Новела «Impromptu phantasie» (уривок)
Коли мала десять років, строїв у її родичів якийсь переїжджий стройник фортеп’ян… Врешті мусив вже бути задоволений з інструмента, бо почав грати… Те, що грав, була пристрасть, як грав – зраджувало його як людину...
Тобі сподобалась музика? – питав він голосом чогось зміненим.
– Я... не знаю...
– Штука, котру я тепер грав, зветься «Impromtu phantasie» Шопена. Чи затямиш собі сю назву?
– Наколи повторю... то затямлю.
– Коли будеш вчитися музики, то зможеш її грати, одначе пам’ятай – грати її тоді як будеш вже мати більше як двадцять років... Чуєш?
– Чую...
– Я думаю, – говорив він більше до себе, – що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..
Опісля оглянув її руки і поцілував їх.
– Мені можеш позволити, будуча славо! – сказав він.
* * *
Я сама – то та «звихнена слава»…
Я не вчилася музики ніколи.
Я ніколи, ніколи не могла «Imprоmtu phantasie» сама грати!! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се таке?
Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу... в’ється щось, немов жалібний креповий флер!
* * *
Коли чую музику – готова вмирати.
Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча...
Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..
Ольга Кобилянська
У рядках «Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу... в’ється щось, немов жалібний креповий флер!» є всі художні засоби, зазначені в рядку
Аперсоніфікація, алегорія, рефрен
Бметафора, порівняння, епітет
Впорівняння, анафора, тавтологія
Ггіпербола, епітет, оксиморон
Депіфора, метафора, антитеза
