнило. Якщо у вашому паспорті стоїть Мазач чи Кирпач, вважайте, що до італійця вам – дві літери. Дописуйте «чо». Не «чао», а саме: «ч» і «о», й носіть собі на радість, а іншим на втіху: «Мазаччо» чи «Кирпаччо». Якщо у вас прізвище Пізан, то робіть «Пізанно»…

                    Олег Чорногуз

Проблему зміни прізвища порушено також у творі

Проаналізуйте уривок прозового твору й виконайте завдання до нього.

Як дізнатися про походження свого прізвища

Майже науковий трактат

Вважатиму неповноцінною свою книгу, якщо бодай хоч коротко не зупинюсь на походженні наших прізвищ. Подавати пораду, як підібрати ім’я і зовсім не сказати, як дізнатись про походження свого прізвища, – значить обікрасти читача, не задовольнити його допитливої душі. Тим паче, що прізвища хвилюють нас інколи більше, ніж імена. Бо як-не-як, імена нам дають, як ми вже знаємо, сусіди, родичі, знайомі, рідше – батьки, а ще рідше –діди чи прабаби. То вже прізвища, якось так повелось, дістаються не від знайомих, а саме від батьків, дідів чи навіть від прапрадідів. І спробуй тепер після стількох епох і воєн встановити, чи у вас таке ж прізвище, як було в прапрадіда, а чи дійшло до наших днів в іншому вигляді, а може, і змінилось за вимогами часу чи самого власника того прізвища. Бо тепер, скажімо, кожне змінює своє прізвище, як йому заманеться, і часто на шкоду собі.

Тому я раджу: перед тим як збираєтеся змінити своє прізвище, подумайте, чи не міняєте шило на швайку. Можливо, ви й досі не догадуєтесь, яке благородне походження має ваше прізвище. Щоб ви впевнились, що це справді так, то пропоную вам кілька прикладів, за допомогою яких ви зможете визначити генезис свого прізвища й пересвідчитеся, що воно у вас не таке вже звичайне, як на перший погляд здається.

Як дізнатися, чи ви випадково не італієць

Приклад перший. Ваше справжнє прізвище, як твердить батько чи мати, – Мирон Деко. А якщо його прочитати навпаки, та ще написати разом, то виходить, що ви ніякий не Мирон, а ДЕКОМИРОН. Отже, ваші далекі предки – це, безсумнівно, італійці – сучасники Джованні Боккаччо (Boccaccio), Мікеланджело й Тіціана.

То питається, чи варто міняти таке прізвище?

Приклад другий. Ви Антон Канава. Три «а» в одному прізвищі, звичайно, забагато, як замало одного «о» в імені. Що ж слід робити? Перше «а» в прізвищі заміняєте на «о» разом із наголосом. Тепер прізвище вимовляється Конава. Відчуваєте – зовсім інший нюанс! А до імені Антон додаєте «іо». Правда, цього вашого поривання часто не розуміють формалісти із загсу. Але якби не вони, бюрократи, ви, мабуть, і не догадались, яке б мали пікантне прізвище: Антоніо Конава – наче тезко видатного італійського скульптора – представника класицизму Антоніо Канова (1757–1822 роки).

Приклад третій. Прізвище змінюється за допомогою додавання, точніше дописування. Це можна зробити без чиновника із загсу чи секретаря сільради. Головне підібрати відповідне чорнило. Якщо у вашому паспорті стоїть Мазач чи Кирпач, вважайте, що до італійця вам – дві літери. Дописуйте «чо». Не «чао», а саме: «ч» і «о», й носіть собі на радість, а іншим на втіху: «Мазаччо» чи «Кирпаччо». Якщо у вас прізвище Пізан, то робіть «Пізанно»…

                    Олег Чорногуз

Ідею уривка твору Олега Чорногуза найкраще передано в рядках

Проаналізуйте уривок прозового твору й виконайте завдання до нього.

Як дізнатися про походження свого прізвища

Майже науковий трактат

Вважатиму неповноцінною свою книгу, якщо бодай хоч коротко не зупинюсь на походженні наших прізвищ. Подавати пораду, як підібрати ім’я і зовсім не сказати, як дізнатись про походження свого прізвища, – значить обікрасти читача, не задовольнити його допитливої душі. Тим паче, що прізвища хвилюють нас інколи більше, ніж імена. Бо як-не-як, імена нам дають, як ми вже знаємо, сусіди, родичі, знайомі, рідше – батьки, а ще рідше –діди чи прабаби. То вже прізвища, якось так повелось, дістаються не від знайомих, а саме від батьків, дідів чи навіть від прапрадідів. І спробуй тепер після стількох епох і воєн встановити, чи у вас таке ж прізвище, як було в прапрадіда, а чи дійшло до наших днів в іншому вигляді, а може, і змінилось за вимогами часу чи самого власника того прізвища. Бо тепер, скажімо, кожне змінює своє прізвище, як йому заманеться, і часто на шкоду собі.

Тому я раджу: перед тим як збираєтеся змінити своє прізвище, подумайте, чи не міняєте шило на швайку. Можливо, ви й досі не догадуєтесь, яке благородне походження має ваше прізвище. Щоб ви впевнились, що це справді так, то пропоную вам кілька прикладів, за допомогою яких ви зможете визначити генезис свого прізвища й пересвідчитеся, що воно у вас не таке вже звичайне, як на перший погляд здається.

Як дізнатися, чи ви випадково не італієць

Приклад перший. Ваше справжнє прізвище, як твердить батько чи мати, – Мирон Деко. А якщо його прочитати навпаки, та ще написати разом, то виходить, що ви ніякий не Мирон, а ДЕКОМИРОН. Отже, ваші далекі предки – це, безсумнівно, італійці – сучасники Джованні Боккаччо (Boccaccio), Мікеланджело й Тіціана.

То питається, чи варто міняти таке прізвище?

Приклад другий. Ви Антон Канава. Три «а» в одному прізвищі, звичайно, забагато, як замало одного «о» в імені. Що ж слід робити? Перше «а» в прізвищі заміняєте на «о» разом із наголосом. Тепер прізвище вимовляється Конава. Відчуваєте – зовсім інший нюанс! А до імені Антон додаєте «іо». Правда, цього вашого поривання часто не розуміють формалісти із загсу. Але якби не вони, бюрократи, ви, мабуть, і не догадались, яке б мали пікантне прізвище: Антоніо Конава – наче тезко видатного італійського скульптора – представника класицизму Антоніо Канова (1757–1822 роки).

Приклад третій. Прізвище змінюється за допомогою додавання, точніше дописування. Це можна зробити без чиновника із загсу чи секретаря сільради. Головне підібрати відповідне чорнило. Якщо у вашому паспорті стоїть Мазач чи Кирпач, вважайте, що до італійця вам – дві літери. Дописуйте «чо». Не «чао», а саме: «ч» і «о», й носіть собі на радість, а іншим на втіху: «Мазаччо» чи «Кирпаччо». Якщо у вас прізвище Пізан, то робіть «Пізанно»…

                    Олег Чорногуз

Даючи жартівливі поради, автор переконує читача в тому, що