ТЕМА: Морфологія. Іменник. Особливості вживання та написання відмінкових форм іменника

Завдання перевіряє ваше вміння відрізняти правильні форми слів від помилкових.

Усі іменники у формі родового відмінка однини мають закінчення -а(-я) в рядках 1, 4, 6.

Зверніть увагу, що закінчення -а(-я) мають:

• назви населених пунктів та географічні назви з наголошеним закінченням: вулиці Києва, доїхали до Іртиша;
• назви осіб, власні імена та прізвища: кабінет директора;
• назви мір довжини, ваги, часу: не вистачає кілограма, зібрали з гектара;
• назви машин та їхніх деталей: зупинка трамвая, з останнього вагона;
• терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: сума сторін трикутника;
• назви чітко окреслених предметів: виписав із підручника.

Відповідь: 1, 4, 6.

ТЕМА: Морфологія. Іменник

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати правильні форми слів від помилкових.

В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, м'якої та мішаної груп – -ею, після голосного та апострофа – -єю: пісня, кручею, колією, вулицею, сім’єю, надією, шаблею, кулею, перемогою, ношею.

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им: закінчення -ом мають усі іменники чоловічого та середнього роду твердої групи, -ем (після голосного та апострофа -єм) – іменники чоловічого та середнього роду мішаної та м'якої груп (крім іменників середнього роду, що закінчуються на -я): кухарем, ячменем, стилем, прізвищем, мікрофоном, перпендикуляром, роєм, плечем, слюсарем, калачем, кущем, кобзарем, слухачем, бригадиром, букварем, днем, гаєм, солов’єм.

Відповідь: 1, 4, 6.

ТЕМА: Орфографія. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (подвоєння приголосних) та пояснювати їх за допомогою правил.

Зауважмо, що подвоєні літери треба писати у всіх словах рядків 2, 4, 6:

• віддзеркалити (подвоєння на межі префікса й кореня), картинний (подвоєння на межі кореня й суфікса), страшенний (у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий));
• пронісся (основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся), відкриттів (подовження зберігається в родовому відмінку множини іменників середнього роду, що закінчуються на -ів), бовваніти (виняток), міськком (кінець першої та початку другої частини складноскороченого слова), Вінниччина (подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк(ий): вінницьк+ина); 
• життєдайний, роздоріжжя, рілля, узбіччя (перед я, ю, є, ї приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного).

Відповідь: 2, 4, 6.

ТЕМА: Орфографія. Правила вживання м’якого знака

Завдання перевіряє рівень ваших навичок розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил, правильно писати слова з вивченими орфограмами.

Усі слова пишемо без м’якого знака в рядках 1, 3, 5. Згадаймо, що мʼякий знак не пишемо:

• після букв, які позначають губні та шиплячі звуки: степ;
• після р у кінці складу: буквар, чотирма, ударте;
• між приголосними, якщо перший пом’якшується під впливом другого: майбутнє, бджілці, кузня, сопілці;
• після н перед ж, ч, ш, щ: Уманщина, менший, інший, доменщик.

Відповідь: 1, 3, 5.

ТЕМА: Орфографія. Правила вживання апострофа

Завдання перевіряє рівень ваших навичок розпізнавати вивчені орфограми й пояснювати їх за допомогою правил, правильно писати слова з вивченими орфограмами.

Проаналізуймо запропоновані слова.

В українській мові апостроф ставимо перед я, ю, є, ї:

• після літер на позначення губних приголосних (б, п, в, м, ф);
• після р (в кінці складу);
• після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний.

Апостроф не ставимо, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня.

Апостроф не ставимо, коли ря, рю, рє означають сполучення м'якого р із наступними а, у, е.

Апостроф у словах іншомовного походження та похідних ставимо перед я, ю, є, ї після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р.

Апостроф не ставимо, коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у.

Відповідь: 3, 4, 7.

ТЕМА: Орфографія. Спрощення

Завдання перевіряє вміння правильно писати слова з вивченими орфограмами.

У всіх словах спрощення в групах приголосних позначається на письмі в рядках 2, 4, 5.

Зверніть увагу: спрощення не відбувається у словах кістлявий, зап’ястний, пестливий (у яких т зберігається і на письмі, й у вимові); у слові гігантський спрощення відбувається лише у вимові, але на письмі не позначається.

Відповідь: 2, 4, 5.

ТЕМА: Синтаксис. Складнопідрядне речення. Види підрядних речень

Завдання перевіряє ваше вміння визначати види складнопідрядних речень.

Згадаймо, що серед частин складнопідрядного речення виділяють незалежну, її називають головною частиною (головним реченням), і залежну – підрядну частину (підрядне речення).

Головною називають частину складнопідрядного речення, яка підпорядковує одну чи кілька підрядних частин.

Підрядною називають частину складнопідрядного речення, яка залежить від головної або іншої підрядної частини.

Зверніть увагу, що однорідна підрядність – це таке підпорядкування, за яким усі підрядні речення залежать від того самого слова головного речення і відповідають на те саме питання.

У реченні «Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу» всі частини залежать від головної «Велике діло…» і відповідають на запитання яке?.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Синтаксис. Види складних речень

Завдання перевіряє ваше вміння визначати види складних речень.

Складним з різними типами синтаксичного зв’язку є речення «Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків».

Зверніть увагу, що це речення має три граматичні основи, отже, складається з трьох частин, з’єднаних як інтонаційно, так і за допомогою підрядного сполучника бо.

Відповідь – В.

ТЕМА: Лексика. Пряме й переносне значення слова

Завдання перевіряє вміння добирати слова й доречно їх уживати в мовленні.

Переносне значення – похідне, вторинне значення, що розвинулося з прямого лексичного значення слова на основі просторової, часової, логічної чи іншої співвіднесеності понять.

Переносне значення відноситься до основного (головного) лексичного значення метонімічно, метафорично або асоціативно.

Отже, виділене слово вжито в переносному значенні в реченні Хліб – усьому голова.

Відповідь – Д.