Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання
Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку
Історична довідка
(2-10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по
місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди,
куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього… Згодом
схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського
інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ.
bоок – книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему
циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож…
(11-15) – Буккросинг – це міжнародний рух за «звільнення» книжок, – розповідає
арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому,
щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він
з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача,
було створено буккросингові полиці.
(16—21) – Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа
2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст
львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але в таких випадках через незнання
львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив,
просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високий.
(22-24) – Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, – пригадує Галина
Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. – За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.
(25-27) – Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.
(28-31) – Величезний попит має популярна сучасна література, – долучається
до розмови Тарас Бейзик. – Класика й так є в кожного вдома. Найбільш
читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько…
(32-39) – До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про
враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на
форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися
враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано
спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а
її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац.
Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради
наступному читачеві.
(40-47) – Для мене буккросинг – це насамперед геніальна ідея, яка стирає
рамки соціально усталених норм на зразок «я – тобі, а ти – мені», – каже Тарас
Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто
так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Справжній буккросер, який
зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задоволення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву
книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…
Коментар
(49-57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях
за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений.
Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу!
На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися… Відтоді завжди беру
в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати
всім охочим саме на таких поличках із написом «Bookcrossing». Буккросинг –
своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від
міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас
робитиме так само, української книжки у світі побільшає…
За Б. Городницькою
У варіантах відповідей наведено коментарі ентузіаста буккросингу з Нікополя, який пише під ніком Rayan Riener. Прочитайте їх. У тексті є підтвердження всіх наведених нижче думок, ОКРІМ
АРозуміння принципів буккросингу його учасниками – головний чинник, який упливає на успіх або занепад руху. Адже буккросинг – це обіг книг у суспільстві. Він існує за принципом соціальної мережі, а тому «друкованих друзів» потрібно відпускати постійно й спонукати до цього інших.
БГоловна проблема буккросингу в Україні — це самі так звані буккросери (більшість із яких не є такими), адже вони не дотримуються правил цього руху, унаслідок чого не відбувається його якісного розвитку.
В3 українським буккросингом співпрацює багато магазинів, кафе, клубів, бібліотек. Вони відкривають «безпечні полиці», або «зони буккросингу», тобто місця, де книги перебувають у відносній безпеці й не потраплять до рук двірника, поліції чи недобросовісних «любителів».
ГПросто обмін книгами з рук у руки або в якихось місцях без реєстрації на спеціальному сайті не вважають буккросингом, оскільки втрачається ланка зв’язку, через що відпущена книга вирушає у свою першу й останню подорож.
