АРіка налітала на камінні зубці, поміж яких застряв дуб-велет, а потік спадав униз, де також стриміли камені.
БНе зневірся, не впади у відчай: вир не вкрутить, хвиля не знесе.
ВВже вечір тіні склав у стоси, за обрій котиться курай, і дальні пахнуть сінокоси, і дальній пахне рідний край.
ГЯкщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.
ДІду, дивлюсь: мій край, моя земля, сміються в небі золотому річки, і села, і поля.