Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

«Прочитай мене…»

(1-8) Колись давно, коли й прабабусі твоєї не було на світі, жила собі в Анг-
лії дівчинка Аліса Ліддел. Аліса мала тата, маму та двох сестричок. А ще гувер-
нантку, яка навчала сестричок Ліддел добрих манер. Бо ж не так-то воно легко за-
пам'ятати незліченні правила ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за
столом ніколи не брати першого кусня собі, і як розмовляти правильною мовою,
без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх «ну» і
«карочє»)… Атож, тогочасною Англією правила королева Вікторія, і доба дістала
назву «вікторіанської».

(9-15) Хоч Аліса й була чемною, невситима допитливість брала гору над добрим
вихованням. Крім батьків, сестер і гувернантки, в Аліси був вірний друг  - пан Чар-
лі. Насправді його звали Чарльз Лутвідж Доджсон, а що він трохи затинався, то ви-
мовляв своє прізвище «До-до-доджсон», тож сестрички і прозвали його - Додо (так
зветься вимерлий вид незграбних птахів).. Але пан Чарлі на прізвисько не ображав-
ся, бо сам залюбки перекручував імена й віршики, особливо ж довжелезні занудні
поемища з Алісиної читанки.

(16-20) Невтомний на прекумедні вигадки, в іграх він був Алісі та її сестрам
найпершим товаришем, дарма що в гості приходив як товариш їхнього тата. Адже
пан Чарлі був професором, ба більше - мав священицький сан! І такий поважний
чоловік годинами регочеться з дітлахами! «Не інакше як світ кінчається!» - ниш-
ком обурювалась Алісина вікторіанська гувернантка.

(21-24) Дорослі вважали професора диваком, хоч він і написав силу-силенну
премудрих книжок з математики й логіки. Та осібно стоять кілька книжок,, підпи-
саних псевдонімом Льюїс Керрол, як ось дві повісті про Алісу, що їх ти тримаєш
зараз у руках.

(25-30) Усе почалося, коли Додо розповів Алісі найхимернішу казку, яку їй
траплялося чути. Так народився великий письменник Льюїс Керрол. У казці  мо-
вилося про саму Алісу: як вона погналася була за білим кроликом й опинилася в
країні, де всі правила летіли шкереберть. Хоч би які шалені пригоди випадали там
Алісі, вона не злякалася - її й на хвилинку не полишила цікавість: а що ж буде
далі? А всяк же знає: поки тобі цікаво - гра триває!

(31-37) Чарлі також це знав, бо гратися не розучився. Їхня гра продовжилася
й тоді, коли Аліса підросла й запрагла перейти зі становища дівчинки, яку всі  по-
вчають, до рангу дами, перед якою всі шанобливо замовкають. І Керрол уволив це
бажання, перенісши пригоди у світ за дзеркалом. Казка ця «із секретом»: у дзер-
кальному зображенні все обертається навспак. Дівчинка перед дзеркалом, тримаю-
чи в правій руці помаранчу, побачить, що дівчинка в дзеркалі тримає помаранчу в
руці лівій:

(38) - А якби я стояла по той бік дзеркала, то я б тримала помаранчу в правій?

(39-43) Доджсон засміявся і сказав, що це найкраща з усіх відповідей. Справ-
ді-бо, головне, так ніким і не з'ясоване питання - по який бік дзеркала ми перебу-
ваємо? Котра з двох дівчаток є відносно другої відображенням? Може, задзеркальні
люди вважають своїми відображеннями нас? Чи, як про це сказано в казці, - хто
кому сниться?

(44-47) Усюди в Керрола світи дітей і дорослих протистоять одне одному. Не-
відомо, котрий з них сам письменник уважав за справжній, але малечу він любив
далеко більше, ніж дорослих. Чи не тому мільйони дітей у цілому світі так люблять
слухати ці чудернацькі історії.

(48) Настала й твоя черга їх почути...

За О. Забужко

З тексту можна зробити висновок, що його створено як

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Маленький шлях — не для людей…

(1-5) Є такі тихі затінені місцинки поміж густою травою, торішнім листям чи
просто на землі - місцинки, помережані стежками. Треба низько-низько нахилитись
або лягти на живіт, щоб побачити шляхи маленьких істот. Кожна така стежечка
веде до крихітної нірки, скрученого з листочка будиночка, під камінчик чи суху
гілку. Інколи ці шляхи позначені сріблистим слизом, помережані павутинням.

(6-11) Маленький народ має свої звичаї й подорожує не дуже далеко. Його шляхи
ведуть по стовбуру дерева в пошуках солодкого соку чи просто щоб відпочити на
зігрітому сонцем листку, погойдатися. Як же добре, напевно, колисатися на м’якому
пахучому листі! Навіть упасти не боляче, коли ти можеш на льоту прикріпитися
міцною надійною павутинкою. Комахи тонше відчувають тяжіння землі, сонце,
вологість.

(12-16) Ясного дня маленькі істоти метушаться, латають свої хатки, чистять
нірки, пильнують, чи добре закутані дітки. Усі шість лапок прудко бігають. І, певно
ж, вони якось спілкуються між собою, як ото в селі сусіди перегукуються через
пліт. І не чинять одне одному кривди. А похмурого чи дощового дня сплять у своїх
домівках.

(17-20) Очима, утомленими від телевізора, книг чи облич інших людей, не
побачиш, як самовіддано бореться кожна істота за життя, захищає своє потомство.
Комахи не хочуть нищення й хаосу на власній землі від більших, сильніших істот,
а ті просто не відають, що роблять.

(21-23) Треба мати дуже добрий зір. Мало хто з людей здатний бачити. Коли
зранку протираєш очі, несвідомо хочеш побачити все краще. Але для цього треба
любити.

(24-26) Кожна наша, навіть ненавмисна, поява загрозлива й небезпечна для
маленького, хоча й незліченного народу. Ми ніколи не пройдемо їхніми шляхами.
Ми надто грубі й великі для цього і не повинні втручатися.

(27-29) Уявімо на мить, що існують інші істоти, які дивляться на нас, як на
комах. Наша метушня видається їм позбавленою сенсу. Вони не зможуть пройти
нашими шляхами й оцінити духовну велич, якщо вона в нас є.

(30-34) Ми будуємо житла, добуваємо харч, залатуємо діри власного існування,
боронимося самі й оберігаємо дітей. І попри все маємо час, щоб відчути себе
беззахисними. І тому, щоб захиститися, шукаємо Бога. А що, коли він ставиться
до нас, як ми до комах? Але, перемігши страх, ми уявляємо його подібним до нас,
тільки в стократ кращим і досконалішим.

(35-37) Дивно бути людиною – такою чужою для всіх істотою. Хіба це щастя -
бути людиною? Щастя – просто бути в злагоді, хай ти дерево, травинка, жабка
чи цвіркун. Ми нікуди не йдемо, ми просто тікаємо.

(38, 39) Щойно почнеш замислюватися над цим, тебе охоплять якісь людські
проблеми.

(40-44) Дуже важко жити серед людей. Вони постійно нагадують про існування
часу, хоча це фікція нашого штучного світу. Він примушує нас вірити, що
обов’язково треба розбиватися до крові, щоб подолати стіну й потрапити в сад. Але
знайти в собі злагоду краще, ніж страждати; підкоритися законам космосу легше,
ніж суспільним.

(45-49) Дитинство, розквіт, старість – це не дія часу, а стан душі, її різні
обличчя. Ніби гра. Дитина бавиться в дорослу або немовля, приміряючи, що краще
до лиця: інфантильність чи відповідальність. Згодом дорослі навчають її того, що
вміють самі, – автоматизму. Якби не це, ми б не шукали крихітку знання, не сиділи
б розгублено над цією мізерією.

(50, 51) Як усе-таки добре не бути людиною. Важко знайти більш неприродну
істоту.

За Г. Пагутяк

У тексті НЕМАЄ відповіді на запитання

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Музичний дарунок світові

(1–4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке при-
їжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-
дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут
називають українську щедрівку.

(5–11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культу-
ри. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до
Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні.
Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і
блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли
із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі
побувала наша співаночка.

(12–15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у сві-
товій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його,
простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поці-
новувачів серед користувачів Інтернету.

(16–20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про пра-
давнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох
українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор
Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив
щедрівку на справжній шедевр.

(21–30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового
співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді
він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикраша-
ючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася
мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Ком-
позитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. По-
єднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії,
він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи
найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916
року не створив досконалий хорал.

(31–37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917–1920 років, ком-
позитор долучився до створення капели «Думка» – першого популяризатора «Ще-
дрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво
ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри
колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної
творчості українського народу, його митців-композиторів, у сузір’ї яких сяяло
ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38–41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було
встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. У 1921 році
вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карне-
гі-холі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42–48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли
ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив
серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський,
який мав українське коріння. У 1936 році в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду
Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріум-
фом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости,
натомість ім’я автора було забуте.

(49–55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяни-
ми дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть
про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити
багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий
рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з
тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальни-
ки від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»

Головна мета автора тексту – донести до читача інформацію про

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Музичний дарунок світові

(1–4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке при-
їжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-
дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут
називають українську щедрівку.

(5–11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культу-
ри. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до
Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні.
Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і
блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли
із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі
побувала наша співаночка.

(12–15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у сві-
товій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його,
простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поці-
новувачів серед користувачів Інтернету.

(16–20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про пра-
давнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох
українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор
Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив
щедрівку на справжній шедевр.

(21–30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового
співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді
він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикраша-
ючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася
мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Ком-
позитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. По-
єднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії,
він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи
найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916
року не створив досконалий хорал.

(31–37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917–1920 років, ком-
позитор долучився до створення капели «Думка» – першого популяризатора «Ще-
дрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво
ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри
колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної
творчості українського народу, його митців-композиторів, у сузір’ї яких сяяло
ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38–41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було
встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. У 1921 році
вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карне-
гі-холі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42–48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли
ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив
серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський,
який мав українське коріння. У 1936 році в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду
Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріум-
фом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости,
натомість ім’я автора було забуте.

(49–55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяни-
ми дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть
про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити
багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий
рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з
тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальни-
ки від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»

Перший варіант «Щедрика» Леонтович написав, коли

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Музичний дарунок світові

(1–4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке при-
їжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-
дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут
називають українську щедрівку.

(5–11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культу-
ри. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до
Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні.
Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і
блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли
із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі
побувала наша співаночка.

(12–15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у сві-
товій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його,
простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поці-
новувачів серед користувачів Інтернету.

(16–20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про пра-
давнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох
українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор
Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив
щедрівку на справжній шедевр.

(21–30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового
співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді
він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикраша-
ючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася
мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Ком-
позитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. По-
єднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії,
він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи
найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916
року не створив досконалий хорал.

(31–37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917–1920 років, ком-
позитор долучився до створення капели «Думка» – першого популяризатора «Ще-
дрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво
ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри
колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної
творчості українського народу, його митців-композиторів, у сузір’ї яких сяяло
ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38–41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було
встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. У 1921 році
вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карне-
гі-холі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42–48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли
ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив
серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський,
який мав українське коріння. У 1936 році в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду
Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріум-
фом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости,
натомість ім’я автора було забуте.

(49–55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяни-
ми дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть
про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити
багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий
рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з
тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальни-
ки від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»

За логікою автора, хорова капела не повернулася зі світового турне через те, що

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Музичний дарунок світові

(1–4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке при-
їжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-
дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут
називають українську щедрівку.

(5–11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культу-
ри. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до
Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні.
Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і
блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли
із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі
побувала наша співаночка.

(12–15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у сві-
товій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його,
простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поці-
новувачів серед користувачів Інтернету.

(16–20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про пра-
давнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох
українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор
Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив
щедрівку на справжній шедевр.

(21–30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового
співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді
він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикраша-
ючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася
мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Ком-
позитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. По-
єднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії,
він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи
найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916
року не створив досконалий хорал.

(31–37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917–1920 років, ком-
позитор долучився до створення капели «Думка» – першого популяризатора «Ще-
дрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво
ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри
колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної
творчості українського народу, його митців-композиторів, у сузір’ї яких сяяло
ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38–41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було
встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. У 1921 році
вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карне-
гі-холі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42–48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли
ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив
серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський,
який мав українське коріння. У 1936 році в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду
Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріум-
фом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости,
натомість ім’я автора було забуте.

(49–55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяни-
ми дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть
про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити
багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий
рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з
тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальни-
ки від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»

Неоднорідність емоційної тональності тексту «Музичний дарунок світові» найточніше передають слова в парі

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Музичний дарунок світові

(1–4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке при-
їжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-
дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут
називають українську щедрівку.

(5–11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культу-
ри. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до
Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні.
Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і
блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли
із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі
побувала наша співаночка.

(12–15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у сві-
товій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його,
простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поці-
новувачів серед користувачів Інтернету.

(16–20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про пра-
давнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох
українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор
Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив
щедрівку на справжній шедевр.

(21–30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового
співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді
він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикраша-
ючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася
мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Ком-
позитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. По-
єднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії,
він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи
найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916
року не створив досконалий хорал.

(31–37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917–1920 років, ком-
позитор долучився до створення капели «Думка» – першого популяризатора «Ще-
дрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво
ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри
колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної
творчості українського народу, його митців-композиторів, у сузір’ї яких сяяло
ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38–41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було
встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. У 1921 році
вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карне-
гі-холі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42–48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли
ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив
серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський,
який мав українське коріння. У 1936 році в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду
Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріум-
фом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости,
натомість ім’я автора було забуте.

(49–55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяни-
ми дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть
про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити
багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий
рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з
тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальни-
ки від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»

Спорідненість англомовної «Колядки дзвонів» та українського «Щедрика» можна передати за допомогою всіх прислів’їв, ОКРІМ

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Зігріти людство своїм серцем

Зібрати значні кошти для України в роки голоду (рядки 25–30) Нансену вдалося завдяки

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)
і виконайте завдання

Зігріти людство своїм серцем

Нансен вибрав для експедиції в Ґренландію маршрут зі східного її берега на західне узбережжя (рядки 47–50), щоб