СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців).

(1) Зрозумілий світ – запорука нормального існування. Згадаймо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. Наша свідомість досить інерційна, вона не витримує динаміки. Ідентичність - це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

(2) Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Тому-то історія знає проєкти створення ідентичності: вдалий – так званий  «плавильний  тигель» США початку минулого століття, невдалі - «єдиний радянський народ» у СРСР або мультикультуралізм у Німеччині.

(3) Як ми бачимо, довкілля визначається моделлю світу, яку закладають у голови сім'я, школа, мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від них, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задають вороги - і герої, які здатні від них захистити.

(4) Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. Згадаймо Орвелла: «Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той, хто керує сьогоденням, керує минулим».

(5) В Україні, на жаль, минуле поки що не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, інколи навіть протилежні. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому. Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може стрімко змінюватися в умовах невизначеності й глобалізації.

(6) На сьогодні Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали Голокост - Ізраїль і Геноцид - Вірменія. Символізація страждань – складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дає можливість виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо для розвою держави й міцної ідентичності.

(7) Минуле, як і сьогодення, дає «будівельний матеріал» для конструювання ідентичності. Вона будується в головах, тому все, що впливає на розум, постачає «блоки» для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть – і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики - іншими. Історики мають працювати з усіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки 3 тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

(8) Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один - за допомогою шкільних підручників, державних свят, кіно, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате надовго. І є інший, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може вести якщо не до успіху, то бути рухом до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику. Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати.

(9) І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя. Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

за Г. Почепцовим

На думку автора, сучасні держави люблять минулі війни передусім тому, що

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців).

(1) Зрозумілий світ – запорука нормального існування. Згадаймо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. Наша свідомість досить інерційна, вона не витримує динаміки. Ідентичність - це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

(2) Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Тому-то історія знає проєкти створення ідентичності: вдалий – так званий  «плавильний  тигель» США початку минулого століття, невдалі - «єдиний радянський народ» у СРСР або мультикультуралізм у Німеччині.

(3) Як ми бачимо, довкілля визначається моделлю світу, яку закладають у голови сім'я, школа, мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від них, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задають вороги - і герої, які здатні від них захистити.

(4) Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. Згадаймо Орвелла: «Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той, хто керує сьогоденням, керує минулим».

(5) В Україні, на жаль, минуле поки що не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, інколи навіть протилежні. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому. Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може стрімко змінюватися в умовах невизначеності й глобалізації.

(6) На сьогодні Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали Голокост - Ізраїль і Геноцид - Вірменія. Символізація страждань – складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дає можливість виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо для розвою держави й міцної ідентичності.

(7) Минуле, як і сьогодення, дає «будівельний матеріал» для конструювання ідентичності. Вона будується в головах, тому все, що впливає на розум, постачає «блоки» для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть – і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики - іншими. Історики мають працювати з усіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки 3 тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

(8) Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один - за допомогою шкільних підручників, державних свят, кіно, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате надовго. І є інший, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може вести якщо не до успіху, то бути рухом до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику. Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати.

(9) І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя. Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

за Г. Почепцовим

Формуванню ідентичності, згідно з автором, сприяє все, ОКРІМ

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців).

(1) Зрозумілий світ – запорука нормального існування. Згадаймо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. Наша свідомість досить інерційна, вона не витримує динаміки. Ідентичність - це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

(2) Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Тому-то історія знає проєкти створення ідентичності: вдалий – так званий  «плавильний  тигель» США початку минулого століття, невдалі - «єдиний радянський народ» у СРСР або мультикультуралізм у Німеччині.

(3) Як ми бачимо, довкілля визначається моделлю світу, яку закладають у голови сім'я, школа, мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від них, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задають вороги - і герої, які здатні від них захистити.

(4) Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. Згадаймо Орвелла: «Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той, хто керує сьогоденням, керує минулим».

(5) В Україні, на жаль, минуле поки що не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, інколи навіть протилежні. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому. Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може стрімко змінюватися в умовах невизначеності й глобалізації.

(6) На сьогодні Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали Голокост - Ізраїль і Геноцид - Вірменія. Символізація страждань – складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дає можливість виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо для розвою держави й міцної ідентичності.

(7) Минуле, як і сьогодення, дає «будівельний матеріал» для конструювання ідентичності. Вона будується в головах, тому все, що впливає на розум, постачає «блоки» для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть – і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики - іншими. Історики мають працювати з усіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки 3 тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

(8) Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один - за допомогою шкільних підручників, державних свят, кіно, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате надовго. І є інший, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може вести якщо не до успіху, то бути рухом до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику. Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати.

(9) І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя. Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

за Г. Почепцовим

Згадані автором «плавильний тигель» (США), «єдиний радянський народ» (СРСР), мультикультуралізм (Німеччина) (абзац 2), Голодомор (Україна), Голокост (Ізраїль) і Геноцид (Вірменія) (абзац 6) слугують підтвердженням тези про те, що

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців).

(1) Зрозумілий світ – запорука нормального існування. Згадаймо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. Наша свідомість досить інерційна, вона не витримує динаміки. Ідентичність - це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

(2) Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Тому-то історія знає проєкти створення ідентичності: вдалий – так званий  «плавильний  тигель» США початку минулого століття, невдалі - «єдиний радянський народ» у СРСР або мультикультуралізм у Німеччині.

(3) Як ми бачимо, довкілля визначається моделлю світу, яку закладають у голови сім'я, школа, мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від них, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задають вороги - і герої, які здатні від них захистити.

(4) Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. Згадаймо Орвелла: «Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той, хто керує сьогоденням, керує минулим».

(5) В Україні, на жаль, минуле поки що не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, інколи навіть протилежні. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому. Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може стрімко змінюватися в умовах невизначеності й глобалізації.

(6) На сьогодні Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали Голокост - Ізраїль і Геноцид - Вірменія. Символізація страждань – складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дає можливість виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо для розвою держави й міцної ідентичності.

(7) Минуле, як і сьогодення, дає «будівельний матеріал» для конструювання ідентичності. Вона будується в головах, тому все, що впливає на розум, постачає «блоки» для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть – і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики - іншими. Історики мають працювати з усіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки 3 тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

(8) Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один - за допомогою шкільних підручників, державних свят, кіно, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате надовго. І є інший, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може вести якщо не до успіху, то бути рухом до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику. Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати.

(9) І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя. Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

за Г. Почепцовим

У тексті актуалізовано всі мікротеми, ОКРІМ

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців).

(1) Зрозумілий світ – запорука нормального існування. Згадаймо, як в Орвелла зовнішній світ змінювався надто динамічно: вороги ставали друзями і навпаки. Наша свідомість досить інерційна, вона не витримує динаміки. Ідентичність - це незмінне те, що було вчора й буде завтра. Вона не може бути піддана сумніву.

(2) Наявність спільної ідентичності дуже важлива для держави, оскільки знижує витрати на її функціонування, насамперед у критичні періоди. Але й у звичайний час теж, оскільки створює єдність реагування, що полегшує управління. Що різнорідніша країна, то більші видатки держави на управління нею. Тому-то історія знає проєкти створення ідентичності: вдалий – так званий  «плавильний  тигель» США початку минулого століття, невдалі - «єдиний радянський народ» у СРСР або мультикультуралізм у Німеччині.

(3) Як ми бачимо, довкілля визначається моделлю світу, яку закладають у голови сім'я, школа, мистецтво. Підручники історії окреслюють коло ворогів країни, і лише потім, відштовхуючись від них, можна створити й виховати героїв. Кожен герой є похідним від ворога. Відсутність ворогів практично позбавляє історії, що характерно для сучасності, коли роль серйозних протистоянь зменшується. Недарма держави так люблять минулі війни, коли ворогів було предосить, щоб виправдовувати існування влади. А якщо їх немає, то вона не потрібна, оскільки сама починає виступати в ролі сили, яка всім заважає. Ідентичність також задають вороги - і герої, які здатні від них захистити.

(4) Сильна держава завжди має сильну історію, оскільки в неї завжди не менш сильні вороги. Її навіть можна назвати стратегічною історією, на відміну від історії тактичної, яка втримує події в короткочасній пам'яті. Згадаймо Орвелла: «Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той, хто керує сьогоденням, керує минулим».

(5) В Україні, на жаль, минуле поки що не об'єднує, оскільки списки ворогів і героїв різні в різних регіонах. Ба більше, інколи навіть протилежні. Звідси виникають пропозиції шукати об'єднавче начало не в минулому, а в майбутньому. Однак це дуже оптимістичний підхід, оскільки майбутнє може стрімко змінюватися в умовах невизначеності й глобалізації.

(6) На сьогодні Україна намагається задати як свою базову подію Голодомор. Однак здається, що як негативна вона не може стати базовою. Хоча так само у свій базовий наратив вписали Голокост - Ізраїль і Геноцид - Вірменія. Символізація страждань – складний тип символічної політики. У ньому, як здається, немає індивідуальних героїв, що дає можливість виявитися тільки патетиці скорботи, а цього недостатньо для розвою держави й міцної ідентичності.

(7) Минуле, як і сьогодення, дає «будівельний матеріал» для конструювання ідентичності. Вона будується в головах, тому все, що впливає на розум, постачає «блоки» для такого будівництва. Вони можуть прийти зі справжньої реальності, а можуть – і з віртуальної, оскільки історики оперують одними фактами, а політики - іншими. Історики мають працювати з усіма фактами, натомість політики можуть мати справу тільки 3 тими, які допоможуть утримувати потрібну концепцію в масовій свідомості.

(8) Є два шляхи вибудовування ідентичності. Один - за допомогою шкільних підручників, державних свят, кіно, тобто продуктів стратегічного порядку, які приносять результат нешвидко, зате надовго. І є інший, так би мовити, не артилерії, а одиночного пострілу, який, однак, теж може вести якщо не до успіху, то бути рухом до нього. Це щоденний потік новин та обговорення їх на політичних ток-шоу, що можна позначити як розважальну телеполітику. Ідентичність настільки важлива, що за всіх часів усі медійні ресурси тільки те й роблять, що її конструюють і намагаються втримати.

(9) І в майбутньому, навіть за розмитості всіх кордонів, усе одно зберігатиметься ідентичність, оскільки її щомиті створює саме життя. Країна сильна своєю ідентичністю. І слабка, коли її немає. Україна перебуває поки що на шляху до єдиної базової ідентичності, до якої додатково доведеться додавати різні локальні характеристики, щоб вона не була чужою для різних регіонів.

за Г. Почепцовим

Перевагами спільної ідентичності для держави є всі, ОКРІМ

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

Спільними ключовими словами для обох текстів є

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

У тексті А, на відміну від тексту Б, НЕ актуалізовано мікротеми

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

Зважаючи на зміст обох текстів, можна припустити, що їхні автори погодилися б з усіма наведеними нижче твердженнями, ОКРІМ

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

Автор тексту А припускає, що «здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій» (абзац 5). Ілюстрацією до цього припущення може бути ситуація, схарактеризована в тексті Б стосовно

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

Зміст абзаців 7-15 тексту Б можна розглядати як розгортання тези автора тексту А

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Слово «люстрація» зараз доволі актуальне, часто згадується в пресі, але можна зі значною часткою впевненості говорити про те, що кожен у це слово вкладає свій зміст. Дуже часто розуміння люстрації кардинально відрізняються. Для одних це спосіб боротьби з корупцією, для інших - очищення від людей із попередньої влади, для третіх - покарання осіб, які були причетні до злочинів, свідками яких, наприклад, ми стали в Україні. Насправді є ще дуже багато інших розумінь, що таке люстрація і чому вона необхідна.

(2) Люстрація - це певна дуже складна і неприємна процедура очищення, яку необхідно пройти у випадку, коли механізми самоочищення в державі не спрацьовують. Це чимось подібне на ситуацію, коли людина захворює на тяжку хворобу, таку, для прикладу, як рак, і для того, щоб видужати, їй уже замало сил внутрішнього імунітету або певних косметичних процедур. У цьому разі проводять сеанси хіміотерапії, які можуть допомогти цій людині вижити або, за іншого розвитку подій, призводять до її смерті. По суті хіміотерапія вбиває або принаймні пригнічує активність внутрішніх «поганих» клітин, щоб організм за допомогою нових сил і клітин, які не вражені цією хворобою, зміг подолати цей недуг. І лише після такого «перезапуску» організм знову здатний до самоочищення.

(3) Це ж саме відбувається з державою як організмом, який має різні органи і системи, що допомагають боротися як із внутрішніми, так і з зовнішніми загрозами. Водночас коли тяжкий недуг корупції, нехтування законом і правами людини охоплює практично весь державний організм і в тому числі системи, які покликані захищати від цих негативних явищ, то необхідність неприємної процедури люстрації стає очевидною. Це вже питання виживання чи смерті для держави.

(4) Водночас для того, щоб люстрація принесла користь, а не стала посмертним вінком, важливим є, як і за хіміотерапії, точно визначити мету, напрям і силу такого втручання. Власне, тому для тих, на чиї плечі випала ця нелегка місія - проводити люстрацію, принципово важливим є наявність точних критеріїв її проведення, які б відображали той рівень очищення, який необхідний для того, щоб держава могла б надалі ефективно виконувати свої функції. А також мати прозорі процедури здійснення люстрації та неухильно їх дотримуватися.

(5) Без цього дуже великий ризик того, що люстрація не принесе користі через недостатній рівень впливу і, як наслідок, хвороба продовжуватиме добивати державний організм. Або, з іншого боку, через непропорційний рівень цього впливу, зокрема в поєднанні з процедурними проблемами, здійснення люстрації також може призвести до неможливості виконання державним організмом своїх функцій.

За матеріалами вебсайта «Варто знати»

Текст Б

(6) Після перемоги демократичних сил у критичних випадках державі потрібна люстрація. Її завдання — підвищити довіру до держорганів за допомогою: відкритості (збільшення прозорості держапарату); національної єдності (надання суспільству та світу свідчення про всеохопну дію); збереження дієвості держави. Люстрація має одну незаперечну перевагу - швидке відновлення довіри, репутації та соціального капіталу держслужби в очах світу та власного соціуму.

(7) У більшості країн люстрація означає звільнення. Які ж критерії звільнення та які виклики, пов'язані із цим?

(8) Виклик 1. Звільнити тих посадовців, які не були віддані країні й демократії. Як їх визначити? Це - дилема відданості. Адже відданість має два виміри, які можуть суперечити одне одному, - відданість демократії та відданість країні.

(9) Виклик 2. Звільнити посадовців, які не були відданими, але є професіоналами. Це - дилема професіоналізму на противагу відданості.

(10) Кілька прикладів. Словенія: після розвалу Югославії професіоналізм і відданість країні стали важливішими за відданість демократії. Навпаки, у Лівії через звільнення держслужбовців держава була фактично розвалена. Чехія: у 1991 р. відданість демократії вважали важливішою за професіоналізм. Головою чеського МВС став журналіст, а спецслужби очолив художник, проте на певному етапі це не завадило розвиткові корупції.

(11) Виклик 3. Як ми можемо знати, хто є відданим? Це – дилема інформації. Відсутність достовірної інформації може призвести до розгортання негативних сценаріїв. Найгірший, коли представники, наприклад, армії, спецслужб уразливі до шантажу (унаслідок колабораціонізму або корупції). Вони можуть стати тим середовищем, до якого інфільтруватимуться нові шпигуни.

(12) Чи - можливо з'ясувати, хто є відданим? Деякі діячі, можливо, демонстрували відсутність відданості за певних обставин під час роботи в структурах, бо не мали можливості діяти по-іншому. Такі люди можуть приймати нові правила й працювати за ними.

(13) Ще одне питання: чи впливатиме минуле певної особи на її дії в майбутньому? У деяких кранах Центральної Європи дилему інформації вирішили досить радикально. Чехія, Німеччина, Польща та Угорщина взяли під контроль секретні архіви поліції та здійснили люстрацію. Проте іноді важко достовірно визначити, хто є хто.

(14) Виклик 4. Люстрація потенційно розділяє, вона може сигналізувати, що певна етнічна група не долучається до життя країни. Так сталося в Хорватії та Сербії після розвалу Югославії. Наслідки були прикрі, зокрема й війна. Крім того, люстрація відштовхує тих заплямованих посадовців, які готові виправитись і щиро хотіли 6 співпрацювати з новою демократією.

(15) Є ще дві проблеми. Перша: люстрація суперечить юридичному принципу зворотної дії та порушує права людини (рішення Європейського суду з прав людини у подібних справах). Друга: як бути з конформістами, готовими співпрацювати з будь-яким режимом?

(16) Результатом  удалої люстрації має стати прозора влада. І тоді країна та світ побачать, що новий держапарат відкритий для представників усіх груп.

за Р. Давидом

Відмінності між текстом А та текстом Б окреслюють усі наведені нижче твердження, ОКРІМ

СЕКЦІЯ 2

АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання.

Ситуація № 1

Кандидат на посаду має пройти співбесіди із шістьма керівниками компанії - Кирилом, Мартою, Нестором, Оленою, Романом і Соломією. Співбесіди відбудуться з понеділка по суботу. Щодня передбачена одна співбесіда з певним керівником компанії відповідно до таких умов:

1) співбесіда із Соломією має відбутися в понеділок або вівторок;

2) співбесіда з Романом буде наступного дня після співбесіди з Оленою;

3) співбесіда з Нестором має відбутися раніше, ніж з Оленою;

4) якщо співбесіда з Оленою відбудеться в четвер, то співбесіда з Кирилом буде в суботу;

5) співбесіда з Нестором не відбудеться ні в четвер, ні в суботу.

Який із наведених нижче варіантів відображає послідовність, у якій могли б відбутися співбесіди?

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання.

Ситуація № 1

Кандидат на посаду має пройти співбесіди із шістьма керівниками компанії - Кирилом, Мартою, Нестором, Оленою, Романом і Соломією. Співбесіди відбудуться з понеділка по суботу. Щодня передбачена одна співбесіда з певним керівником компанії відповідно до таких умов:

1) співбесіда із Соломією має відбутися в понеділок або вівторок;

2) співбесіда з Романом буде наступного дня після співбесіди з Оленою;

3) співбесіда з Нестором має відбутися раніше, ніж з Оленою;

4) якщо співбесіда з Оленою відбудеться в четвер, то співбесіда з Кирилом буде в суботу;

5) співбесіда з Нестором не відбудеться ні в четвер, ні в суботу.

Яке / які з наведених нижче тверджень І - ІІІ істинні?

І. Якщо співбесіда з Романом відбудеться в суботу, то співбесіда з Оленою могла відбутися в четвер.

ІІ. Якщо співбесіда з Мартою відбудеться в п'ятницю, то співбесіда з Оленою може бути в четвер.

ІІІ. Якщо співбесіда з Мартою відбулася в середу, то співбесіда з Оленою може бути в четвер.

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання.

Ситуація № 1

Кандидат на посаду має пройти співбесіди із шістьма керівниками компанії - Кирилом, Мартою, Нестором, Оленою, Романом і Соломією. Співбесіди відбудуться з понеділка по суботу. Щодня передбачена одна співбесіда з певним керівником компанії відповідно до таких умов:

1) співбесіда із Соломією має відбутися в понеділок або вівторок;

2) співбесіда з Романом буде наступного дня після співбесіди з Оленою;

3) співбесіда з Нестором має відбутися раніше, ніж з Оленою;

4) якщо співбесіда з Оленою відбудеться в четвер, то співбесіда з Кирилом буде в суботу;

5) співбесіда з Нестором не відбудеться ні в четвер, ні в суботу.

Якщо співбесіда з Мартою відбулася у вівторок, то всі наведені нижче твердження можуть бути істинними, ОКРІМ