ТЕМА: Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення незалежності.

1. Визначаємо й узагальнюємо інформацію, яку подано на карті, з огляду на сформульоване до неї завдання.

Результати аналізування карти дають змогу стверджувати, що на ній:

• зображено кордони Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, бо в межах державного утворення окреслено територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донеччини й Луганщини) та Південної України (за винятком Південної Бессарабії та Криму), територію Придністров’я, а також суміжні українські етнічні землі (частини Підляшшя, Холмщини, Берестейщини, Стародубщини, Курщини й Білгородщини);
• нанесено назви наявних на той час сусідніх держав (Румунія, Угорщина, Польща, Литва, Білоруська Народна Республіка, РСФРР, Всевелике Військо Донське);
• позначено демаркаційну лінію, установлену угодою, укладеною в травні 1918 р. між українськими й німецькими військами з одного боку й військами РСФРР – з другого (проходила через населені пункти Сураж – Стародуб – Новгород-Сіверський – Глухів – Білгород – Куп’янськ);
• визначено межі так званої нейтральної зони – умовної назви території між радянською Росією та Україною, що існувала 1918 р., у межах якої були заборонені вступ і перехід військ, патрулів, реквізиція продовольчих запасів тощо.

2. Зіставляємо інформацію, здобутої з карти, із запропонованими варіантами відповіді.

Українська Держава постала на місці Української Народної Республіки внаслідок гетьманського перевороту – державного перевороту в Києві 29 квітня 1918 р., коли генерал Павло Скоропадський, обраний і помазаний того ж дня гетьманом, за бездіяльності сил УНР і сприяння німецьких військ захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.

Отже, варіанти відповіді В (Сполучені Штати Америки) і Г (Польща й Румунія) неправильні.

Вибір між варіантом А (країни Четверного союзу) і варіантом Б (держави Антанти) є цілком очевидним і зрозумілим з огляду на те, що йдеться про два ворожі табори часів Першої світової війни: блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії (Четверний союз) і блок Великобританії, Франції, Росії та Італії (Антанта).

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Встановлення комуністичного тоталітарного режиму в Україні. Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні​.

Завдання скеровано на перевірку вміння розпізнавати найвидатніші історико-культурні пам’ятки, перелік яких визначено Програмою ЗНО, визначати їхню спільність і відмінність за функціональним призначенням.

На фото ліворуч зображено будівлю Держпрому (Будинок Державної промисловості) в Харкові.

Рішення про спорудження будівлі ухвалено 1925 р. Того ж року проведено конкурс на найкращий проєкт. Першу премію отримав і був схвалений до реалізації проєкт архітекторів С. Серафімова, М. Фельгера та С. Кравця. Завершену будівлю урочисто відкрито 1928 р.

До переведення 1934 р. столиці УСРР у м. Київ тут перебували Рада народних комісарів УСРР, Державна планова комісія при Раді народних комісарів УСРР, Вища рада народного господарства, народні комісаріати, галузеві управління і трести. Після 1934 р. тут функціонував Харківський обласний виконавчий комітет.

Будівля є великим ансамблем, що займає три квартали, розділені радіальними вулицями. Складається з дев’яти корпусів, що утворюють віялоподібну структуру в плані. Корпуси, висота яких збільшується від периферії до центру, симетрично згруповані по троє в кожному з трьох блоків. Два головні корпуси центрального блоку 11-поверхові. Усі об’єми на висоті третього, п’ятого і шостого поверхів з’єднані між собою критими мостами-переходами.

Держпром у Харкові як столиці УСРР мав важливу ідеологічну місію: унаочнити образ нової республіки – пролетарської та інтернаціональної, відірваної від національної традиції та спрямованої в майбутнє. Це найбільша у світі будівля в стилі конструктивізму. Тут найяскравіше представлено основні інструменти стилю конструктивізму, що ламали архітектурні традиції: вільний план, пласкі дахи, стрічкове засклення вікон, відсутність декору. Завдяки цьому архітектурна композиція Держпрому виразна й неповторна.

На фото праворуч зображено будівлю Верховної Ради України в Києві.

Після перенесення 1934 р. столиці УСРР з м. Харкова в м. Київ виникла необхідність спорудження будівлі для засідань Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад (ВУЦВК). У лютому 1936 р. оголошено закритий архітектурний конкурс на найкращий проєкт будинку, ув якому першу премію присуджено проєкту архітектора В. Заболотного. Під його керівництвом у серпні 1936 р. розпочато будівництво, яке завершили в травні 1939 р.

Будинок триповерховий із підвалом, у плані прямокутний у первісній частині, з дугоподібною прибудовою, симетричний. Вирішений як єдиний монументальний об’єм, без флігелів чи додаткових корпусів. Головним засобом виразності є великий, на всю висоту фасадів, стилізований коринфський ордер із колонами й пілястрами, глухими парапетами, які закривають конструкції плоского даху. У центрі будинку над залом засідань підноситься скляний ребристий сферичний купол із флагштоком нагорі.

Будинок Верховної Ради України є одним із найкращих архітектурних витворів радянської доби не лише в Україні, а й у колишньому СРСР. Він поєднує модернізовану стилістику неокласицизму з традиціями української архітектури.

Отже, неправильними варіантами відповідей у завданні є:

• варіант А – належать до пам’яток архітектури доби нової економічної політики, – оскільки лише будівля Держпрому є пам’яткою непу (1921–1928 рр.), час будівництва (1925–1928 рр.) якої припадає на цей період, будівлю Верховної Ради України зводили (1936–1939 рр.) вже за часів сталінської модернізації України (1928–1938 рр.);
• варіант Б – були знищені під час нацистської окупації в роки Другої світової війни, – оскільки й будівля Держпрому, і будівля Верховної Ради України пережили жахіття окупації і понині є окрасами своїх міст;
• варіант В – створені за проєктами одного архітектора в стилі конструктивізму, – оскільки не тільки є творіннями різних митців (Держпром: С. Серафімова, М. Фельгера та С. Кравця; Верховна Рада України: В. Заболотного), а й належать до різних архітектурних стилів (Держпром: конструктивізм; Верховна Рада України: неокласицизм).

Лише варіант Г – збудовані для потреб функціонування органів державної влади – є правильним варіантом відповіді у завданні, оскільки й будівлю Держпрому, і будівлю Верховної Ради України зведено для потреб функціонування Ради народних комісарів і Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад відповідно.

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА: Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні.

На фото зображено різні типи документів (відомості підрахунку трудоднів у колгоспах, трудова книжка колгоспника, трудова марка), проте спільним для них є те, що вони стосуються таких понять як трудодень, колгосп, колгоспник.

Розуміння суті цих понять дає змогу визначити правильний варіант відповіді в цьому завданні.

Колгоспи, колективні господарства – сільськогосподарські підприємства в СРСР, створені в ході суспільно-економічних перетворень, здійснюваних більшовиками шляхом насильницької колективізації індивідуальних селянських господарств.

Метою більшовицьких перетворень було створення нової (комуністичної) економіки, яка б функціонувала на засадах директивного планування і була б позбавлена ознак капіталістичного господарювання – приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

Колгоспне будівництво почалося на українських землях після захоплення їх РСФРР 1919 року. Проте лише з кінця 1920-х рр. держава взяла курс на суцільну колективізацію, метою якої була побудова відносин між містом і селом без опосередкування їх товарно-грошовими відносинами. Саме тому в 1930–1931 рр. було запроваджено систему обліку праці, яка виключала регулярну (щомісячну) грошову винагороду колгоспників за виконаний ними певний обсяг робіт.

Система передбачала фіксацію таких робіт у вигляді трудоднів. Трудодні нараховували за виконання роботи різних категорій (їх було від 7 до 9): колгоспникові, який виконав денну норму найпростішої праці, записували 0,5 трудодня, за працю 9 категорії – 4,5 трудодня. Вартість трудодня в колгоспах встановлювали наприкінці сільськогосподарського року, коли весь обсяг продукції, яка залишилася в колгоспі після виконання ним зобов’язань перед державою, ділили на число трудоднів усіх колгоспників за рік, і кожний колгоспник одержував відповідно до числа відроблених трудоднів певний обсяг сільськогосподарської продукції. У врожайний рік могли нарахувати 1 кг зерна на трудодень, але коли неврожай, могло бути й по 200 г. Часто платню видавали олією і цукром. За свідченням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора 1931 р. 48 % господарств України нічого не видали на трудодні. Грабіжницька система трудоднів породила гіркий фольклор: «Ціле літо проробила, кіло проса заробила», «Трудодень, трудодень, трудоодиниця – батько ходить без штанів, мати – без спідниці».

Наведені міркування дають змогу стверджувати, що документи, які зображено на фото,  стосуються часів суцільної колективізації та відображають наслідки цієї насильницької політики соціально-економічних перетворень на селі.

Щодо інших варіантів, то вони є неправильними відповідями в цьому завданні:

• наслідком реалізації політики воєнного комунізму як курсу на безпосереднє комуністичне будівництво виявилася перспектива колапсу економіки й повномасштабної війни із селянством. В. Ленін 1921 р. схарактеризував політику воєнного комунізму як таку, що є «дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурість, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху»;
• наслідком запровадженням нової економічної політики відновлення зруйнованої комуністичними експериментами економіки;
• наслідком створення раднаргоспів було передовсім поліпшення розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону в умовах повнішого використання місцевих природних, трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Правильна відповідь – В.

ТЕМА: Західноукраїнські землі в міжвоєнний період.

Пацифікація (від лат. pacificatio – умиротворення, утихомирення) – позазаконна адміністративно-репресивна поліційна акція державної влади Польщі проти українського населення Галичини восени 1930 року.

За умов світової кризи істотно погіршилося економічне становище Польщі. Особливо болюче відчувалося це в заселених переважно українцями південно-східних воєводствах держави, із прикметними для них аграрним перенаселенням, зростанням в умовах кризи безробіттям і підтримуваним державою польським осадництвом. Відтак обставини були сприятливими для так званої саботажної акції, відповідальність за яку взяла на себе щойно утворена Організація українських націоналістів.

Протягом липня – вересня 1930 р. відбувся 191 акт саботажу, з них 172 стосувалися нищення приватного майна. Виступи розпочалися нападами на маєтки знаних особистостей, польських генералів й урядовців, згодом поширилися на майно осадників-колоністів, руйнування інфраструктури шляхової, залізничної, телефонних і поштових комунікацій.

Засадничою метою цієї масштабної акції була спроба дезорганізації державних структур на теренах Галичини, здійснення тиску й поширення занепокоєння серед місцевої польської людності, відлякування її від потенційної купівлі землі в регіоні, змушування осадників до залишення своїх господарств, а також (при нагоді) здобуття засобів для подальшої конспіративної діяльності. На міжнародній арені це мало підважувати престиж Польщі, довести хисткість її прав на західноукраїнські землі й задекларувати появу нової української радикальної організації – ОУН.

Пацифікацію, яка була відповіддю влади на саботажну акцію ОУН, здійснювали польські військово-поліційні експедиції за особистою вказівкою Ю. Пілсудського. Власне пацифікація тривала у вересні – жовтні 1930 р. й охопила 16 повітів Львівського, Станіславського й Тернопільського воєводств. За даними української сторони, пацифікації було піддано близько 750 сіл, 250 з яких зазнали важких руйнувань. Офіційні польські дані підтверджували пацифікацію лише щодо 450 сіл (10 % усіх сіл Галичини).

Особливу увагу каральні експедиції присвячували домівкам українських товариств й установ. У кооперативних крамницях руйнували дощенту всі товари й устаткування. У читальнях нищили бібліотеки; у залах, призначених для концертів і вистав, пустошили сцени, декорації, театральні костюми, ламали музичні інструменти сільських оркестрів.

Дошкульних ударів під час пацифікації зазнала мережа українських. культурно-освітніх установ. 26 вересня 1930 р. рішенням міністерства освіти й віровизнань було закрито 4-ту Державну гімназію в Тернополі з українською мовою навчання. Усього зазнали поліційно-адміністративних обмежень або ж взагалі припинили діяльність близько 140 локальних українських товариств, зокрема 28 осередків спортивно-пожежного товариства «Луг», 21 гімнастичне товариство «Сокіл», 21 філія «Просвіти».

Отже, варіант відповіді Г – призвело до погромів українських осередків громадсько-політичного життя – є правильним.

Інші запропоновані варіанти відповіді є неправильними:

• по-перше, пацифікацію проводили за національною ознакою, вона мала суто антиукраїнський характер, тож не йдеться ні про ліквідацію в регіоні польського землеволодіння (варіант Б), ні про активізацію прорадянських настроїв серед польських селян (варіант А). Окрім того, польське суспільство добре знало про жахіття сталінської насильницької колективізації сільського господарства в окупованій російськими більшовиками Україні та марево голоду, що насувалося на українське село. А це не додавало популярності «першій у світі країні робітників і селян» не лише серед українського, а й серед не менш гнобленого польського селянства;
• по-друге, пацифікація була суто політичною репресивною акцією і не стосувалася економічної, зокрема податкової, політики уряду Польщі, тож не могла послабити податковий тиск польської влади на українських селян (варіант В).

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА: Україна в роки Другої світової війни.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтами процесів, пов’язаних із територіальним облаштуванням Європи після Першої світової війни, формуванням Версальської системи міжнародних відносин як сукупності мирних договорів, підписаних із країнами, що зазнали поразки в Першій світовій війні, та знання державної належності західноукраїнських історико-географічних земель у міжвоєнний період унаслідок такого облаштування.

Отже, у 1920–1930-х роках західноукраїнські землі перебували в складі:

Польщі – Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Посяння;

Румунії – Північна Буковина, Хотинщина, Південна Бессарабія, Мармарощина;

Чехословаччини – Закарпатська Україна.

Тобто ультиматум щодо Бессарабії та Північної Буковини уряд СРСР міг пред’явити лише керівництву Румунії.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в роки Другої світової війни.

1. Визначаємо й узагальнюємо інформацію, що подано на карті, з огляду на завдання, яке сформульованого до неї.

На карті зображено дії військ Німеччини та її союзників, які чітко виокремлено за трьома напрямками: перший – через Брест на Білорусію, другий – через Рівне, Житомир на Київ, третій – з території Угорщини й Румунії через Чернівці й Кишинів на Одесу.

На карті також позначено численні котли – місця оточень радянських військ. Така інформація з карти дає змогу стверджувати, що йдеться про реалізацію плану «Барбаросса» – стратегічної наступальної операції збройних сил Німеччини та її союзників проти СРСР.

2. Зіставляємо інформацію, здобуту з карти, з кожним запропонованим варіантом відповіді.

Серед пропонованих варіантів відповіді лише варіант Б (1941–1942 рр.) відповідає часу реалізації цього плану.

Правильна відповідь – Б.

ТЕМА: Україна в перші повоєнні роки.

Правильно виконати завдання передовсім допомагає розуміння вжитого в умові завдання поняття чистки. В СРСР цей термін, використовували для означання політичних репресій і кампаній з усунення людей, які вважалися ідеологічно неблагонадійними або політично небезпечними для влади. Термін чистка в радянському політичному жаргоні був скороченою формою вислову «чистка партійних лав», активного процесу 1920-х – початку 1930-х років. Проте згодом заходи, пов’язані із чисткою, стосувалися не лише партійних діячів, а й радянського апарату, військових, інженерно-технічних працівників, наукової та творчої інтелігенції і в різний час набувала форм боротьби з так званими опортуністами, шкідниками, саботажниками, диверсантами й шпигунами, ворогами народу тощо.

Отже, треба з’ясувати, яке із запропонованих подій (явищ, процесів), по-перше, можна ідентифікувати по його суті як чистку, а, по-друге, визначити їхню хронологічну належність.

Ждановщина – це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута в 1946–1949 рр. у галузі науки, літератури, культури й мистецтва, під час якої було піддано нищівній критиці діяльність інститутів історії України й історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників, композиторів, режисерів тощо.

Культурна революція – радикальні перетворення духовної, інтелектуальної ідеологічної сфер суспільства. Термін виник у перші роки радянського революційного будівництва у зв’язку з ліквідацією дореволюційних світоглядно-гуманітарних надбань і суспільних інститутів «як реакційних» і створення ідеологічно нових (культурних, освітніх, художньо-естетичних, гуманітарних, побутових, сімейних) моделей. Радянська культурна революція тривала до середини 1930-х рр., коли влада оголосила про її успішне завершення.

Розстріляне відродження – науково-просвітницьке, духовно-культурне й літературно-мистецьке покоління 1920-х – 1930-х рр. в Українській РСР, яке дало високохудожні твори й здобутки в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно, освіти, науки й було знищене здебільшого під час Великого терору 1937–1938 рр.

Лікнеп (скорочення від ліквідація неписьменності) – культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія у 1920-ті – 1930-ті рр. з метою подолання неписьменності серед широких верств населення, передусім сільського.

Отже, правильна відповідь – ждановщина.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в умовах десталінізації.

Передовсім агітаційний плакат за своєю природою є повідомленням, зробленим певною мовою, яка відрізняється від мови статті в газеті або мови роману чи повісті. Це – повідомленням зі своїм набором символів, навантажених певними смислами.

Щоб зрозуміти, що саме означає плакат, треба володіти його мовою. Мова засобів агітації є відомою, загальновживаною та інтуїтивно зрозумілою. Тому в агітації немає місця для складних образів, які вимагають естетичного сприйняття, багатошарового інтерпретування. Її завдання – бути простою, зрозумілою, ефектною та ідеологічно впливати, переконувати свого адресата.

Своєрідним алгоритмом аналізу агітаційно-пропагандистського плаката є відповіді на запитання:

• Що треба визначити (ідентифікувати) за плакатом (персонаж, епоха, явище, процес, подія, рік події тощо)?
• Які персонажі, предмети, речі, зображені на плакаті, пов’язані з предметом ідентифікації та дають змогу його впізнати?
• Чи є на плакаті якась текстова інформація, що допомагає здійснити ідентифікацію?

Предметом ідентифікації в завданні є певне мистецьке явище серед запропонованих: соціалістичний реалізм, критичний реалізм, сюрреалізм або гіперреалізм.

Автор плаката скористався улюбленим прийомом художників-пропагандистів – протиставленням, яке виступає вирішальним у формуванні першого враження в глядача. Використано не лише емоційне протиставлення в зображенні – це ще й підкреслено колористикою, зіставленням світлих і темних тонів.

Композиція верхньої частини складається зі вписаного в ніжно-рожевий фон на тлі обрисів промислового підприємства-гіганта усміхненого, життєрадісного митця, який однією рукою тримає пензлі, іншою – дошку-палітру для змішування фарб, на якій, як у дзеркалі, відображено результат його творіння – промислове підприємство-гігант. Два центральні об’єкти верхньої композиції виконано в червоному кольорі, традиційному кольорі «пролетарського добра».

Нижня частина плаката привертає увагу своєю чорнотою, традиційним кольором зображення «буржуазного зла». Чотири гротескні, малопривабливі фігури символізують занепадництво, продажність і кризу мистецтва. Художник, що малює зміїною отрутою, письменник, що сидить верхи на пегасі, який поїдає гроші з мішка, музикант, що грає в чотири руки на барабані та пилкою по пательні, а музика настільки «приємна», що від «задоволення» він творить із заткнутими вухами, кінорежисер, який знімає стрічку жахів – не можуть викликати в глядача нічого, окрім антипатії та огиди.

Напис «Мистецтво наше з правдою дружить, Народу, комунізму служить. Не по дорозі нам з мистецтвом буржуазним – з мистецтвом брехні, наживи і маразму!» на плакаті мав закріпити й посилити зорові емоційні враження глядача.

Отже, плакат пропагує соціалістичний реалізм – єдиний офіційно дозволений в СРСР творчий метод літератури й мистецтва.

Метод, що «являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення і творення соціалістичного суспільства». «Правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» означало, що література й мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики комуністичної партії. А відхід від канонів соціалістичного реалізму під виглядом формалізму, абстракціонізму, модернізму заборонений як несполучний із методом соцреалізму.

Інші пропоновані варіанти відповідей є неправильними, оскільки стосуються інших культурних явищ.

Критичний реалізм як літературний напрям XIX ст. по-новому зображує ставлення до людини й навколишнього середовища. У ньому людський характер розкривається в органічному зв’язку із соціальними обставинами, а предметом глибокого соціального аналізу стає внутрішній світ людини.

Сюрреалізм – напрям у мистецтві XX ст., якому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання оптичних ілюзій і парадоксальне поєднання форм.

Гіперреалізм – течія в сучасному мистецтві (живопису, скульптурі й кінематографії) 1990-х – 2000-х років, що базується на фотографічно точному відтворенні реальності.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в період загострення кризи радянської системи.

Маємо такі характеристики-резюме для зазначених у завданні діячів:

Іван Дзюба – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник дисидентського руху, автор памфлету «Інтернаціоналізм чи русифікація?»;

Валерій Марченко – український письменник, літературознавець, перекладач, український дисидент-правозахисник;

Петро Григоренко – військовослужбовець, генерал-майор, український дисидент-правозахисник, обстоював право кримських татар на повернення на Батьківщину;

Микола Руденко – український письменник, поет, філософ, політичний і громадський діяч, дисидент-правозахисник, один із трьох першозасновників і перший голова Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, відомої також як Українська Гельсінська група;

В’ячеслав Чорновіл – український журналіст, публіцист, літературний критик, політик, громадський діяч, публіцист, український дисидент-правозахисник, видавець підпільного журналу «Український вісник»;

Отже, спільним для характеристик-резюме усіх діячів є їхня участь у дисидентському русі.

Правильна відповідь – Б.