ТЕМА: Синтаксис. Розділові знаки в простому ускладненому реченні.

Це завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати види другорядних членів речення, правильно розставляти розділові знаки між однорідними членами речення.

Виконуючи це завдання, обов'язково звертайтеся до мікротексту.

У складнопідрядному реченні Якби хто хотів почути голос самого вітру, то мусив би піти йому назустріч і зупинитися посеред степу в головній частині є дві однорідні частини присудка, пов’язані неповторюваним єднальним сполучником і. У такому випадку кому перед сполучником ставити не потрібно.

Відповідь – А.

ТЕМА: Синтаксис. Головні та другорядні члени речення. Додаток.

Виконуючи це завдання, обов’язково звертайтеся до мікротексту.

Вам потрібно продемонструвати свої знання про головні та другорядні члени речення та вміння визначати їх у реченні.

Додаток – це другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків; найчастіше він називає предмет, рідше – дію.

Проаналізуймо запропоновані приклади.

У п’ятому реченні, визначивши граматичні основи, можемо поставити такі питання: насолоджуватися ким?, чим? швидкістю, летом, окриленням. Це і є однорідні додатки.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Орфографія. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и] в суфіксах слів.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми та пояснювати їх за допомогою правил.

Е пишемо в таких випадках:

• у пестливих словах, тобто в тих, які звучать лагідно, ніжно: водиченька, криниченька, парканчик, котичок (у суфіксах -ельк-, -еньк-, -ик, -ичок- тощо);
• в іменниках 4 відміни на позначення маленьких тварин (вовченя);
• у суфіксі -тель (вихователь).

И пишемо в таких випадках:

• у суфіксах -иськ-, -ищ-, -ик, -иц , -ин (сховище, вогнище, страховисько, згарище, порадниця, посміховисько, доньчин, русалчин);
• у суфіксах -ичок-,- ичк-, які походять від -ик-, -иц- (вуличка – вулиця);
• у суфіксі -ив- у словах на позначення конкретних понять (варИво, печИво, добрИво, плетИво,палИво).

Відповідь – Д.

ТЕМА: Фонетика. Позначення звуків мовлення на письмі.

Завдання перевіряє вміння визначати звукове значення букв у слові.

Буква ї завжди передає два звуки.

Букви я, ю, є позначають два звуки в таких випадках: на початку слова, після голосного, після апострофа та м’якого знака. У решті випадків букви я,ю,є передають м’якість попередніх приголосних та звуки [а], [у], [е]. Отже, у словах слов’Янський, осяЯння, Юнацький, каЯття, Європейський, в’Юнище, Їжджений я, ю, є, ї позначатимуть по два звуки.

М’який знак не передає звук, а лише позначає м’якість попереднього приголосного. Отже, у словах із м’яким знаком звуків зажди менше.

Арфрикати ДЖ та ДЗ також передають один звук (джазист, їжджений, дзюркотіти).

Буква Щ завжди передає два звуки – ШЧ (блиЩить, в’юниЩе).

Подвоєні приголосні завжди передають один звук (осяяННя, каяТТя).

А тепер застосуємо цей матеріал до нашого завдання.

У рядку А у словах слов’янський та маслюк однакова кількість букв і звуків, а в слові джазист на один звук менше.

У рядку Б у словах осяяння та юнацький – однакова кількість букв і звуків, а в слові беззастережний на один звук менше.

У рядку В у всіх словах однакова кількість букв і звуків.

У рядку Г у словах колючий та їжджений – однакова кількість букв і звуків, а в слові в’юнище - на два звуки більше.

А в рядку Д однакова кількість звуків і букв у словах йодований і травиця, а в слові дзюркотіти на один звук менше.

Відповідь – В.

ТЕМА: Орфографія. Апостроф.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (апостроф) та пояснювати їх за допомогою правил.

Проаналізуймо запропоновані слова.

В українській мові апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: розм’якнути, між’ярусний, об’єднання.

Також апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних б, п, в, м, ф, якщо ці губні стоять

• на початку кореня (В’єтнам, відв’язати, вʼюн);
• після голосного та р в корені (різнобарв’я, рум’янець, інтерв’ю, солов’їний).

Також апостроф пишемо в слові Лук’ян.

Після р при роздільній вимові в українських та іншомовних словах теж пишемо апостроф (бультер’єр, інтер’єр, бар’єрний, подвір’я).

З апострофом пишемо складні слова, якщо перша частина закінчується на будь-який приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї (Мін’юст, дит’ясла).

Апостроф пишемо в іншомовних словах після г, ґ, к, х, ж, ч, ш (Аліґ’єрі).

Також апостроф пишемо в іншомовних словах після префіксів ін-, кон-, ад-, (кон’юнктивіт).

Слово пів пишемо окремо: пів Європи.

ЗАУВАЖТЕ, що необхідно обрати рядок, у якому НЕ ВСІ слова потрібно писати з апострофом.

Відповідь – Д.

ТЕМА: Орфографія. Правопис слів іншомовного походження. Подвоєння.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (подвоєння в іншомовних словах) та пояснювати їх за допомогою правил.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, касета, комісія, колектив, хобі. Подвоєння зберігається у словах-винятках: манна, брутто, тонна тощо.

У багатьох власних назвах подвоєння зберігається: Апенніни, Діккенс, Брюссель, Канни, Міссурі.

Також зберігається подвоєння в похідних від власних назв словах: Будда – буддист.

Отже, неправильно написано слово хобі.

Відповідь – Г.

ТЕМА:Орфографія. Спрощення в групах приголосних.

Завдання перевіряє ваше вміння правильно писати слова з вивченими орфограмами, зокрема слова, у яких позначається спрощення в групах приголосних.

Спрощення – явище усного мовлення, яке забезпечує милозвучність.

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стн-, -стл- відбувається спрощення, тобто приголосні [д] та [т] випадають. Отже, спрощення є у словах серцевий, проїзний, захисний, безчесний, пристрасний, буревісник, тижневий, швидкісний, радісний, перехресний, заздрісний.

Є винятки, де спрощення не відбувається (пестливий, шістнадцять).

Не відбувається також спрощення в іншомовних словах (агентський).

Групи приголосних -скн-, -стц- не змінюються (артистці)

Відповідь – Д.

ТЕМА: Іменник. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Кличний відмінок.

Завдання перевіряє ваше вміння відмінювати іменники, правильно утворювати форму кличного відмінка іменників.

Закінчення іменників в кличному відмінку залежить від того, до якої відміни належить те чи інше слово. Якщо це іменники І або ІІ відміни, необхідно також врахувати групу.

Іменник Микола – це іменник І відміни. Отже, у кличному відмінку іменник Микола (тверда група) матиме форму Миколо.

Іменники пан, друг, професор, добродій, братик, Валерій – це іменники другої відміни. Отже, іменники м’якої групи добродій, Валерій матимуть у кличному відмінку закінчення -ю: добродію, Валерію. Іменники твердої групи пан, друг матимуть закінчення -е: пане, друже (бо ці іменники не мають суфіксів). У формі слова друг також відбувається чергування приголосних. Слово братик у кличному відмінку матиме форму братику (тому що є суфікс -ик).

Зауважмо також: якщо кличний відмінок утворений двома словами на позначення загальних назв, то форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: пане професоре. А коли звертання утворене поєднанням загальної назви та прізвища, то форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добродію Гринчишин.

Отже, неправильно утворено форму кличного відмінка від слова Валерій. Правильна форма Валерію, а не Валеріє.

Відповідь – Б.

ТЕМА: Морфологія. Прикметник. Ступені порівняння прикметників

Завдання перевіряє ваше вміння утворювати форми ступенів порівняння якісних прикметників.

Проаналізуймо запропоновані слова. Ступені порівняння не утворюються від таких груп слів:

• слова на позначення масті коней (вороний, гнідий тощо);
• слова, які передають неповну ознаку (білуватий, чорнявий тощо);
• слова, які передають непорівнювану ознаку (лисий, сліпий тощо);
• слова з префіксами ультра-, екстра-, пре-, супер-;
• слова з суфіксами -ісіньк-, -юсіньк-, -еньк- тощо.

Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням до прикметника вищого ступеня префікса най-, що-, як-.

Отже, помилку у творенні ступеня порівняння прикметників допущено у словах найекстраординарніший та найпрекрасніший.

Відповідь – В.