АЗасуджував заборону царськими указами народної мови. Уважав себе «громадянином світу», космополітом, водночас стверджуючи право кожного народу на вільний розвиток власної мови й культури, маючи на увазі, насамперед, рідний український народ.
БДоводив, що українці є окремим самодостатнім народом, а не «південною гілкою єдиного руського народу», обґрунтовував історичну самобутність українців через вивчення литовсько-руської доби та козацтва. Започаткував українську археологію як науку, розробив нову методику розкопок й організував археологічні з'їзди в Україні.
ВОбґрунтував, що мова є ключовим чинником формування свідомості та ідентичності народу. «Денаціоналізацію прирівнював до духовного розтління», оскільки втрата мови призводить до руйнування зв'язку між поколіннями та втрати самобутності. Також заклав основи психолінгвістики, розглядаючи мову як продукт і водночас інструмент мислення.
ГДосліджував проблеми формування на Лівобережжі феодального землеволодіння, перетворення козацької старшини на поміщиків і закріпачення селян і козаків. Спираючись на архівні документи, переконливо викривав дворянські фальсифікації історії України.
ДНамагався розв'язати ним же порушену проблему – висвітлення історії широких народних мас як основного предмета історичної науки. Один із перших великих українських істориків, який обґрунтував у своїх працях належність князівської Русі-України до історії сучасної йому України.
