АВіють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
БНе багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
ВОй мати, мати! Серце не вважає,
Кого раз полюбить, з тим і умирає.
ГСпіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
ДТа йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сів над водою.