АМене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
БУкраїно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
ВХай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов\'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
ГВсе повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
ДДумою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.