Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

У тексті немає мікротеми

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Відповідність грецьких і скіфських богів, згаданих у тексті, є правильною в усіх рядках, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Загальну думку автора про долю скіфів найкраще окреслює крилатий вислів

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Беручи до уваги те, що слово «ельдорадо» (El Dorado іспанською – «позолота») означає «фантастично багата місцевість, яку розшукували іспанці, завойовуючи Південну Америку», доречним можна вважати тлумачення заголовка тексту, наведене в рядку

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Прочитайте перелік підзаголовків до частин тексту, пронумерованих римськими цифрами.
Сини Геракла. Скіфські держави. Степові піраміди. Останні століття.
У цьому переліку бракує підзаголовка до частини

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-
1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату!
Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І
(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозори-
ми степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів
він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чека-
ла на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.
Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа  обратися з нею.
У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія від-
дала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій
лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші
сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.
Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня
історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка
слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла
навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську
комору, а в другій був похований великий вождь.

II
(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монго-
лії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники,
худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку
вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але
природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь,
і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених
ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на
свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж
до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли
Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на за-
хід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи
й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах
Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання
різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з
Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави
багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на за-
хід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Маке-
донського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ
(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вож-
дів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо
уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кіль-
кість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи по-
любляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіри-
ний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі
грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава бо-
ротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю по-
стійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видат-
ним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на
Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у
нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, за-
клопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтво-
рені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!
Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV
(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було
домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гес-
тії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького
Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня
землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного
Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце по-
сідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з
хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчен-
ня розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ри-
туалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало під-
стави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть
номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV сто-
ліття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V
(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році
до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного уда-
ру. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри
величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею
«Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на око-
лиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Пла-
вія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі,
алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів
вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони по-
бачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ...
перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів
мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння.
Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули
в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія
величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Запропоноване фото є ілюстрацією до рядків тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Східна культура як ключ до пізнання Україною себе

(1-4) Ми, європейці, надзвичайно мало знаємо Схід. Один гонконгський
журналіст якось зазначив, що із західних публікацій про Схід складається
враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд - це те саме, а Пекін вони
вважають столицею якоїсь із цих країн.

(5-10) Натомість ґрунтовні знання Сходу допомогли б нам зрозуміти власну
культуру, історію і власне місце у світі, особливо зважаючи на те, що історія
розвивається за спіраллю. Були часи, коли на вищому щаблі опинялися східні
країни. Коли європейці ходили в шкурах, китайці вже знали компас і суднобуду-
вання. А після буржуазних революцій піднімається за цією спіраллю європейська
культура. Зараз знову на перше місце виходить Схід. І це тільки початок сходження...

(11, 12) Україна - по європейський бік межі між Заходом і Сходом. Треба
навчитися користуватися цим розташуванням, не втрачаючи індивідуальності.

(13-16) Схід дає гарний приклад того, як, збагачуючись новим, можна
зберігати ідентичність. Якщо ми викинули дерев'яних Перуна й Дажбога
в Дніпро, то японці зберегли синтоїзм, прийнявши буддизм. Вони сприймають
інше, органічно поєднуючи його з власним.

(17-22) Коріння західної культури дії можна пов'язати з християнством.
Воно ставить людину в центр світу, підкорюючи їй природу. Людина Заходу
справді відчувала себе царем природи. Атомна бомба й бактеріологічна зброя -
це знахідки Заходу. Китайці, винайшовши порох, могли б завоювати світ,
однак використовували порох протягом століть лише для феєрверків. Натомість
європейці насамперед зробили з пороху гармати й мушкети...

(23-27) Різниця в наших світосприйняттях очевидна й у побуті, музиці,
літературі тощо. Якщо для нас ужиткове мистецтво перетворюється на розкіш,
то в Японії, наприклад, цінується не матеріал, а вправність: глиняна чашка,
майстерно прикрашена, може коштувати набагато більше, аніж позолочена
порцелянова чаша.

(28-32) Різні підходи й до музики. Ніхто не знає японського композитора
рівня Бетховена чи Моцарта. І не тому, що їх немає, а тому, що всі
японці - композитори й музиканти. Немає японця, який би не вмів грати хоч на
одному інструменті. У європейців же навчати дитину гри на фортепіано - це вже
підняти її на щабель вище від інших дітей.

(33-42) Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли євро-
пейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії - це був справжній
шок. Французький літературознавець Жуль Ренар під впливом японського хоку
писав: «Перше. Прекрасним є все на світі. Про свиню треба говорити так само, як
про квітку. Друге. Я переконаний, що будь-який опис, що містить понад 10 слів, не
є художнім. Третє. Стосовно майже всієї європейської літератури можна сказати,
що вона занадто довга. Четверте. Життя треба зводити до його найпростіших ви-
явів». Вінсент ван Гог звернув увагу на здатність східної людини годинами спосте-
рігати за тим, що поруч, і бути від цього щасливою. «Вони що, міряють відстань до
Місяця? Ні. Їх чарує саме те, що є поруч».

(43-48) Уміння в близькому побачити Всесвіт найкраще, як на мене,
віддзеркалює хоку сучасного поета Іїди Дакоцу:

В росинку вгледівшись,
Що з листячка звиса,
Себе, самотнього,
під Місяцем побач.

(49-52) У цьому й відмінність між Заходом і Сходом. Західна людина
намагається підкорити світ, стати наймогутнішою над природою чи над іншим
народом (звідси безкінечні війни), а східна - намагається знайти своє місце в
мікро- й макрокосмосі.

(53-55) Україні, нам з вами, розвиваючи цінності Заходу, варто дослухатися
й до Сходу, щоб, не втрачаючи ідентичності, знайти золоту середину – своє
місце у світі.

За І. Бондаренком, газета «День», 500 слів

Слово шок у висловленні «Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли європейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії - це був справжній шок» (рядки 33, 34) має значення, розкрите у варіанті

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Східна культура як ключ до пізнання Україною себе

(1-4) Ми, європейці, надзвичайно мало знаємо Схід. Один гонконгський
журналіст якось зазначив, що із західних публікацій про Схід складається
враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд - це те саме, а Пекін вони
вважають столицею якоїсь із цих країн.

(5-10) Натомість ґрунтовні знання Сходу допомогли б нам зрозуміти власну
культуру, історію і власне місце у світі, особливо зважаючи на те, що історія
розвивається за спіраллю. Були часи, коли на вищому щаблі опинялися східні
країни. Коли європейці ходили в шкурах, китайці вже знали компас і суднобуду-
вання. А після буржуазних революцій піднімається за цією спіраллю європейська
культура. Зараз знову на перше місце виходить Схід. І це тільки початок сходження...

(11, 12) Україна - по європейський бік межі між Заходом і Сходом. Треба
навчитися користуватися цим розташуванням, не втрачаючи індивідуальності.

(13-16) Схід дає гарний приклад того, як, збагачуючись новим, можна
зберігати ідентичність. Якщо ми викинули дерев'яних Перуна й Дажбога
в Дніпро, то японці зберегли синтоїзм, прийнявши буддизм. Вони сприймають
інше, органічно поєднуючи його з власним.

(17-22) Коріння західної культури дії можна пов'язати з християнством.
Воно ставить людину в центр світу, підкорюючи їй природу. Людина Заходу
справді відчувала себе царем природи. Атомна бомба й бактеріологічна зброя -
це знахідки Заходу. Китайці, винайшовши порох, могли б завоювати світ,
однак використовували порох протягом століть лише для феєрверків. Натомість
європейці насамперед зробили з пороху гармати й мушкети...

(23-27) Різниця в наших світосприйняттях очевидна й у побуті, музиці,
літературі тощо. Якщо для нас ужиткове мистецтво перетворюється на розкіш,
то в Японії, наприклад, цінується не матеріал, а вправність: глиняна чашка,
майстерно прикрашена, може коштувати набагато більше, аніж позолочена
порцелянова чаша.

(28-32) Різні підходи й до музики. Ніхто не знає японського композитора
рівня Бетховена чи Моцарта. І не тому, що їх немає, а тому, що всі
японці - композитори й музиканти. Немає японця, який би не вмів грати хоч на
одному інструменті. У європейців же навчати дитину гри на фортепіано - це вже
підняти її на щабель вище від інших дітей.

(33-42) Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли євро-
пейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії - це був справжній
шок. Французький літературознавець Жуль Ренар під впливом японського хоку
писав: «Перше. Прекрасним є все на світі. Про свиню треба говорити так само, як
про квітку. Друге. Я переконаний, що будь-який опис, що містить понад 10 слів, не
є художнім. Третє. Стосовно майже всієї європейської літератури можна сказати,
що вона занадто довга. Четверте. Життя треба зводити до його найпростіших ви-
явів». Вінсент ван Гог звернув увагу на здатність східної людини годинами спосте-
рігати за тим, що поруч, і бути від цього щасливою. «Вони що, міряють відстань до
Місяця? Ні. Їх чарує саме те, що є поруч».

(43-48) Уміння в близькому побачити Всесвіт найкраще, як на мене,
віддзеркалює хоку сучасного поета Іїди Дакоцу:

В росинку вгледівшись,
Що з листячка звиса,
Себе, самотнього,
під Місяцем побач.

(49-52) У цьому й відмінність між Заходом і Сходом. Західна людина
намагається підкорити світ, стати наймогутнішою над природою чи над іншим
народом (звідси безкінечні війни), а східна - намагається знайти своє місце в
мікро- й макрокосмосі.

(53-55) Україні, нам з вами, розвиваючи цінності Заходу, варто дослухатися
й до Сходу, щоб, не втрачаючи ідентичності, знайти золоту середину – своє
місце у світі.

За І. Бондаренком, газета «День», 500 слів

У тексті НЕМАЄ протиставлення

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Східна культура як ключ до пізнання Україною себе

(1-4) Ми, європейці, надзвичайно мало знаємо Схід. Один гонконгський
журналіст якось зазначив, що із західних публікацій про Схід складається
враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд - це те саме, а Пекін вони
вважають столицею якоїсь із цих країн.

(5-10) Натомість ґрунтовні знання Сходу допомогли б нам зрозуміти власну
культуру, історію і власне місце у світі, особливо зважаючи на те, що історія
розвивається за спіраллю. Були часи, коли на вищому щаблі опинялися східні
країни. Коли європейці ходили в шкурах, китайці вже знали компас і суднобуду-
вання. А після буржуазних революцій піднімається за цією спіраллю європейська
культура. Зараз знову на перше місце виходить Схід. І це тільки початок сходження...

(11, 12) Україна - по європейський бік межі між Заходом і Сходом. Треба
навчитися користуватися цим розташуванням, не втрачаючи індивідуальності.

(13-16) Схід дає гарний приклад того, як, збагачуючись новим, можна
зберігати ідентичність. Якщо ми викинули дерев'яних Перуна й Дажбога
в Дніпро, то японці зберегли синтоїзм, прийнявши буддизм. Вони сприймають
інше, органічно поєднуючи його з власним.

(17-22) Коріння західної культури дії можна пов'язати з християнством.
Воно ставить людину в центр світу, підкорюючи їй природу. Людина Заходу
справді відчувала себе царем природи. Атомна бомба й бактеріологічна зброя -
це знахідки Заходу. Китайці, винайшовши порох, могли б завоювати світ,
однак використовували порох протягом століть лише для феєрверків. Натомість
європейці насамперед зробили з пороху гармати й мушкети...

(23-27) Різниця в наших світосприйняттях очевидна й у побуті, музиці,
літературі тощо. Якщо для нас ужиткове мистецтво перетворюється на розкіш,
то в Японії, наприклад, цінується не матеріал, а вправність: глиняна чашка,
майстерно прикрашена, може коштувати набагато більше, аніж позолочена
порцелянова чаша.

(28-32) Різні підходи й до музики. Ніхто не знає японського композитора
рівня Бетховена чи Моцарта. І не тому, що їх немає, а тому, що всі
японці - композитори й музиканти. Немає японця, який би не вмів грати хоч на
одному інструменті. У європейців же навчати дитину гри на фортепіано - це вже
підняти її на щабель вище від інших дітей.

(33-42) Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли євро-
пейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії - це був справжній
шок. Французький літературознавець Жуль Ренар під впливом японського хоку
писав: «Перше. Прекрасним є все на світі. Про свиню треба говорити так само, як
про квітку. Друге. Я переконаний, що будь-який опис, що містить понад 10 слів, не
є художнім. Третє. Стосовно майже всієї європейської літератури можна сказати,
що вона занадто довга. Четверте. Життя треба зводити до його найпростіших ви-
явів». Вінсент ван Гог звернув увагу на здатність східної людини годинами спосте-
рігати за тим, що поруч, і бути від цього щасливою. «Вони що, міряють відстань до
Місяця? Ні. Їх чарує саме те, що є поруч».

(43-48) Уміння в близькому побачити Всесвіт найкраще, як на мене,
віддзеркалює хоку сучасного поета Іїди Дакоцу:

В росинку вгледівшись,
Що з листячка звиса,
Себе, самотнього,
під Місяцем побач.

(49-52) У цьому й відмінність між Заходом і Сходом. Західна людина
намагається підкорити світ, стати наймогутнішою над природою чи над іншим
народом (звідси безкінечні війни), а східна - намагається знайти своє місце в
мікро- й макрокосмосі.

(53-55) Україні, нам з вами, розвиваючи цінності Заходу, варто дослухатися
й до Сходу, щоб, не втрачаючи ідентичності, знайти золоту середину – своє
місце у світі.

За І. Бондаренком, газета «День», 500 слів

Непряма цитата з публікації одного з гонконгських журналістів про те, що «із західних публікацій про Схід складається враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд - це те саме, а Пекін вони вважають столицею якоїсь із цих країн», використана автором, щоб показати