Поєднайте назву твору з історичною подією, актуалізованою в ньому.

Поєднайте ім’я автора з висловлюванням про нього.

Доберіть приклад до кожного обґрунтування щодо вживання тире (розділові знаки вилучено).

Доберіть приклад до кожного типу складного речення.

Увідповідніть за подібністю синтаксичного значення виділені фрагменти простих і складних речень. Зразок такого поєднання показано на схемі.

Доберіть український відповідник до іншомовного слова.

Поєднайте фразеологізм із його значенням.

Проблему взаємин митця й суспільства порушено в обох творах, що наведені в рядку

Ознаки постмодернізму притаманні рядкам

Прочитайте уривок зі статті Юрія Шереха (Шевельова).

«Поет-... домагається сприймати світ об’єктивно, не нав’язуючи світові своїх настроїв, почувань, взагалі свого “я”. Уникаючи суб’єктивного й злободенного, він відтворює світ як внутрішньо гармонійну, урівноважену систему… Поет-… залюбки милується в традиційних алегоріях, особливо антично-мітологічного або просто античного походження, бо це відповідає його раціоналізмові…».

Дослідник характеризує творчу манеру

Яскравим зразком твору, що належить до літературного напряму, для якого характерне звернення до народності, зацікавлення фольклором, етнографією, національною історією, фантастикою, зображення ідеалізованого минулого або вимріяного майбутнього, є

Роздум

Чи встигну я цей камінь обтесати

У дві руки, із молотом одним?

Бо поїзд мій вечірній у долині

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Уже на камені засяли очі

І налились блакиттю, вже на нім

Уста людські жагою затремтіли

І ожили, як небо ожива,

Повинуте грозою. А з путі

Той поїзд кличе в дальню вечорину,

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Різець і молот гупає в граніт,

Щоб викресати слово, хоч єдине,

І вкласти в очі, в губи кам’яні,

Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови – матері життя,

Від колисання й до твердого ложа.

Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,

І оживає кремінь, мов істота.

Андрій Малишко

Твір написаний у формі

Роздум

Чи встигну я цей камінь обтесати

У дві руки, із молотом одним?

Бо поїзд мій вечірній у долині

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Уже на камені засяли очі

І налились блакиттю, вже на нім

Уста людські жагою затремтіли

І ожили, як небо ожива,

Повинуте грозою. А з путі

Той поїзд кличе в дальню вечорину,

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Різець і молот гупає в граніт,

Щоб викресати слово, хоч єдине,

І вкласти в очі, в губи кам’яні,

Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови – матері життя,

Від колисання й до твердого ложа.

Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,

І оживає кремінь, мов істота.

Андрій Малишко

Віршовий розмір цього твору –

Роздум

Чи встигну я цей камінь обтесати

У дві руки, із молотом одним?

Бо поїзд мій вечірній у долині

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Уже на камені засяли очі

І налились блакиттю, вже на нім

Уста людські жагою затремтіли

І ожили, як небо ожива,

Повинуте грозою. А з путі

Той поїзд кличе в дальню вечорину,

Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота.

Різець і молот гупає в граніт,

Щоб викресати слово, хоч єдине,

І вкласти в очі, в губи кам’яні,

Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови – матері життя,

Від колисання й до твердого ложа.

Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,

І оживає кремінь, мов істота.

Андрій Малишко

[Поїзд] Не може довго ждати, в нього свій

Маршрут і обрій. Лінія й робота – ці рядки є