Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання
«Прочитай мене…»
(1-8) Колись давно, коли й прабабусі твоєї не було на світі, жила собі в Анг-
лії дівчинка Аліса Ліддел. Аліса мала тата, маму та двох сестричок. А ще гувер-
нантку, яка навчала сестричок Ліддел добрих манер. Бо ж не так-то воно легко за-
пам'ятати незліченні правила ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за
столом ніколи не брати першого кусня собі, і як розмовляти правильною мовою,
без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх «ну» і
«карочє»)… Атож, тогочасною Англією правила королева Вікторія, і доба дістала
назву «вікторіанської».
(9-15) Хоч Аліса й була чемною, невситима допитливість брала гору над добрим
вихованням. Крім батьків, сестер і гувернантки, в Аліси був вірний друг - пан Чар-
лі. Насправді його звали Чарльз Лутвідж Доджсон, а що він трохи затинався, то ви-
мовляв своє прізвище «До-до-доджсон», тож сестрички і прозвали його - Додо (так
зветься вимерлий вид незграбних птахів).. Але пан Чарлі на прізвисько не ображав-
ся, бо сам залюбки перекручував імена й віршики, особливо ж довжелезні занудні
поемища з Алісиної читанки.
(16-20) Невтомний на прекумедні вигадки, в іграх він був Алісі та її сестрам
найпершим товаришем, дарма що в гості приходив як товариш їхнього тата. Адже
пан Чарлі був професором, ба більше - мав священицький сан! І такий поважний
чоловік годинами регочеться з дітлахами! «Не інакше як світ кінчається!» - ниш-
ком обурювалась Алісина вікторіанська гувернантка.
(21-24) Дорослі вважали професора диваком, хоч він і написав силу-силенну
премудрих книжок з математики й логіки. Та осібно стоять кілька книжок,, підпи-
саних псевдонімом Льюїс Керрол, як ось дві повісті про Алісу, що їх ти тримаєш
зараз у руках.
(25-30) Усе почалося, коли Додо розповів Алісі найхимернішу казку, яку їй
траплялося чути. Так народився великий письменник Льюїс Керрол. У казці мо-
вилося про саму Алісу: як вона погналася була за білим кроликом й опинилася в
країні, де всі правила летіли шкереберть. Хоч би які шалені пригоди випадали там
Алісі, вона не злякалася - її й на хвилинку не полишила цікавість: а що ж буде
далі? А всяк же знає: поки тобі цікаво - гра триває!
(31-37) Чарлі також це знав, бо гратися не розучився. Їхня гра продовжилася
й тоді, коли Аліса підросла й запрагла перейти зі становища дівчинки, яку всі по-
вчають, до рангу дами, перед якою всі шанобливо замовкають. І Керрол уволив це
бажання, перенісши пригоди у світ за дзеркалом. Казка ця «із секретом»: у дзер-
кальному зображенні все обертається навспак. Дівчинка перед дзеркалом, тримаю-
чи в правій руці помаранчу, побачить, що дівчинка в дзеркалі тримає помаранчу в
руці лівій:
(38) - А якби я стояла по той бік дзеркала, то я б тримала помаранчу в правій?
(39-43) Доджсон засміявся і сказав, що це найкраща з усіх відповідей. Справ-
ді-бо, головне, так ніким і не з'ясоване питання - по який бік дзеркала ми перебу-
ваємо? Котра з двох дівчаток є відносно другої відображенням? Може, задзеркальні
люди вважають своїми відображеннями нас? Чи, як про це сказано в казці, - хто
кому сниться?
(44-47) Усюди в Керрола світи дітей і дорослих протистоять одне одному. Не-
відомо, котрий з них сам письменник уважав за справжній, але малечу він любив
далеко більше, ніж дорослих. Чи не тому мільйони дітей у цілому світі так люблять
слухати ці чудернацькі історії.
(48) Настала й твоя черга їх почути...
За О. Забужко
Слова «ну» і «карочє» (рядки 6, 7) авторка наводить, щоб
