Бенгальський тигр
…Непоганий i такий іще спосіб.
Викопується величезна й глибочезна яма на стежці, якою тигри до Брахмапутри ходять воду пити.
Яма та зверху добре маскується всякими вітами, ліанами, тропічною папороттю i т. iн.
Тигри йдуть воду пити увечерi, як уже смеркне.
На цей час ви залазьте в ту яму.
Залiзли й сидiть тихо-тихо.
Нi курити, нi чхати, нi кашляти не можна, бо наполохаєте тигра.
Ось iде тигр.
Вiн не зовсiм iще очухався пiсля сну, потягається, позiхає, чухає за вухом...
Ну, й не помiтить, коли: шелесть у яму!
Ви зразу накидайтеся на нього й лоскочiть.
Тигри страшенно лоскоту бояться... (Через те, мiж iншим, вони дуже ревнивi!)
Як тiльки ви його вхопили обома руками попiд пахвами, вiн зразу починає страшенно реготатись.
Але ви не пускайте його, боже вас борони! – бо з’їсть!
Лоскочiть, i лоскочiть, i лоскочiть!
Вiн качатиметься регочучись по ямi, i ви качайтесь iз ним...
Аж поки вiн не крикне:
— Ой, не можу! Пусти!
I ляже, мов непритомний.
Але ви ще з пiв години полоскочiть, тодi пускайте.
Готовий!
Залоскотаний тигр мертвiший од мертвого…
Остап Вишня
Остап Вишня також є автором рядків
А«Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!...
Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні...»
Б «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля…, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн…»
В «Ви ніколи не жили біля моря? Ви не знаєте пахощів порту й не ловили бичків на хвилерізі? Вам чужі такі слова, як “клівер” або “грецький” та “очаківський” паруси? Та що я питаю! Не можете ви цього знати, бо змінилося все відтоді, як я вперше довірив себе морській воді. Тепер того не побачиш, – брудного … портового завулка, що виходить на море. Тепер цемент, асфальт і машини. Тепер не стають пароплави під дамбою просто, а заходять у спеціальні ангари…»
Г «Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль – Тоді дума за думою, як амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає... Таємні вершники летять, ритмічно похитуючись, до отрогів, і гасне день; біжить у могилах дорога, а за нею – мовчазний степ..»
Д «Вітер дув Григорієві в спину. Ще зовсім недавно він тягав і мертвого, і живого тигра, – на нім поналипали шерстинки, на унтах і на руках були плями крови тигрячої… Він пішов назустріч, стискаючи гвинтівку. На санях було дві постаті, завинуті в дохи по самі вуха. Вмить відкинули дохи, – замаячіли будьонівка і єжовський кашкет, руки вхопились за зброю…»
