Національний мультитест з української літератури – Варіант 10

У рядках

Була ж то вчора громовиця!
Палахкотіло на бійницях,
і острахом земля здригалась,
і чи ж не чула це Каяла?

є алюзія на твір

«І немає більшої радості, аніж жити за покликанням» - це провідна думка твору

«Уперше проста селянська дівчина вийшла на сцену й відразу заговорила щиро й розумно... Довгі чотири роки вона чекає й вірить у неминучу зустріч із коханим», – сказано про

У «Лісовій пісні» слова Лукаша про солов’їв, що «вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: “Цілуй! Цілуй! Цілуй!”», перегукуються з рядками вірша

Фантастичний політ оповідача за совою з України до Сибіру й далі до Петербурга зображено у творі

У якому творі згадано постаті Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Максима Залізняка, Івана Гонти?

Приказка «Лайкою та криком згоди не дійдеш» ілюструє проблему твору

Хмари осінні, весна золота, молодії літа, барвисті квітки, зірка провідна –

це художні образи поезії

Багатогранний образ козацької України 1663 року змальовано у творі

Прочитайте текст, у якому пропущено окремі фрагменти інформації.

«Як Тичина "Сонячних кларнетів", як Хвильовий "Синіх етюдів" та "Арабесок" є в контексті загальноєвропейському (отже – світовому) явищами унікальними, так у дальшому ході нашого культурного процесу Відродження такого ж порядку явищами прийшли Курбас у театрі, _______ – у романі, _______ – у драматургії» (За Г. Донцем).

Правильним є варіант послідовного заповнення пропусків

Ознакою постмодернізму є

Прочитайте поезію та виконайте завдання.

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 

О краю мій, о земленько свята, 

Що я, отруєний журбою, 

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 

Про сміх і глум на чужині, 

Що в мене будуть руки скуті 

І в мури замкнені пісні, —

Я попрощався б хоч з тобою, 

До лона рідного припав, 

Прислухався б до шуму трав 

І зник…

Ні! Не пішов би я з ганьбою 

Шукать ганьби на чужині… 

На хрест?! Однаково мені!

Олександр Олесь

Провідним у творі є мотив

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 

О краю мій, о земленько свята, 

Що я, отруєний журбою, 

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 

Про сміх і глум на чужині, 

Що в мене будуть руки скуті 

І в мури замкнені пісні, —

Я попрощався б хоч з тобою, 

До лона рідного припав, 

Прислухався б до шуму трав 

І зник…

Ні! Не пішов би я з ганьбою 

Шукать ганьби на чужині… 

На хрест?! Однаково мені!

Олександр Олесь

Автор написав також твір

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 

О краю мій, о земленько свята, 

Що я, отруєний журбою, 

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 

Про сміх і глум на чужині, 

Що в мене будуть руки скуті 

І в мури замкнені пісні, —

Я попрощався б хоч з тобою, 

До лона рідного припав, 

Прислухався б до шуму трав 

І зник…

Ні! Не пішов би я з ганьбою 

Шукать ганьби на чужині… 

На хрест?! Однаково мені!

Олександр Олесь

У рядках «Що в мене будуть руки скуті / І в мури замкнені пісні» провідним художнім засобом є

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 

О краю мій, о земленько свята, 

Що я, отруєний журбою, 

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 

Про сміх і глум на чужині, 

Що в мене будуть руки скуті 

І в мури замкнені пісні, —

Я попрощався б хоч з тобою, 

До лона рідного припав, 

Прислухався б до шуму трав 

І зник…

Ні! Не пішов би я з ганьбою 

Шукать ганьби на чужині… 

На хрест?! Однаково мені!

Олександр Олесь

Вірш є тематично близьким до твору 

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 

О краю мій, о земленько свята, 

Що я, отруєний журбою, 

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 

Про сміх і глум на чужині, 

Що в мене будуть руки скуті 

І в мури замкнені пісні, —

Я попрощався б хоч з тобою, 

До лона рідного припав, 

Прислухався б до шуму трав 

І зник…

Ні! Не пішов би я з ганьбою 

Шукать ганьби на чужині… 

На хрест?! Однаково мені!

Олександр Олесь

Ключові образи поезії містить рядок

Прочитайте прозовий твір і виконайте завдання до нього.

Повість «Гуси-лебеді летять»

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.

І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця.

… ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.

Бабуся перед якимсь втемнілим образом поставила саморобну свічечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що мені доконче треба показати грізний і страшний суд — господа нашого Ісуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев'яній стіні. Через те що з вогкого дерева капало, страшний суд видавався ще страшнішим: на ньому плакали і праведники, і грішники.

Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло...

Михайло Стельмах

Уривок належить до того ж жанру, що й твір

Повість «Гуси-лебеді летять»

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.

І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця.

… ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.

Бабуся перед якимсь втемнілим образом поставила саморобну свічечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що мені доконче треба показати грізний і страшний суд — господа нашого Ісуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев'яній стіні. Через те що з вогкого дерева капало, страшний суд видавався ще страшнішим: на ньому плакали і праведники, і грішники.

Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло...

Михайло Стельмах

Тема уривка суголосна з мотивом твору

Повість «Гуси-лебеді летять»

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.

І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця.

… ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.

Бабуся перед якимсь втемнілим образом поставила саморобну свічечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що мені доконче треба показати грізний і страшний суд — господа нашого Ісуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев'яній стіні. Через те що з вогкого дерева капало, страшний суд видавався ще страшнішим: на ньому плакали і праведники, і грішники.

Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло...

Михайло Стельмах

У рядках «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від зарічки знову над нашою хатою пролітають лебеді!» є всі художні засоби, зазначені в рядку

Повість «Гуси-лебеді летять»

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.

І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця.

… ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.

Бабуся перед якимсь втемнілим образом поставила саморобну свічечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що мені доконче треба показати грізний і страшний суд — господа нашого Ісуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев'яній стіні. Через те що з вогкого дерева капало, страшний суд видавався ще страшнішим: на ньому плакали і праведники, і грішники.

Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло...

Михайло Стельмах

Картину страшного суду роздивлявся також герой твору

Повість «Гуси-лебеді летять»

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу.

І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був чародієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого хлопця.

… ранком я вже мало не розкошував: мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати, щоб я у церкві не лобурясничав, не шморгав носом, не крутився дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не сміявся, не пирхав, не ліз на крилас та частіше хрестив лоба.

Бабуся перед якимсь втемнілим образом поставила саморобну свічечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що мені доконче треба показати грізний і страшний суд — господа нашого Ісуса Христа друге пришестя. Це пришестя було намальоване за бабинцем прямо на дерев'яній стіні. Через те що з вогкого дерева капало, страшний суд видавався ще страшнішим: на ньому плакали і праведники, і грішники.

Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадіння, але я таки придивлявся до нього. На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло...

Михайло Стельмах

Особливостями твору є всі, ОКРІМ

Поєднайте рядки того самого поетичного твору.

Визначте, який мистецький напрям (стиль) притаманний літературному твору

Співвіднесіть ім’я митця з висловлюванням про нього.