ТЕМА: Синтаксис. Складне речення. Розділові знаки в складному реченні

Це завдання перевіряє ваше вміння правильно розставляти розділові знаки, пояснювати їх.

У варіанті Б кома (3) обґрунтована як кома між частинами складносурядного речення.

Але складносурядне речення – це речення, яке має рівноправні частини, поєднані сполучниками сурядності (єднальними, протиставними чи розділовими). У запропонованому реченні кома (3) справді стоїть на межі частин складного речення. Але ці частими не є рівноправними. Від одної до іншої можна поставити питання яка? Отже, кома (3) – це кома на межі частин складного речення, які пов’язані підрядним зв’язком.

Відповідь – Б.

ТЕМА. Морфологія. Синтаксис. Відмінювання іменників. Узгодження присудка з підметом

Завдання перевіряє ваше вміння правильно відмінювати іменники, визначати відмінки іменників, узгоджувати присудок з підметом.

При підметах, виражених іменниками більшість, меншість, частина тощо, дієслово-присудок ставимо в однині і в тому ж роді, що і підмет. Отже, змогла.

Від слова вимови ставимо питання кого?, чого? Отже, обираємо варіант важких французьких звуків.

Також вибираємо варіант приділила, адже узгоджуємо присудок з підметом, який означає особу жіночого роду.

Відповідь – Д.

ТЕМА: Синтаксис. Синонімія складнопідрядних речень та простих ускладнених речень

Завдання перевіряє ваше вміння правильно будувати речення з дієприкметниковими зворотами, використовувати в мовленні різноманітні синтаксичні конструкції.

Дієприкметник – це особлива форма дієслова, яка означає ознаку, одержану від певної дії. У сучасній українській мові активні дієприкметники доконаного виду за допомогою суфіксів -ш-, -іш- не творяться.

Форми типу товаришувавші, тримаючіся нелітературні. Активні дієприкметники доконаного виду творяться за допомогою суфікса -л- (прив’яли – прив’ялі). Отже, правильна відповідь така: Надвечір ожили яскраві квіти, прив’ялі за день на сонці.

Відповідь – Д.

ТЕМА: Морфологія. Дієслово. Наказовий спосіб.

Завдання перевіряє ваше вміння розрізняти основні способи творення форм дієслів, зокрема форм наказового способу.

Дієслова наказового способу в ІІ особі однини (ти) мають закінчення -и (під наголосом та після збігу приголосних – пиши, чеши, неси, проси) та -(ь) (в інших випадках – стань, сядь).

Форма даси передає дію, яка ще не відбулася. Отже, це майбутній час.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Морфологія. Прикметник. Ступені порівняння прикметників

Завдання перевіряє ваше вміння утворювати форми ступенів порівняння якісних прикметників.

Проаналізуймо запропоновані слова. Ступені порівняння не утворюються від таких груп слів:

• слова на позначення масті коней (вороний, гнідий тощо);
• слова, які передають неповну ознаку (білуватий, чорнявий тощо);
• слова, які передають непорівнювану ознаку (лисий, сліпий тощо);
• слова з префіксами ультра-, екстра-, пре-, супер-;
• слова з суфіксами -ісіньк-, -юсіньк-, -еньк- тощо.

Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням до прикметника вищого ступеня префікса най-, що-, як-.

Отже, помилку у творенні ступеня порівняння прикметників допущено у словах найекстраординарніший та найпрекрасніший.

Відповідь – В.

ТЕМА: Іменник. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Кличний відмінок.

Завдання перевіряє вміння відмінювати іменники, правильно утворювати форму кличного відмінка іменників.

Закінчення іменників у кличному відмінку залежить від того, до якої відміни належить те чи те слово. Якщо це іменники І або II відміни, треба також зважати на групу.

Іменник Микола – це іменник І відміни. Отже, у кличному відмінку іменник Микола (тверда група) матиме форму Миколо.

Іменники пан, друг, професор, добродій, братик, Валерій – це іменники II відміни. Отже, іменники м’якої групи добродій, Валерій матимуть у кличному відмінку закінчення -ю: добродію, Валерію.

Іменники твердої групи пан, друг матимуть закінчення -е: пане, друже (бо ці іменники не мають суфіксів). У формі слова друг також відбувається чергування приголосних. Слово братик у кличному відмінку матиме форму братику (бо має суфікс -ик).

Якщо кличний відмінок утворений двома словами на позначення загальних назв, то форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: пане професоре. А коли звертання утворене поєднанням загальної назви та прізвища, то форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище завжди має форму називного відмінка: добродію Гринчишин.

Отже, неправильно утворено форму кличного відмінка від слова Валерій. Правильна форма Валерію, а не Валеріє.

Правильна відповідь: Б.

ТЕМА:Орфографія. Спрощення в групах приголосних.

Завдання перевіряє ваше вміння правильно писати слова з вивченими орфограмами, зокрема слова, у яких позначається спрощення в групах приголосних.

Спрощення – явище усного мовлення, яке забезпечує милозвучність.

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стн-, -стл- відбувається спрощення, тобто приголосні [д] та [т] випадають. Отже, спрощення є у словах серцевий, проїзний, захисний, безчесний, пристрасний, буревісник, тижневий, швидкісний, радісний, перехресний, заздрісний.

Є винятки, де спрощення не відбувається (пестливий, шістнадцять).

Не відбувається також спрощення в іншомовних словах (агентський).

Групи приголосних -скн-, -стц- не змінюються (артистці)

Відповідь – Д.

ТЕМА: Орфографія. Правопис слів іншомовного походження. Подвоєння.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (подвоєння в іншомовних словах) та пояснювати їх за допомогою правил.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, касета, комісія, колектив, хобі. Подвоєння зберігається у словах-винятках: манна, брутто, тонна тощо.

У багатьох власних назвах подвоєння зберігається: Апенніни, Брюссель, Канни, Міссурі. Прізвище Дікенс пишемо без подвоєних літер.

Також зберігається подвоєння в похідних від власних назв словах: Будда – буддист.

Отже, неправильно написано слово хобі.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Орфографія. Апостроф.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (апостроф) та пояснювати їх за допомогою правил.

Проаналізуймо запропоновані слова.

В українській мові апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: розм’якнути, між’ярусний, об’єднання.

Також апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних б, п, в, м, ф, якщо ці губні стоять

• на початку кореня (В’єтнам, відв’язати, вʼюн);
• після голосного та р в корені (різнобарв’я, рум’янець, інтерв’ю, солов’їний).

Також апостроф пишемо в слові Лук’ян.

Після р при роздільній вимові в українських та іншомовних словах теж пишемо апостроф (бультер’єр, інтер’єр, бар’єрний, подвір’я).

З апострофом пишемо складні слова, якщо перша частина закінчується на будь-який приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї (Мін’юст, дит’ясла).

Апостроф пишемо в іншомовних словах після г, ґ, к, х, ж, ч, ш (Аліґ’єрі).

Також апостроф пишемо в іншомовних словах після префіксів ін-, кон-, ад-, (кон’юнктивіт).

Слово пів пишемо окремо: пів Європи.

ЗАУВАЖТЕ, що необхідно обрати рядок, у якому НЕ ВСІ слова потрібно писати з апострофом.

Відповідь – Д.