Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання
Учитися жити
(1-14) Дорогий сину, я обіцяв тобі переказати прецікаву статтю Абдуса Саляма
про останній задум Ейнштейна. Автор пише, що Ейнштейн – найбільший геній двад-
цятого століття, а можливо, і всіх часів, скільки існує людина. Однак Ейнштейна
могло б і не бути, він міг би і не виявитися, коли б народився в малорозвиненій
країні. Він, розумний надто зі школи, народився в Німеччині, де був цвіт учених
світу. Але і тут, вступаючи до Цюріхського політехнікуму, він «провалився» на
іспиті й не став інженером. На велике щастя для науки, інакше був би інженер
Ейнштейн, а не геній. Цей технікум він таки закінчив, але вчителі не вважали його
здібним студентом. Перебиваючись із хліба на воду, бідуючи, 1901 року він написав
наукову працю – її взяв кращий фізичний журнал світу, а ось Цюріхський універ-
ситет визнав її незрілою. Ейнштейн живе в біді, працює в якомусь бюро, не маючи
ні добрих бібліотек, ні оточення, а після роботи розробляє свою геніальну теорію про
єдність простору і часу. Від мрії стати доктором філософії він відмовився – через
серію невдалих спроб. Слава Богу, що він не став доктором: інакше не було б генія.
(15-20) Пишу я все це для того, щоб ти зрозумів: шкільна наука – нудна, цікава –
в кінці подорожі, а не спочатку. Хочеш домогтися цікавого, іди дорогою, долаючи
нудний початок, знаючи, що нудного буде багато, аж поки доберешся до цікавого. І
другий висновок: нудне – тільки охололе цікаве. Те, що вчора було цікаве, сьогодні
стало нудне, бо повторювалося не раз і занудніло. Цікаве – гаряче, свіже, нове,
щойно створене, зроблене, народжене.
(21-29) Тепер про статтю. Автор пише, що Ейнштейн об’єднав поняття простору
й часу. Усі тіла рухаються і всі взаємодіють. Який простір руху вони мають? Орбі-
тальний, тобто кривий (прямої лінії руху немає). За той самий умовний відтинок
часу тіла проходять різні відстані. Отож людина, звикла до земної течії часу, буде
інакше чути цю течію на інших орбітах. На великій орбіті можна прожити значно
довше життя за той самий умовний земний день. Так, до речі, і в житті: чим напов-
неніше життя трудом, роботою, зусиллям, тим воно довше. І – навпаки. Отож вирі-
шення проблеми подовження життя – не втрачати часу, а наповнювати його
роботою, працею, зусиллям.
(30-41) Напиши, чи то цікаво тобі і чи зрозуміло я пишу. Пишучи, про стилі-
стику не дбай, а намагайся висловлюватися точно – то є найкраща стилістика. Ти
не знаєш, що то є стилістика? Це вміння висловлюватися по-своєму і водночас «пись-
менно», «освічено». Спочатку вчаться освічено (це поганий стиль), а потім – по-
своєму, от як розмовляють неосвічені люди: містко, влучно, гарно, скупо. Це саме
скажу парадоксом: спочатку розламують старовинну стіну (мур), бо її клали нефа-
хові муляри, потім складають за наукою – виходить погано; нарешті перекладають
ще раз – але вже за такою доброю наукою, коли можна складати мур майже так
добре, як було складено спочатку. Бо неосвічений муляр працював, як природа, –
вільно, легко, граючись, а не тужачись. Отож, Дмитрику, про стилістику не дбай,
але, звичайно, щоб навчитися не дбати, треба спочатку добре дбати. Треба добре
знати мову – і літературну, і народну.
(42-51) Дорогий сину, ти мусиш швидко дорослішати. Убережися зараз від ба-
гатьох зваб. У твоєму тілі, у душі твоїй заговорять нові голоси – багато всіляких ба-
жань. Треба бути готовим до цієї крутії – і триматися так, аби потім не було соромно,
що не встояв, що піддався звабі. Треба жити, виборюючи самого себе з лінощів, без-
діяльності, безінтересу. Учися жити – то високе мистецтво, якого чимало людей так
і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивуватися ніяк: хто вчить жити? Для
багатьох це – прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками – купимо
те чи те. Це наївна спроба втекти від життя на луки задоволення. Життя не є насо-
лода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому
насущникові – міра життя.
За В. Стусом
602 слова
Тлумачення слова, виділеного в реченні «Це саме скажу парадоксом: спочатку розламують старовинну стіну (мур), бо її клали нефахові муляри, потім складають за наукою – виходить погано; нарешті перекладають ще раз – але вже за такою доброю наукою, коли можна складати мур майже так добре, як було складено спочатку» (рядки 34-38) подано в рядку
