Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
 і виконайте завдання

Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку

Історична довідка

(2-10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по
 місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди,
 куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього… Згодом
 схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського
 інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ.
 bоок – книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему
 циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож…

(11-15) – Буккросинг – це міжнародний рух за «звільнення» книжок, – розповідає
 арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому,
 щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він
з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача,
 було створено буккросингові полиці.

(16—21) – Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа
 2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст
 львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але в таких випадках через незнання
львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив,
 просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високий.

(22-24) – Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, – пригадує Галина
 Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. – За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.

(25-27) – Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.

(28-31) – Величезний попит має популярна сучасна література, – долучається
 до розмови Тарас Бейзик. – Класика й так є в кожного вдома. Найбільш
 читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько…

(32-39) – До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про
 враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на
 форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися
 враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано
 спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а
 її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац.
 Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради
 наступному читачеві.

(40-47) – Для мене буккросинг – це насамперед геніальна ідея, яка стирає
 рамки соціально усталених норм на зразок «я – тобі, а ти – мені», – каже Тарас
 Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто
 так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Справжній буккросер, який
 зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задо­волення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву
 книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…

 Коментар

(49-57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях
 за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений.
 Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу!
 На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися… Відтоді завжди беру
 в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати
 всім охочим саме на таких поличках із написом «Bookcrossing». Буккросинг –
своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від
 міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас
 робитиме так само, української книжки у світі побільшає…

За Б. Городницькою

Автор долучає до тексту коментар Галини Бабій, щоб показати, що

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
 і виконайте завдання

Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку

Історична довідка

(2-10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по
 місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди,
 куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього… Згодом
 схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського
 інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ.
 bоок – книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему
 циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож…

(11-15) – Буккросинг – це міжнародний рух за «звільнення» книжок, – розповідає
 арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому,
 щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він
з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача,
 було створено буккросингові полиці.

(16—21) – Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа
 2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст
 львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але в таких випадках через незнання
львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив,
 просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високий.

(22-24) – Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, – пригадує Галина
 Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. – За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.

(25-27) – Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.

(28-31) – Величезний попит має популярна сучасна література, – долучається
 до розмови Тарас Бейзик. – Класика й так є в кожного вдома. Найбільш
 читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько…

(32-39) – До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про
 враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на
 форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися
 враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано
 спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а
 її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац.
 Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради
 наступному читачеві.

(40-47) – Для мене буккросинг – це насамперед геніальна ідея, яка стирає
 рамки соціально усталених норм на зразок «я – тобі, а ти – мені», – каже Тарас
 Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто
 так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Справжній буккросер, який
 зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задо­волення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву
 книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…

 Коментар

(49-57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях
 за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений.
 Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу!
 На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися… Відтоді завжди беру
 в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати
 всім охочим саме на таких поличках із написом «Bookcrossing». Буккросинг –
своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від
 міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас
 робитиме так само, української книжки у світі побільшає…

За Б. Городницькою

У варіантах відповідей наведено коментарі ентузіаста буккросингу з Нікополя, який пише під ніком Rayan Riener​. Прочитайте їх. У тексті є підтвердження всіх наведених нижче думок, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
 і виконайте завдання

Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку

Історична довідка

(2-10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по
 місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди,
 куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього… Згодом
 схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського
 інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ.
 bоок – книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему
 циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож…

(11-15) – Буккросинг – це міжнародний рух за «звільнення» книжок, – розповідає
 арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому,
 щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він
з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача,
 було створено буккросингові полиці.

(16—21) – Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа
 2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст
 львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але в таких випадках через незнання
львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив,
 просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високий.

(22-24) – Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, – пригадує Галина
 Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. – За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.

(25-27) – Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.

(28-31) – Величезний попит має популярна сучасна література, – долучається
 до розмови Тарас Бейзик. – Класика й так є в кожного вдома. Найбільш
 читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько…

(32-39) – До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про
 враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на
 форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися
 враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано
 спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а
 її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац.
 Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради
 наступному читачеві.

(40-47) – Для мене буккросинг – це насамперед геніальна ідея, яка стирає
 рамки соціально усталених норм на зразок «я – тобі, а ти – мені», – каже Тарас
 Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто
 так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Справжній буккросер, який
 зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задо­волення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву
 книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…

 Коментар

(49-57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях
 за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений.
 Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу!
 На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися… Відтоді завжди беру
 в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати
 всім охочим саме на таких поличках із написом «Bookcrossing». Буккросинг –
своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від
 міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас
 робитиме так само, української книжки у світі побільшає…

За Б. Городницькою

Основну думку тексту відображає твердження

Рядки

В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила…
Нема того козаченька,
Що я полюбила…

є в

В уривку «Та коли він повертався назад, він роздумував [і] сказав дружині своїй: “Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще”. І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна…» сказано про

Рядки

Вергілій, бач, не нам був рівня,
А видно, що начухав тім’я,
Поки дрібненько описав

є в

Уривок «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька… голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком…» узято з твору