Прочитайте уважно текст і виконайте завдання
Хто є ми самі?
(1–5) Це питання не дає нам спокою. Воно врізається в нашу свідомість,
воно переслідує нас удома, на вулиці, в установі... На кожному кроці ба-
чимо чорним по білому писане: хто ми – народ чи чернь, нація чи маса?...
Організована, свідома одиниця чи юрба без’язиких і безликих постатей?
І дати на це виразну відповідь ми вагаємося.
(6–12) Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що вповні і беззастережно
заслуговуємо на назву народ. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову,
оцінюємо вчинки і з приголомшливим жалем стверджуємо, що величезна
маса громадян не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і ос-
новних елементів: людську гідність і національну свідомість. Що таке люд-
ська гідність? Що таке національна свідомість, і для чого її можна прак-
тично вжити? Не всім це ясно.
(13–22) За певних обставин нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже спрадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які
живуть споконвіку своїм первісним життям. І нам, європейцям, це явище
свідчить лише про те, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
стані тих людських істот. Наша душа готова для сприйняття лише тих сус-
пільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гід-
ність. Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках –
ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь – значить
зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це зна-
чить перекреслити своє моральне обличчя.
(23–30) Що за національна свідомість? Багатьом ця справа видається ту-
манною. Діди наші цілком вільно жили, бувши в національному тумані, то
чому ж не можемо лишитись і ми такими? Поганий, фальшивий, розрахо-
ваний на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуд-
жує себе на небуття. Національна свідомість – це перша передумова широкої
свідомої і творчої діяльності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка
велика творчість. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може
мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.
(31–41) І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його
історія – постійне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас при-
рода. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на на-
шій землі, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми,
а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді не деінде,
а в наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах нам зала-
зили в саму душу, нищили там усе, що є для нас святого, не давали змоги
боронитися. Останні роки панування більшовизму особливо яскраво дове-
ли нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам
вимовляти так, як хочуть вони.
(42–55) Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина на-
шого, особливо міського, населення з національного погляду не належить
ні до якого народу, не говорить ні одною мовою. Це не є народ. Це – безли-
ка, без’язика юрба. Особливо це стосується нашої молоді. Соромно, боляче
бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вули-
цях Києва! Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас
в очах свідомих іноземців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої актив-
ності й енергії. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться,
які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст,
не все одно, хто домінуючим є для нас: Шевченко чи Пушкін. Не все одно,
як це часто доводиться чути, кого ми вчимо в школі. Ні! Це не все одно...
А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це зна-
чить, що ми не народ, не якась спільна історична сила, а невиразна юрба,
вічно принижена, без всяких ідеалів сіра маса.
За У. Самчуком
(602 слова)
Ознаки стилю мовлення, притаманні тексту «Хто є ми самі?», описано в рядку
Авикористання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів, повторів, наявність питальних речень, у тому числі риторичних запитань, окличних речень, оцінних суджень
Буживання термінів, перевага складних конструкцій над простими, повних речень над неповними, точність, логічність викладу
Внеобмежене використання мовних засобів, широке вживання слів у переносному значенні, емоційно забарвленої лексики, метафоричність, образність викладу
Гуживання канцелярської лексики, нейтральних мовних засобів, відсутність емоційно забарвлених слів
