До ліро-епосу належить твір

«Буду жити! Геть думи сумні!..» – життєствердно лунає у творі

Ознаки постмодерну відчутні в рядках

Проаналізуйте поетичний твір і виконайте завдання 16-20 до нього

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень – безліч.

Тиші – анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

вже всі канони мертві, як неон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

I позивні покотяться луною

крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:

– А вигартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Твір Ліни Костенко є

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень – безліч.

Тиші – анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

вже всі канони мертві, як неон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

I позивні покотяться луною

крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:

– А вигартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Авторка твору належить до

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень – безліч.

Тиші – анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

вже всі канони мертві, як неон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

I позивні покотяться луною

крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:

– А вигартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Провідним художнім засобом другої строфи є

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень – безліч.

Тиші – анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

вже всі канони мертві, як неон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

I позивні покотяться луною

крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:

– А вигартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Ідею твору найкраще передано рядками

Кобзарю,

знаєш,

нелегка епоха

оцей двадцятий невгомонний вік.

Завихрень – безліч.

Тиші – анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

вже всі канони мертві, як неон,

коли стоїть історія на старті

перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

відчує враз вагому самоту.

I позивні покотяться луною

крізь далі неосяжно-голубі...

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть сенс новітньої краси?

Тарас гранітний дивиться суворо:

– А вигартуйте ваші голоси!

Не пустослів'ям пишним та барвистим,

не скаргами,

не белькотом надій,

не криком,

не переспівом на місці,

а заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Авторці твору також належать слова

Проаналізуйте прозовий твір і виконайте завдання 21-25 до нього

Орел і Черепаха

На дубі, що похилився до води, сидів Орел, а поблизу Черепаха проповідувала своїй братії:

– Гори воно вогнем оте літання! Покійна наша прабаба, дай, Боже, їй царство небесне, згинула, як видно з переказів, за те, що почала вчитися в Орла сеї гиблої науки. Сам Люципер таке вигадав!...

– Слухай-но, дурепо! – обірвав її проповідь Орел. – Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому що взялася не за свою справу. Літати не гірше, ніж повзати.

Сила: Прагнення насолод і слави багатьох збиває у протиприродний стан. Се тим шкідливіше для них буває, чим більша така невідповідність.

Григорій Сковорода

За жанром твір є