А«А що, якби серпи, мотики й рала повиливати нам з блискучих лат, аби воли покірно оборали цунь поля запустілого улад? Гірки ридання вже б не поливали ту землю, де гула страшна війна…»
Б«Підклав під себе ріг свій Оліфант, зорить в країну хижих бусурман, він так приліг, скажу по правді вам, щоб бачив світ, що він помер від ран, що він упав, не здавшись ворогам»
В«Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись, при кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше; сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих, вирушив…»
Г«Як той, хто, врятувавшись від пригоди, задиханий на берег вийде з моря і дивиться здаля на бурні води, так дух мій, утікаючи від горя, оглянувся, щоб зміряти дорогу, де смерть чатує в пильності суворій…»
Д«Як заридала моя гітара, — розбилась досвітку криштальна чара. Ой заридала моя гітара… Хочу утішить — надармо, хочу утишить — намарно. Плаче, як вода, що рине з яру, плаче, як вітер, що жене хмару…»
