(1–6) Фрітьйоф Нансен відомий в Україні як учений-океанолог, видатний полярний дослідник, ім’я якого 25 разів згадується на картах Арктики. Певно, знають українці й те, що 2000 року співвітчизники Нансена проголосили його норвежцем тисячоліття. Менш відомий у нас Нансен-політик, громадський діяч, гуманіст і філантроп, нагороджений Нобелівською премією миру «за багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним».
(7–13) На батьківщині Фрітьйоф Нансен був надзвичайно шанованою людиною. Коли 1905 року Норвегія вирішила розірвати унію зі Швецією, саме Нансен вирушив до Лондона, щоб заручитися підтримкою британського уряду. Громадяни незалежної Норвегії запропонували йому висунути свою кандидатуру на пост президента, але він, зайнятий наукою, відмовився. Та вже в 1906–1908 роках Нансен стає норвезьким послом у Великій Британїі, а з часом як представник Норвегії в США відстоює інтереси країни на міжнародній арені.
(14–24) Після завершення Першої світової війни Нансен був обраний верховним комісаром Ліги Націй у справах військовополонених. Улітку 1922 року за сприяння Міжнародного комітету Червоного Хреста йому вдалося здійснити обмін військовополоненими й повернути додому більше 400 тисяч військових із 26 країн світу. Окремо варто згадати «паспорти Нансена». Так називали розроблені ним посвідчення, що їх видавали біженцям, які не мали документів і не могли перетинати кордони. Ідеться про тисячі людей, зокрема тих, які емігрували з Росії після більшовицького перевороту. Червоний Хрест запропонував використати на новостворених посвідченнях ім’я Фрітьйофа Нансена: це мало посилити довіру до них як міжнародних документів. За час Першої світової війни було видано близько 450 000 «паспортів Нансена», за допомогою яких усі біженці без громадянства знайшли притулок в інших країнах.
(25–30) Він був одним із тих, хто простягнув руку Україні в трагічні часи голоду 1921–1923 років. Коли уряди світових держав відмовлялися надавати допомогу, пояснюючи це небажанням підтримувати більшовицький режим, Нансен, маючи авторитет видатного вченого й громадського діяча, зібрав кошти, необхідні для закупівлі продовольства. Фонд Нансена становив велику на той час суму, до якої сам учений додав значну частину своєї Нобелівської премії.
(31–37) У 1923 році Нансен приїздить до Харкова, щоб погодити з урядом тогочасної радянської України план боротьби з наслідками голоду. Він так пояснював свої наміри: «По-перше, необхідно надати допомогу постраждалим від голоду, а також сприяти селянам у відбудові господарства. Друге завдання – подбати про культуру країни з великим майбутнім. Студенти мають продовжувати навчання, учителі – повернутися до педагогічної праці. Нам потрібна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов’язок навчити європейські країни взаємної довіри».
(38–44) За сприяння Фонду Нансена в одеському порту розвантажували партії італійських і швейцарських тракторів, на Херсонщину й Миколаївщину надходила безвідсоткова продовольча позика. Європейська організація допомоги студентам постачала одяг і навчальну літературу харківським спудеям, а чехословацька місія надіслала вагони з продуктами. Організація Нансена заснувала в Україні кілька дитячих будинків, зокрема в Харкові. Усі вони мали однакову назву «Дитячий будинок ім. Нансена». На гроші Фонду було створено два дослідні господарства.
(45–53) Фрітьйофу Нансену належать слова: «Я завжди знищую за собою всі мости, щоб не було дороги назад!» Своїм життям учений засвідчив дотримання задекларованого принципу. У молодому віці він вирішив перетнути на лижах крижане плато Ґренландії від зовсім безлюдного східного її берега до добре обжитого західного, свідомо позбавивши себе шляхів для відступу. Ціною неймовірних зусиль здійснивши задумане, Нансен повернувся на батьківщину воістину народним героєм. Коли під час славнозвісної арктичної експедиції на «Фрамі» дослідник пересвідчився, що, затиснутий кригою, корабель не досягне Північного полюса, продрейфує повз нього, він разом з Юхансеном вирушає туди на нартах.
(54–56) У жилах Фрітьйофа Нансена текла кров відважних предків-вікінгів, а в грудях билося велике й гаряче серце гуманіста, теплом якого він прагнув зігріти всіх. І людство відчувало це тепло в його шляхетних учинках.
За А. Садовник
