Прочитайте текст і виконайте завдання

(1)Уміння радіти чужим успіхам мірило шляхетності. (2)Якщо людину підтримати похвалити підкреслити щось хороше в ній вона намагається дорівнювати уявленню яке про неї склалося. (3)Ось чому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття власної гідності відчуття певної „собівартості” аби згодом не склався комплекс меншовартості. (4)Недарма кажуть Якщо казати людині постійно що вона свиня то згодом вона зарохкає. (5)Не ввічливо кидати компліменти малознайомим або незнайомим людям. (6)Краще зачекати познайомившись ближче чи навіть заприятелювавши з ними. (7)Але пам’ятаймо що слова похвали потрібні кожному.

Укажіть, до якого стилю мовлення належить текст (прикметник запишіть у називному відмінку з маленької літери).

Напишіть форму давального відмінка числівника двісті (відповідь напишіть з маленької літери).

Прочитайте другу частину фразеологічних зворотів

... загребущі;
... не доходять;
... не підіймаються;
... сверблять.

В усіх фразеологічних зворотах на місці крапок уживається слово... (відповідь напишіть з маленької літери)

У прикметниках вищого й найвищого ступенів порівняння виділіть неправильно утворену форму, запишіть слово правильно (відповідь напишіть з маленької літери).

Вигідніший, зрозуміліший, найдорогіший, набагато зручніший, щонайповніший, якнайближчий, менш придатний.

Напишіть слово викладач, узгодивши його з числівником два (відповідь напишіть з маленької літери).

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Поетка українського відродження

(1-3) Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються
нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і
Леся Українка.

(4-12) Її життя було цілою проблемою. Вона на голову переростала хистом майже всіх
сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою. Вона мала чи не найглибшу
освіту в крузі товаришів пера, а залишилась особою, якою найменше займалася освічена
критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе
уваги тих, хто цікавився тайнами поетичної творчості. Письменниця, яку Франко назвав
одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для
покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужські чесноти повинні були б стати
конечними, коли воно хотіло вистояти в тій страшній завірюсі, що несподівано впала на
нього.

(13-18) Як це могло статися? Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми
уподобаннями, пристрастями і вдачею з’явилася на світ завчасно. Вона жила й діяла в
добу, яка на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної
моралі – етику, прописи якої, як математичні формули, доводилися доказами розсудку.
На місце великих пристрастей – поміркованість. На місце віри, що рушає горами, – сліпе
упокорення перед так званим богом подій.

(19-24) Це був час, коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на
кострище, коли людське життя стало важити більше, ніж людська честь, коли на зміну
безпосередності прийшов зарозумілий, але зблазований сноб. Це був час, коли поетичну
легенду заступила проза щоденного життя, коли на зміну непокірливих дідів прийшли
врівноважені внуки, що „садили картопельку”, і котрим байдуже було, «... чиєю кров’ю
ота земля напоєна, що картоплю родить». В таку добу з’явилася в нас Леся Українка.

(25-32) «На шлях я вийшла ранньою весною», – зачинає вона один із своїх молодечих
віршів. І дійсно, найтемніші дні цієї доби вже упливали. Тривога, непевність, туга за
великим всеочищаючим поривом огортала маси. Пробуджена туга людського «я» за
чимось великим, що довго, придушене, таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот
років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи
пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше
зрозуміли би. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно
прагнула вона.

(33-37) В тузі за моментом боротьби і подвигу писала вона в одній своїй поемі, з якою
насолодою вона б «упилася щастям перемоги», але це упоєння їй не судилося. Те, про що
вона мріяла в безсонні ночі, її не торкнулося. Вона «себе вогнем спалила власним», не
дочекавшись сподіваного моменту щастя. Тому була її поезія тугою за щастям, а не
насолодою ним.

(38-40) Вона мріяла віддати себе цілу справі нації, «спалити молодість і полягти при
зброї», але в тисячний раз справдилася на ній знана оповідка: немає пророків у своїй
землі!

(41-45) Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що це неправда, або не ціла
правда. Бо це засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона вмерла від того
внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще нездійснимого, – цю маленьку жінку з
душею скованого Прометея. Вона вмерла прудко, бо люди, що живуть так інтенсивно,
живуть коротко.

(46-56) Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самотньою. Тією
самотою, котру зносити можуть лише люди, повні глибокої віри в своє покликання. Але
подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Іскра людської і
національної гідності перейде в кожного з її духовних нащадків. Всі, навіть духовні
противники поетки, що не зрозуміли її пророчого шалу й жорстокої правди, муситимуть
скорше чи пізніше зложити вінець із написом: «Ти переміг!» Тоді нація визнає як одного
зі своїх духовних вождів ту слабу жінку, чий вищий дух ще в темну ніч перед
пробудженням народу вказував йому страшну і величну путь безумства й слави. Тоді
останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону,
збудованого своїм великим людям вільною нацією, яку вона так немилосердно картала і
так безумно любила.

За Д. Донцовим
633 слова

Висловлювання «Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і Леся Українка» (рядки 1-3) є в тексті

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Поетка українського відродження

(1-3) Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються
нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і
Леся Українка.

(4-12) Її життя було цілою проблемою. Вона на голову переростала хистом майже всіх
сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою. Вона мала чи не найглибшу
освіту в крузі товаришів пера, а залишилась особою, якою найменше займалася освічена
критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе
уваги тих, хто цікавився тайнами поетичної творчості. Письменниця, яку Франко назвав
одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для
покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужські чесноти повинні були б стати
конечними, коли воно хотіло вистояти в тій страшній завірюсі, що несподівано впала на
нього.

(13-18) Як це могло статися? Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми
уподобаннями, пристрастями і вдачею з’явилася на світ завчасно. Вона жила й діяла в
добу, яка на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної
моралі – етику, прописи якої, як математичні формули, доводилися доказами розсудку.
На місце великих пристрастей – поміркованість. На місце віри, що рушає горами, – сліпе
упокорення перед так званим богом подій.

(19-24) Це був час, коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на
кострище, коли людське життя стало важити більше, ніж людська честь, коли на зміну
безпосередності прийшов зарозумілий, але зблазований сноб. Це був час, коли поетичну
легенду заступила проза щоденного життя, коли на зміну непокірливих дідів прийшли
врівноважені внуки, що „садили картопельку”, і котрим байдуже було, «... чиєю кров’ю
ота земля напоєна, що картоплю родить». В таку добу з’явилася в нас Леся Українка.

(25-32) «На шлях я вийшла ранньою весною», – зачинає вона один із своїх молодечих
віршів. І дійсно, найтемніші дні цієї доби вже упливали. Тривога, непевність, туга за
великим всеочищаючим поривом огортала маси. Пробуджена туга людського «я» за
чимось великим, що довго, придушене, таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот
років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи
пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше
зрозуміли би. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно
прагнула вона.

(33-37) В тузі за моментом боротьби і подвигу писала вона в одній своїй поемі, з якою
насолодою вона б «упилася щастям перемоги», але це упоєння їй не судилося. Те, про що
вона мріяла в безсонні ночі, її не торкнулося. Вона «себе вогнем спалила власним», не
дочекавшись сподіваного моменту щастя. Тому була її поезія тугою за щастям, а не
насолодою ним.

(38-40) Вона мріяла віддати себе цілу справі нації, «спалити молодість і полягти при
зброї», але в тисячний раз справдилася на ній знана оповідка: немає пророків у своїй
землі!

(41-45) Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що це неправда, або не ціла
правда. Бо це засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона вмерла від того
внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще нездійснимого, – цю маленьку жінку з
душею скованого Прометея. Вона вмерла прудко, бо люди, що живуть так інтенсивно,
живуть коротко.

(46-56) Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самотньою. Тією
самотою, котру зносити можуть лише люди, повні глибокої віри в своє покликання. Але
подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Іскра людської і
національної гідності перейде в кожного з її духовних нащадків. Всі, навіть духовні
противники поетки, що не зрозуміли її пророчого шалу й жорстокої правди, муситимуть
скорше чи пізніше зложити вінець із написом: «Ти переміг!» Тоді нація визнає як одного
зі своїх духовних вождів ту слабу жінку, чий вищий дух ще в темну ніч перед
пробудженням народу вказував йому страшну і величну путь безумства й слави. Тоді
останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону,
збудованого своїм великим людям вільною нацією, яку вона так немилосердно картала і
так безумно любила.

За Д. Донцовим
633 слова

Серед суджень, що підтверджують думку «... В тисячний раз справдилася на ній (Лесі Українці) знана оповідка: немає пророків у своїй землі!» (рядки 39-40), зайвим є судження

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Поетка українського відродження

(1-3) Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються
нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і
Леся Українка.

(4-12) Її життя було цілою проблемою. Вона на голову переростала хистом майже всіх
сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою. Вона мала чи не найглибшу
освіту в крузі товаришів пера, а залишилась особою, якою найменше займалася освічена
критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе
уваги тих, хто цікавився тайнами поетичної творчості. Письменниця, яку Франко назвав
одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для
покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужські чесноти повинні були б стати
конечними, коли воно хотіло вистояти в тій страшній завірюсі, що несподівано впала на
нього.

(13-18) Як це могло статися? Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми
уподобаннями, пристрастями і вдачею з’явилася на світ завчасно. Вона жила й діяла в
добу, яка на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної
моралі – етику, прописи якої, як математичні формули, доводилися доказами розсудку.
На місце великих пристрастей – поміркованість. На місце віри, що рушає горами, – сліпе
упокорення перед так званим богом подій.

(19-24) Це був час, коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на
кострище, коли людське життя стало важити більше, ніж людська честь, коли на зміну
безпосередності прийшов зарозумілий, але зблазований сноб. Це був час, коли поетичну
легенду заступила проза щоденного життя, коли на зміну непокірливих дідів прийшли
врівноважені внуки, що „садили картопельку”, і котрим байдуже було, «... чиєю кров’ю
ота земля напоєна, що картоплю родить». В таку добу з’явилася в нас Леся Українка.

(25-32) «На шлях я вийшла ранньою весною», – зачинає вона один із своїх молодечих
віршів. І дійсно, найтемніші дні цієї доби вже упливали. Тривога, непевність, туга за
великим всеочищаючим поривом огортала маси. Пробуджена туга людського «я» за
чимось великим, що довго, придушене, таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот
років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи
пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше
зрозуміли би. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно
прагнула вона.

(33-37) В тузі за моментом боротьби і подвигу писала вона в одній своїй поемі, з якою
насолодою вона б «упилася щастям перемоги», але це упоєння їй не судилося. Те, про що
вона мріяла в безсонні ночі, її не торкнулося. Вона «себе вогнем спалила власним», не
дочекавшись сподіваного моменту щастя. Тому була її поезія тугою за щастям, а не
насолодою ним.

(38-40) Вона мріяла віддати себе цілу справі нації, «спалити молодість і полягти при
зброї», але в тисячний раз справдилася на ній знана оповідка: немає пророків у своїй
землі!

(41-45) Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що це неправда, або не ціла
правда. Бо це засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона вмерла від того
внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще нездійснимого, – цю маленьку жінку з
душею скованого Прометея. Вона вмерла прудко, бо люди, що живуть так інтенсивно,
живуть коротко.

(46-56) Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самотньою. Тією
самотою, котру зносити можуть лише люди, повні глибокої віри в своє покликання. Але
подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Іскра людської і
національної гідності перейде в кожного з її духовних нащадків. Всі, навіть духовні
противники поетки, що не зрозуміли її пророчого шалу й жорстокої правди, муситимуть
скорше чи пізніше зложити вінець із написом: «Ти переміг!» Тоді нація визнає як одного
зі своїх духовних вождів ту слабу жінку, чий вищий дух ще в темну ніч перед
пробудженням народу вказував йому страшну і величну путь безумства й слави. Тоді
останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону,
збудованого своїм великим людям вільною нацією, яку вона так немилосердно картала і
так безумно любила.

За Д. Донцовим
633 слова

Загальним відносно інших є зміст висловлювання

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Поетка українського відродження

(1-3) Є постаті, забуті сучасниками, зроджені для інших часів, які вириваються
нащадками з пазурів минулого і ставляться на недосяжну височину. До таких належить і
Леся Українка.

(4-12) Її життя було цілою проблемою. Вона на голову переростала хистом майже всіх
сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою. Вона мала чи не найглибшу
освіту в крузі товаришів пера, а залишилась особою, якою найменше займалася освічена
критика. Людина інтенсивного шукання і впертої думки не прикувала чомусь до себе
уваги тих, хто цікавився тайнами поетичної творчості. Письменниця, яку Франко назвав
одиноким мужчиною серед поетів соборної України, лишилася якимось сфінксом для
покоління, для якого відвага, завзяття, воля – всі мужські чесноти повинні були б стати
конечними, коли воно хотіло вистояти в тій страшній завірюсі, що несподівано впала на
нього.

(13-18) Як це могло статися? Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми
уподобаннями, пристрастями і вдачею з’явилася на світ завчасно. Вона жила й діяла в
добу, яка на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної
моралі – етику, прописи якої, як математичні формули, доводилися доказами розсудку.
На місце великих пристрастей – поміркованість. На місце віри, що рушає горами, – сліпе
упокорення перед так званим богом подій.

(19-24) Це був час, коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на
кострище, коли людське життя стало важити більше, ніж людська честь, коли на зміну
безпосередності прийшов зарозумілий, але зблазований сноб. Це був час, коли поетичну
легенду заступила проза щоденного життя, коли на зміну непокірливих дідів прийшли
врівноважені внуки, що „садили картопельку”, і котрим байдуже було, «... чиєю кров’ю
ота земля напоєна, що картоплю родить». В таку добу з’явилася в нас Леся Українка.

(25-32) «На шлях я вийшла ранньою весною», – зачинає вона один із своїх молодечих
віршів. І дійсно, найтемніші дні цієї доби вже упливали. Тривога, непевність, туга за
великим всеочищаючим поривом огортала маси. Пробуджена туга людського «я» за
чимось великим, що довго, придушене, таїлось на дні душі, вибухаючи раз на кількасот
років, тоді, коли зачиналися нові розділи в історії. Коли б Леся Українка прийшла трохи
пізніше, коли й безжурних огортав переляк перед катастрофою, що йшла, її скоріше
зрозуміли би. Та майже ніхто з її сучасників не відчував бурі, якої так пристрасно
прагнула вона.

(33-37) В тузі за моментом боротьби і подвигу писала вона в одній своїй поемі, з якою
насолодою вона б «упилася щастям перемоги», але це упоєння їй не судилося. Те, про що
вона мріяла в безсонні ночі, її не торкнулося. Вона «себе вогнем спалила власним», не
дочекавшись сподіваного моменту щастя. Тому була її поезія тугою за щастям, а не
насолодою ним.

(38-40) Вона мріяла віддати себе цілу справі нації, «спалити молодість і полягти при
зброї», але в тисячний раз справдилася на ній знана оповідка: немає пророків у своїй
землі!

(41-45) Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що це неправда, або не ціла
правда. Бо це засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. Вона вмерла від того
внутрішнього вогню, що гонив її до чину, тоді ще нездійснимого, – цю маленьку жінку з
душею скованого Прометея. Вона вмерла прудко, бо люди, що живуть так інтенсивно,
живуть коротко.

(46-56) Її голосу не дочували за життя, і вона була в нім застрашаючо самотньою. Тією
самотою, котру зносити можуть лише люди, повні глибокої віри в своє покликання. Але
подібно багатьом трагічним постатям, умираючи, вона перемогла. Іскра людської і
національної гідності перейде в кожного з її духовних нащадків. Всі, навіть духовні
противники поетки, що не зрозуміли її пророчого шалу й жорстокої правди, муситимуть
скорше чи пізніше зложити вінець із написом: «Ти переміг!» Тоді нація визнає як одного
зі своїх духовних вождів ту слабу жінку, чий вищий дух ще в темну ніч перед
пробудженням народу вказував йому страшну і величну путь безумства й слави. Тоді
останки Лесі Українки в день великого свята перенесуть до українського пантеону,
збудованого своїм великим людям вільною нацією, яку вона так немилосердно картала і
так безумно любила.

За Д. Донцовим
633 слова

Висновком, що випливає з інших поданих суджень, є