А«Живемо нині під знаком печального слова «після». Вірні своїй природі та технології, не хочемо усвідомити, що то можливий кінець, але так воно випливає з усіх навколишніх прикмет, знаків і натяків. Ступінь за ступенем робимося дедалі посвяченішими у велике безглуздя повторів і самоповторів»
Б«Як я малим збирався навесні / Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені / Червоними і чорними нитками. / Два кольори мої, два кольори, / Оба на полотні, в душі моїй оба, / Два кольори мої, два кольори: / Червоне – то любов, а чорне – то журба»
В«І крізь папери, крізь перо, / Крізь дні буденні – богоданно / Рокоче запорозька кров / Міцних поплічників Богдана – / Тих отаманів курінних, що під гармати революцій / Уміли кинуть п’яний сміх В скривавлене обличчя – муці»
Г«На кого посміла знятись / Зрадника рука? – / Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… / На кого завзявся Каїн? / Боже, покарай? –/ Понад все вони любили / Свій коханий край»
Д«Як понесе з України / У синєє море / Кров ворожу… отоді я / І лани і гори – / Все покину і полину / До самого Бога / Молитися… а до того Я не знаю Бога. / Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте / І вражою злою кров’ю / Волю окропіте»
