Балада про пера

Перо сови мені на стіл упало,

І стрепенулось дико і зухвало,

І прошептало виклично: «Лови!

Бери й пиши – пиши пером сови!»

Я – жайвір по натурі. Не для мене

Перо совине, хитромудро вчене.

Ще цілий вік писать мені готове

Перо ясне, ранкове, жайворове.

Перо орла мені кинджалом впало,

Так стрепенулось синьо – чорно стало,

Так сила в ньому клекотала зла:

«Бери й пиши – шалій пером орла!»

Я – жайвір по натурі. Син калини.

Не втримаю в руці перо орлине,

Хоч так мені, буває, закортить

В орлині крила одягнути мить

Аж тут перо упало солов’їне,

В нім – місяць в сонці,

все воно – промінне,

Всю душу воно вилюбить до дна –

Перо – екстаз, перо – самотина.

І здався я. Совине взяв. Орлине.

І жайворове взяв. І солов’їне.

І кожне з них вмочаю у Дніпро.

Яке ж це зараз у руці перо?

Чому ж тулю до серця всі ці пера?

Чому душа захланна, ненажера,

Хай в іншім – щедра,

тут же – хай напасть,

І жодне на виміну не віддасть?!

Чому їх сила завжди на заваді –

Й вони в душі взаємно перекляті,

Й коли гримить світів лихий огром,

Найбільш пишу німим своїм пером?!

Іван Драч

Провідним художнім засобом четвертої строфи є

Балада про пера

Перо сови мені на стіл упало,

І стрепенулось дико і зухвало,

І прошептало виклично: «Лови!

Бери й пиши – пиши пером сови!»

Я – жайвір по натурі. Не для мене

Перо совине, хитромудро вчене.

Ще цілий вік писать мені готове

Перо ясне, ранкове, жайворове.

Перо орла мені кинджалом впало,

Так стрепенулось синьо – чорно стало,

Так сила в ньому клекотала зла:

«Бери й пиши – шалій пером орла!»

Я – жайвір по натурі. Син калини.

Не втримаю в руці перо орлине,

Хоч так мені, буває, закортить

В орлині крила одягнути мить

Аж тут перо упало солов’їне,

В нім – місяць в сонці,

все воно – промінне,

Всю душу воно вилюбить до дна –

Перо – екстаз, перо – самотина.

І здався я. Совине взяв. Орлине.

І жайворове взяв. І солов’їне.

І кожне з них вмочаю у Дніпро.

Яке ж це зараз у руці перо?

Чому ж тулю до серця всі ці пера?

Чому душа захланна, ненажера,

Хай в іншім – щедра,

тут же – хай напасть,

І жодне на виміну не віддасть?!

Чому їх сила завжди на заваді –

Й вони в душі взаємно перекляті,

Й коли гримить світів лихий огром,

Найбільш пишу німим своїм пером?!

Іван Драч

Творчість Івана Драча має ознаки

Балада про пера

Перо сови мені на стіл упало,

І стрепенулось дико і зухвало,

І прошептало виклично: «Лови!

Бери й пиши – пиши пером сови!»

Я – жайвір по натурі. Не для мене

Перо совине, хитромудро вчене.

Ще цілий вік писать мені готове

Перо ясне, ранкове, жайворове.

Перо орла мені кинджалом впало,

Так стрепенулось синьо – чорно стало,

Так сила в ньому клекотала зла:

«Бери й пиши – шалій пером орла!»

Я – жайвір по натурі. Син калини.

Не втримаю в руці перо орлине,

Хоч так мені, буває, закортить

В орлині крила одягнути мить

Аж тут перо упало солов’їне,

В нім – місяць в сонці,

все воно – промінне,

Всю душу воно вилюбить до дна –

Перо – екстаз, перо – самотина.

І здався я. Совине взяв. Орлине.

І жайворове взяв. І солов’їне.

І кожне з них вмочаю у Дніпро.

Яке ж це зараз у руці перо?

Чому ж тулю до серця всі ці пера?

Чому душа захланна, ненажера,

Хай в іншім – щедра,

тут же – хай напасть,

І жодне на виміну не віддасть?!

Чому їх сила завжди на заваді –

Й вони в душі взаємно перекляті,

Й коли гримить світів лихий огром,

Найбільш пишу німим своїм пером?!

Іван Драч

Провідним мотивом «Балади про пера» є

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? – спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.

— Коханий мій синку, – сказав старий, – ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір і кінець.

Григорій Сковорода

За жанром наведений твір є

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? – спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.

— Коханий мій синку, – сказав старий, – ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір і кінець.

Григорій Сковорода

Авторові належить також твір, у якому є ключові слова

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? – спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.

— Коханий мій синку, – сказав старий, – ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір і кінець.

Григорій Сковорода

На могилі автора викарбовано напис

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? – спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.

— Коханий мій синку, – сказав старий, – ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір і кінець.

Григорій Сковорода

Провідний художній засіб твору –

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? – спитав старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.

— Коханий мій синку, – сказав старий, – ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає,

А той, що легко сідає...

Сила: Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір і кінець.

Григорій Сковорода

Ідею твору найкраще відображено в прислів’ї

Поєднайте назву твору (1–4) з його провідним мотивом (А – Д).