ЗНО онлайн 2012 року з української мови та літератури – 2 сесія

Літеру и на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Спільнокореневим до слова «сонний» є

Помилково вжито слово в рядку

Неправильно утворено форму слова у варіанті

Неправильно побудовано речення

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші не/сміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі. (2) А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не/приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому не/ має кінця-краю. (3) Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у не/звідане. (4) А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.

У четвертому реченні пропущено слово

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші не/сміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі. (2) А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не/приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому не/ має кінця-краю. (3) Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у не/звідане. (4) А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.

Окремо в цьому тексті пишеться сполука слів

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші не/сміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі. (2) А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не/приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому не/ має кінця-краю. (3) Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у не/звідане. (4) А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.

Простим є речення

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1) Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші не/сміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі. (2) А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не/приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому не/ має кінця-краю. (3) Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у не/звідане. (4) А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Однакова кількість звуків і букв у всіх словах рядка

Лексично неправильне словосполучення утворить слово «навичка» з прикметником

Прочитайте уривок. З(1)поміж українських архітекторів варто відзначити Івана Левинського. За сорока(2)літню діяльність ним були зведені сотні будівель житлово(3)побутового та громадського призначення. Усе, створене ним, дивує, бо до будь(4)якої праці він підходив по(5)господарськи.

Дефіс треба ставити на місці всіх цифр, ОКРІМ

М’який знак на місці пропуску НЕ треба писати в усіх словах рядка

Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка

Правильно утворено всі імена по батькові в рядку

Форми ступенів порівняння можна утворити від усіх прикметників рядка

Граматично правильна відповідь на запитання «Котра година?»

Правильно вжито дієслівну форму в реченні

Неправильно вжито прийменник у реченні

Розділові знаки при передачі чужої мови правильно вжито в реченні

Відокремленим означенням можна замінити підрядне речення в рядку

Складнопідрядне речення з підрядним умови утвориться, якщо до частини «На цих вихідних ми обов’язково поїдемо до Києва…» додати

Замініть фразеологізм одним словом.

З’ясуйте, яким компонентом ускладнено просте речення.

З’ясуйте типи односкладних речень.

З’ясуйте, яким членом речення є виділені слова.

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені в реченні слова (цифра позначає наступне слово).
Дика груша (1)облита білим молоком, і в тому пахучому молоці, (2)що (3)стиха піниться, бджоли (4)неначе киплять.

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

Аргументами до думки про те, що півень є одним з найулюбленіших птахів українців, можна вважати всі судження, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

Знецінення українських національних традицій пояснено в тексті реченням

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

У тексті немає відповіді на запитання

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

Відповідно до тексту, півень виступає в усіх наведених значеннях, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

Синонімом до слова «доброчинне» (рядок 53) є

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

У тексті наводяться приклади з усіх перерахованих жанрів, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту (рядки 1–4) є

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Вже треті півні проспівали...

(1–4) Кожен народ має свої звичаї, сфокусовані на етнічну специфіку. Але останнім часом відбулася відчутна девальвація — потужні країни з міцним корінням традицій «нав’язали» нам свої обряди, котрі значною мірою відрізняються від наших.

(5–8) Нині ледве не в усьому світі символи року позначаються китайською демонологією. Літолік символізують то «дерев’яна мавпа», то «вогняний дракон», то «білий тигр». Натомість єдиний птах у цьому ряду — півень, один з найулюбленіших для українців пернатих.

(9–15) Аби не бути голослівним, згадаймо наші національні традиції. Ще до впровадження християнства наші пращури віддавали цій птасі особливу шану. Якщо в інших народів (зокрема й сусідів-слов’ян) приносили в жертву своїм богам велетенських тварин, а подекуди й людей, то наші дайбожичі на величні свята — лише півнів. Один з літописів засвідчив, що вої на чолі з київським князем Ігорем, пропливаючи на човнах повз Хортицю, зупинялися біля священного капища й залишали півня.

(16–19) Півень як жертва виступає в казках, скажімо, у добре відомій оповіді про Котика й Півника: «Несе мене Лиска за темнії ліси, за синєє море, за крутії гори», — плаче-голосить Півник. У казках відобразилась ідея жертовності заради вічності життя, підтримання усталеного порядку.

(20–25) Чим же заслужив таку шану пернатий? Наші пращури вірили, що півень слугує надійним оберегом у господарстві — «якщо його бракує, то обов’язково заведеться сатана». У дохристиянських віруваннях уважалося, що когут народився з «мертвого» яйця, і тому він, обранець сонячного бога, щодосвіта викликає денне світло. Саме з цією метою люди вважали за обов’язок тримати в господарстві цю провісну птаху.

(26–34) Українці вірили, що чорні сили правують од півночі й до півнячого співу. Щойно зачується кукурікання — зникає всяка нечисть. Не випадково зберігся давній звичай: коли зводили нову оселю, то перед уходинами до світлиці запускали на ніч когута. Це символізувало, що досвітковий півнячий голос вижене з помешкання нечисту силу, а відтак родина убезпечиться від усіляких негараздів. Тому не дивно, що фронтони на дахах прикрашали різьбленими оберегами цієї птахи; їх вишивали й на рушниках, котрі вивішували над вхідними дверима, а почасти й на покуті, бо, як мовить народна приказка, «без півня і хата глуха».

(35–39) Аж ніяк не всі знають, що чумаки, вирушаючи в Крим по сіль, обов’язково брали з собою й когута. Він не лише вважався охоронцем од нечистої сили, а й був своєрідним будильником, — як птаха проспівала, мандрівники тут же знімали намети й вирушали в дорогу. До речі, у давніші часи, коли не вистачало годинників, досвіток визначали за півнячим кукуріканням.

(40–44) Образ птахи трапляється і в дитячому фольклорі. Пам’ятаєте віршик: «Два півники, два півники горох молотили...»? У казках півень виступає не тільки добрим господарем, але й ревним охоронцем свого чада від підступної лисиці. Не випадково найпопулярнішою іграшкою були півники- свистунці, що їх повсюди в Україні виліплювали з глини народні майстри.

(45–51) Нарешті, півні вважаються своєрідними провісниками й синоптиками. Селяни знали: якщо когут часто кукурікає біля вікна, то це вірна прикмета, що хтось із домашніх помре; коли ж на порозі — прийдуть несподівані гості. На них варто чекати й тоді, коли домашній охоронець обійде довкіл хати та прокукурікає: у який бік спрямує дзьоба, звідтіля і з’являться погостювальники. За таких випадків приказували: «Якщо дорогий гість, то нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо буде поганий гість, то нехай одпаде і той хвіст».

(52–56) Загалом, господарі намагались обзавестися домашнім охоронцем, щоб він мав доброчинне оперення, адже кольорова символіка багато важила в українській міфології. Щоби домашній охоронець приносив злагоду та добробут, господарі намагалися обзавестися півнем не будь-якого кольору, а певного оперення — переважно золотавого.

(57–60) Будемо сподіватися, півник і далі приноситиме нам щастя, бо щодосвіта голосисто оповіщатиме нас про народження світлого дня. Одна з народних загадок рече: «Двічі родився, ні разу не хрестився, а чорт його боїться». Так воно й буде!

За В. Скуратівським, журнал «Берегиня»
600 слів

За стильовими ознаками текст є

Рядки

Нема гірше так нікому,
Як бурлаці молодому.
Гей, гей! Як бурлаці молодому!
Заросився, забродився,
Де ти, бурлак, волочився?

узяті з

«І коли зійшлись обидва війська, кинув списа Святослав на древлян. Спис пролетів між вухами коня і впав коневі у ноги, бо Святослав був ще дитиною. І сказав Свенельд, воєвода батька його: «Князь уже почав. Ударимо ж, дружино, за князем!» І перемогли древлян», — написано в

«Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане-герою!» — так славить Богдана Хмельницького

Слова Т. Шевченка

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце в небі сяє,
Тебе не забудуть!

викарбовано на пам’ятнику

«…Стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду»

Історичні події, що відбулися під Ніжином, покладені в основу твору

В уривку «Мав дві дочки. Одна — Катрею звали — вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга — Тетяна, так собі підліток, невеличечка» йдеться про головного героя твору

«Козак у ньому починається від батька; материн характер пояснює його прив’язаність до Галі й до землі», — так пояснено образ

У рядках

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!

провідним художнім засобом є

Твір «Арфами, арфами…» перегукується з віршем

«Поезія — це завжди неповторність, / якийсь безсмертний дотик до душі», — заявляє автор вірша

«Лемки у крисанях», які «принесли місяць круглий», є героями твору

Лист є композиційним елементом твору

Мотив «завоювання» міста вихідцем із села є центральним у творі

«Сліди битви сценариста з письменником» видно у творі

«Воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мама — наївність, тиха жура і добрість безмежна (Це я добре пам’ятаю). І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом», — писав

«Пошматований шаблями український рід, який знищує сам себе під прапорами класових протистоянь» зображено у творі

До письменників «Розстріляного відродження» належить

«Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко / Вагаються трагічні терези», — пише в своєму творі

Помітним явищем української літератури кінця ХХ століття став

Установіть відповідність між персонажем та його висловлюванням.

Установіть відповідність між персонажем і назвою твору.

Установіть відповідність між цитатами з творів та їхніми назвами.

Установіть відповідність між персонажами того самого твору.

Власне висловлення

Прочитайте наведений текст.

Людина щосекунди змінює свою планету, утверджується на ній. Прагнучи підкорити природу, ми не маємо часу замислитися про доцільність володарювання над нею.

Чи потрібно людині шукати відповідь на питання про доцільність підкорення природи й володарювання над нею?

Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте Ваші міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.