Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання
Філософський інструмент Данила Демуцького
(1–6) На порозі Нового часу європейська цивілізація винайшла систему прила-
дів, починаючи від мікроскопа й телескопа аж до фотографії, які тоді назвали філо-
софськими інструментами. А в епоху формування націй Київ перетворився на сто-
лицю художньої світлини в Російській імперії. Згодом услід за фотографією з’явився
кінематограф і відбулося формування київської операторської школи, одним з пред-
ставників якої був Данило Демуцький.
(7–12) У кінооператорське мистецтво Демуцький увійшов дуже своєрідно: не
тільки через фотографію, якою захопився ще в молодості, а й у світоглядному пла-
ні. Батько Данила Порфирій був представником українського громадівського руху,
шляхтич, усе життя присвятив вивченню українського фольклору, створив сіль-
ський хор. Але рано чи пізно треба було побачити той народ не лише через народ-
ницьке малярство та не тільки на фотографії, а й за допомогою кінематографа.
(13–19) Демуцький працював з Олександром Довженком над першими лаборатор-
ними стрічками режисера: «Вася-реформатор», «Ягідка кохання». Згодом, 1929 року,
з’явився «Арсенал». У цьому фільмі є геніальні епізоди. Наприклад, мчить поїзд без
машиніста із солдатами Першої світової, які від великих свобод втратили орієнтацію
у світі. А закінчується це цілковитою катастрофою. Цікаво, що 1985 року в голлівуд-
ському «Поїзді-втікачеві» цей епізод і наступну катастрофу повторили сценарист Акіра
Куросава та режисер Андрон Кончаловський, який шанував українське поетичне кіно.
(20–31) Улітку 1929 року Демуцький із Довженком знімали «Землю». Хто тут ге-
ніальніший, стверджувати важко. Зрозуміло, що в кіно передує режисер, а зусилля
оператора залишаються в тіні. Однак у фільмі «Земля» виникла рідкісна гармонія ве-
ликого режисера й великого оператора. Пригадаймо славнозвісні кадри з героїнею, яка
у відчаї без одягу метається по хаті в усій своїй трагічній красі. Цей епізод є зусиллям
не тільки Довженка, а й Демуцького. Для свого філософського інструмента – каме-
ри – Данило створив тут технологію особливого окуляра: те, що постає на екрані, ніби
проходить крізь поетичний сон, як певна внутрішня мова. Нічого подібного до тієї ди-
вовижної експозиції не можна пригадати у світовому мистецтві. Ці роботи вразили кі-
нематографічну громадськість того часу і вражають зараз. Згадаймо манхеттенський
фільм Вуді Аллена, де герої, палко сперечаючись, виходять з кінотеатру – і раптом ба-
чимо афішу стрічки, яка їх вразила й викликала суперечку. То була «Земля» Довженка.
(32–39) Саме після «Землі» почалася драма українського режисера, у яку він втяг-
нув і Демуцького. Під дамокловим мечем сталінського терору вони почали знімати
фільм «Іван» про індустріалізацію й технологічне приборкання Дніпра. У ньому май-
стерно відзнятий індустріальний пейзаж фантастично поєднаний з ліричним полот-
ном головної річкової артерії України. Режисер Сергій Ейзенштейн уважав ці зйомки
найкращою пейзажною роботою світового кіно. Після закінчення стрічки режисера
й оператора вирішили фактично знищити. Довженкові вдалося «втекти» до Москви,
а Демуцький не схотів покидати Україну, яка була джерелом його творчості.
(40–48) Це скінчилося катастрофою. У 1932 році оператора арештували за надума-
ним наклепом. Далі – висилка до Середньої Азії. Жорстокі садистські допити, а потім
тюрма, страшний і трагічний досвід радянського в’язня. Розчавлений після відбування
покарання, Демуцький повернувся до України, та почалася війна, і його знову відпра-
вили до Середньої Азії. У Ташкенті Данило багато зробив для становлення узбецького
кіно. Найкраща його робота тих часів – «Пригоди Насреддіна». Блискуче, з гумором
і в точно орієнтальному дусі він зняв фільм про походеньки відомого східного персо-
нажа – єхидну притчу про абсолютну нібито давню владу тамтешньої тиранії. Ця
стрічка стала однією з найпопулярніших у кінопрокаті тієї епохи.
(49–54) У повоєнні роки Демуцькому довелося фільмувати пропагандистський
«Подвиг розвідника» режисера Бориса Барнета, де йшлося про чекістську героїку,
і військово-морську стрічку Володимира Брауна «У мирні часи». Справді серйозна ро-
бота – азійські епізоди у фільмі «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка. Майстерне подан-
ня краси тамтешніх ландшафтів і водночас пекла каторжної солдатчини. Це можна
вважати і відчуттям Шевченка, і страшним досвідом самого Демуцького-в’язня.
(55–58) Помер Данило Порфирович надто рано – у перші місяці відлиги, 1954
року. Він не побачив подальших злетів українського авангардного кінематографа
від Параджанова до братів Іллєнків. Останні боготворили Демуцького, а для Парад-
жанова він був операторським Богом.
(59–62) Є вкрай неоднозначні інтерпретації кінопродукції студії імені Довженка.
Нам багато чого може видаватися радянським пафосом, але поганої роботи з камерою
в Києві на той час не було. Оператори пам’ятали про Демуцького. Присутність його
в українському та світовому кінооператорстві примушувала їх працювати щосили.
За В. Скуратівським, 640 слів
Філософськими інструментами названо в тексті всі перераховані далі предмети, ОКРІМ
