АЗ моря повівав вітерець, і повітря було вологе, напоєне гіркими й млосними запахами лавра та м'яти, що піднімали з дна пам'яті давно забуті спогади дитинства.
БПам'ять сягала кудись глибше, у минулі покоління, де подзвонювала ясна сталь кинджалів, поцокували точені копита вороних коней і лунав звабливий дівочий сміх.
ВЦе було його повітря, і гори за спиною його, і в серці народжувалися тихі сплески, яких він не міг пояснити, але від яких йому ставало неймовірно приємно.
ГЗненацька він подумав про те, що міг би жити тут повсякчас, безбоязно блукати берегом моря, де, неначе зелені вітрильники, стоять старі, ще доісторичні реліктові сосни.
ДПонуро, таємниче шумить самшитовий гай, у який він заходив тільки два рази в юності, а ще далі кострубатяться кущі шипшини та ожини.
