СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання 1-6

(цифри в дужках позначають номери абзаців).

ЛОНГРИД: ЩО І ЯК?

(1) Лонгрид можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге, це текст, одиницею інформації якого є закладені в ньому сенси.

(2) Часто журналіст сприймає лонгрид як покарання, адже лонгрид потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більша морока, оскільки один лонгрид на 30 000 знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів. І здається, лише маркетологи радіють, бо вони сприймають лонгриди як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Адже якщо інтерес до новини живе лише пів години, то популярність лонгриду вимірюється хвилями: ситуація в країні або несподіваний репост у соцмережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгриду навіть через пів року після публікації. Але кількість переглядів не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрид – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює кілька разів, періодично.

(3)  Лонгрид не варто сприймати буквально як щось велике для читання: «лонг» швидше стосується одиниці інформації. Тому некоректно говорити, що лонгриди погано читають; будь-які жанри мають свого читача. Просто для різних типів читачів лонгрид має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані, а для інших – те, що довше за «Іліаду». Говорити про те, що лонгрид читають краще, ніж короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача й хочуть запропонувати різноманіття, лонгрид – доповнення. На них, правда, відвідуваність ресурсу не збудуєш, як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

(4). Робити лонгриди донедавна було модно. Вони були способом виокремитися. Але після того як одна з платформ для простого створення сайтів пішла в маси, лонгрид став чимось буденним. Нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою.

(5) Але врешті-решт усе повернеться до того, що лонгриди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього. А здатні далеко не всі. Довгий текст, зверстаний нашвидку, – це не про лонгрид, а про лонгридоподібний жанр. Продукт, який роблять одне-двоє, дуже відрізнятиметься від того, що називають лонгридом у його первісному значенні. Над якісним  лонгридом працює команда, і зробити такий матеріал за пару днів неможливо. Словом, лонгрид – це технологічна річ.

(6) Та найчастіше читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити, що лонгрид не потрібно робити, якщо ви не маєте великого бюджету й команди, – неправильно. Ви завжди можете витягнути форму за рахунок змісту, сенсів, які там живуть, та оформлення. Головне – знайти тему. Найбільш вдалі теми – історія людини, актуальна подія, через яку можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, у якій  простежуються паралелі із сьогоденням, есе, коли певна подія пропущена через «Я» автора. Важливо при цьому шукати героїв, події, про яких ще не знає Google, та стрижень, на який ви будете далі накидати кільця. Щоразу варто запитувати себе: що тут нового? де мої 5 копійок? Крім цього, треба виокремлювати ключову метафору, через яку можна провести різні ситуації, діалоги, сюжети, утримати текст як цілісність, а також «гачки», за які чіплятиметься читач (заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, виноски з тексту, шрифти). Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Вони полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Сприйняття влаштоване так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля визначення його обсягу, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

За М. Кригелем

Зважаючи на інформацію, наведену в тексті, можна стверджувати, що вона передусім буде корисна

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання 1-6

(цифри в дужках позначають номери абзаців).

ЛОНГРИД: ЩО І ЯК?

(1) Лонгрид можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге, це текст, одиницею інформації якого є закладені в ньому сенси.

(2) Часто журналіст сприймає лонгрид як покарання, адже лонгрид потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більша морока, оскільки один лонгрид на 30 000 знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів. І здається, лише маркетологи радіють, бо вони сприймають лонгриди як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Адже якщо інтерес до новини живе лише пів години, то популярність лонгриду вимірюється хвилями: ситуація в країні або несподіваний репост у соцмережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгриду навіть через пів року після публікації. Але кількість переглядів не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрид – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює кілька разів, періодично.

(3)  Лонгрид не варто сприймати буквально як щось велике для читання: «лонг» швидше стосується одиниці інформації. Тому некоректно говорити, що лонгриди погано читають; будь-які жанри мають свого читача. Просто для різних типів читачів лонгрид має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані, а для інших – те, що довше за «Іліаду». Говорити про те, що лонгрид читають краще, ніж короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача й хочуть запропонувати різноманіття, лонгрид – доповнення. На них, правда, відвідуваність ресурсу не збудуєш, як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

(4). Робити лонгриди донедавна було модно. Вони були способом виокремитися. Але після того як одна з платформ для простого створення сайтів пішла в маси, лонгрид став чимось буденним. Нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою.

(5) Але врешті-решт усе повернеться до того, що лонгриди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього. А здатні далеко не всі. Довгий текст, зверстаний нашвидку, – це не про лонгрид, а про лонгридоподібний жанр. Продукт, який роблять одне-двоє, дуже відрізнятиметься від того, що називають лонгридом у його первісному значенні. Над якісним  лонгридом працює команда, і зробити такий матеріал за пару днів неможливо. Словом, лонгрид – це технологічна річ.

(6) Та найчастіше читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити, що лонгрид не потрібно робити, якщо ви не маєте великого бюджету й команди, – неправильно. Ви завжди можете витягнути форму за рахунок змісту, сенсів, які там живуть, та оформлення. Головне – знайти тему. Найбільш вдалі теми – історія людини, актуальна подія, через яку можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, у якій  простежуються паралелі із сьогоденням, есе, коли певна подія пропущена через «Я» автора. Важливо при цьому шукати героїв, події, про яких ще не знає Google, та стрижень, на який ви будете далі накидати кільця. Щоразу варто запитувати себе: що тут нового? де мої 5 копійок? Крім цього, треба виокремлювати ключову метафору, через яку можна провести різні ситуації, діалоги, сюжети, утримати текст як цілісність, а також «гачки», за які чіплятиметься читач (заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, виноски з тексту, шрифти). Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Вони полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Сприйняття влаштоване так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля визначення його обсягу, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

За М. Кригелем

Зазначаючи, що «нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою» (абзац, 4), автор має на увазі те, що

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання 1-6

(цифри в дужках позначають номери абзаців).

ЛОНГРИД: ЩО І ЯК?

(1) Лонгрид можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге, це текст, одиницею інформації якого є закладені в ньому сенси.

(2) Часто журналіст сприймає лонгрид як покарання, адже лонгрид потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більша морока, оскільки один лонгрид на 30 000 знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів. І здається, лише маркетологи радіють, бо вони сприймають лонгриди як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Адже якщо інтерес до новини живе лише пів години, то популярність лонгриду вимірюється хвилями: ситуація в країні або несподіваний репост у соцмережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгриду навіть через пів року після публікації. Але кількість переглядів не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрид – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює кілька разів, періодично.

(3)  Лонгрид не варто сприймати буквально як щось велике для читання: «лонг» швидше стосується одиниці інформації. Тому некоректно говорити, що лонгриди погано читають; будь-які жанри мають свого читача. Просто для різних типів читачів лонгрид має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані, а для інших – те, що довше за «Іліаду». Говорити про те, що лонгрид читають краще, ніж короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача й хочуть запропонувати різноманіття, лонгрид – доповнення. На них, правда, відвідуваність ресурсу не збудуєш, як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

(4). Робити лонгриди донедавна було модно. Вони були способом виокремитися. Але після того як одна з платформ для простого створення сайтів пішла в маси, лонгрид став чимось буденним. Нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою.

(5) Але врешті-решт усе повернеться до того, що лонгриди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього. А здатні далеко не всі. Довгий текст, зверстаний нашвидку, – це не про лонгрид, а про лонгридоподібний жанр. Продукт, який роблять одне-двоє, дуже відрізнятиметься від того, що називають лонгридом у його первісному значенні. Над якісним  лонгридом працює команда, і зробити такий матеріал за пару днів неможливо. Словом, лонгрид – це технологічна річ.

(6) Та найчастіше читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити, що лонгрид не потрібно робити, якщо ви не маєте великого бюджету й команди, – неправильно. Ви завжди можете витягнути форму за рахунок змісту, сенсів, які там живуть, та оформлення. Головне – знайти тему. Найбільш вдалі теми – історія людини, актуальна подія, через яку можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, у якій  простежуються паралелі із сьогоденням, есе, коли певна подія пропущена через «Я» автора. Важливо при цьому шукати героїв, події, про яких ще не знає Google, та стрижень, на який ви будете далі накидати кільця. Щоразу варто запитувати себе: що тут нового? де мої 5 копійок? Крім цього, треба виокремлювати ключову метафору, через яку можна провести різні ситуації, діалоги, сюжети, утримати текст як цілісність, а також «гачки», за які чіплятиметься читач (заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, виноски з тексту, шрифти). Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Вони полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Сприйняття влаштоване так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля визначення його обсягу, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

За М. Кригелем

Автор тексту НЕ погодився б із твердженням

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання 1-6

(цифри в дужках позначають номери абзаців).

ЛОНГРИД: ЩО І ЯК?

(1) Лонгрид можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге, це текст, одиницею інформації якого є закладені в ньому сенси.

(2) Часто журналіст сприймає лонгрид як покарання, адже лонгрид потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більша морока, оскільки один лонгрид на 30 000 знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів. І здається, лише маркетологи радіють, бо вони сприймають лонгриди як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Адже якщо інтерес до новини живе лише пів години, то популярність лонгриду вимірюється хвилями: ситуація в країні або несподіваний репост у соцмережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгриду навіть через пів року після публікації. Але кількість переглядів не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрид – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює кілька разів, періодично.

(3)  Лонгрид не варто сприймати буквально як щось велике для читання: «лонг» швидше стосується одиниці інформації. Тому некоректно говорити, що лонгриди погано читають; будь-які жанри мають свого читача. Просто для різних типів читачів лонгрид має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані, а для інших – те, що довше за «Іліаду». Говорити про те, що лонгрид читають краще, ніж короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача й хочуть запропонувати різноманіття, лонгрид – доповнення. На них, правда, відвідуваність ресурсу не збудуєш, як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

(4). Робити лонгриди донедавна було модно. Вони були способом виокремитися. Але після того як одна з платформ для простого створення сайтів пішла в маси, лонгрид став чимось буденним. Нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою.

(5) Але врешті-решт усе повернеться до того, що лонгриди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього. А здатні далеко не всі. Довгий текст, зверстаний нашвидку, – це не про лонгрид, а про лонгридоподібний жанр. Продукт, який роблять одне-двоє, дуже відрізнятиметься від того, що називають лонгридом у його первісному значенні. Над якісним  лонгридом працює команда, і зробити такий матеріал за пару днів неможливо. Словом, лонгрид – це технологічна річ.

(6) Та найчастіше читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити, що лонгрид не потрібно робити, якщо ви не маєте великого бюджету й команди, – неправильно. Ви завжди можете витягнути форму за рахунок змісту, сенсів, які там живуть, та оформлення. Головне – знайти тему. Найбільш вдалі теми – історія людини, актуальна подія, через яку можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, у якій  простежуються паралелі із сьогоденням, есе, коли певна подія пропущена через «Я» автора. Важливо при цьому шукати героїв, події, про яких ще не знає Google, та стрижень, на який ви будете далі накидати кільця. Щоразу варто запитувати себе: що тут нового? де мої 5 копійок? Крім цього, треба виокремлювати ключову метафору, через яку можна провести різні ситуації, діалоги, сюжети, утримати текст як цілісність, а також «гачки», за які чіплятиметься читач (заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, виноски з тексту, шрифти). Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Вони полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Сприйняття влаштоване так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля визначення його обсягу, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

За М. Кригелем

Метою тексту є

СЕКЦІЯ 1

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте текст і виконайте завдання 1-6

(цифри в дужках позначають номери абзаців).

ЛОНГРИД: ЩО І ЯК?

(1) Лонгрид можна розуміти по-різному. По-перше, це формат подачі матеріалу, що включає в себе аудіо, фото, відео, текст, анімацію, інтерактивні карти й інфографіку. По-друге, це текст, одиницею інформації якого є закладені в ньому сенси.

(2) Часто журналіст сприймає лонгрид як покарання, адже лонгрид потребує більше зусиль, ніж будь-який інший жанр або формат. Для редактора – це ще більша морока, оскільки один лонгрид на 30 000 знаків дорівнює 30 заміткам, що загалом матимуть більше переглядів. І здається, лише маркетологи радіють, бо вони сприймають лонгриди як майданчик, який потенційно можна продати рекламодавцю. Адже якщо інтерес до новини живе лише пів години, то популярність лонгриду вимірюється хвилями: ситуація в країні або несподіваний репост у соцмережах популярного блогера може викликати інтерес до вашого лонгриду навіть через пів року після публікації. Але кількість переглядів не визначає якість матеріалу – це не абсолютний критерій. Лонгрид – це рушниця, що висить на стіні, але яка вистрелює кілька разів, періодично.

(3)  Лонгрид не варто сприймати буквально як щось велике для читання: «лонг» швидше стосується одиниці інформації. Тому некоректно говорити, що лонгриди погано читають; будь-які жанри мають свого читача. Просто для різних типів читачів лонгрид має різне значення. Для одних – це все, що довше напису на паркані, а для інших – те, що довше за «Іліаду». Говорити про те, що лонгрид читають краще, ніж короткі матеріали, теж несправедливо. Для ресурсів, які борються за свого читача й хочуть запропонувати різноманіття, лонгрид – доповнення. На них, правда, відвідуваність ресурсу не збудуєш, як і на сірому інформаційному шумі – матеріалах, які різко лягають на дно.

(4). Робити лонгриди донедавна було модно. Вони були способом виокремитися. Але після того як одна з платформ для простого створення сайтів пішла в маси, лонгрид став чимось буденним. Нині більшість лонгридів має вигляд балконів, що їх обшили вагонкою.

(5) Але врешті-решт усе повернеться до того, що лонгриди будуть робити лише ті, хто хоче та здатен до цього. А здатні далеко не всі. Довгий текст, зверстаний нашвидку, – це не про лонгрид, а про лонгридоподібний жанр. Продукт, який роблять одне-двоє, дуже відрізнятиметься від того, що називають лонгридом у його первісному значенні. Над якісним  лонгридом працює команда, і зробити такий матеріал за пару днів неможливо. Словом, лонгрид – це технологічна річ.

(6) Та найчастіше читач повертається до тексту, до сенсів, які він відшукав і хотів би поглянути на них з іншого боку. Тому говорити, що лонгрид не потрібно робити, якщо ви не маєте великого бюджету й команди, – неправильно. Ви завжди можете витягнути форму за рахунок змісту, сенсів, які там живуть, та оформлення. Головне – знайти тему. Найбільш вдалі теми – історія людини, актуальна подія, через яку можемо розповісти історію людини або людей, історична подія, у якій  простежуються паралелі із сьогоденням, есе, коли певна подія пропущена через «Я» автора. Важливо при цьому шукати героїв, події, про яких ще не знає Google, та стрижень, на який ви будете далі накидати кільця. Щоразу варто запитувати себе: що тут нового? де мої 5 копійок? Крім цього, треба виокремлювати ключову метафору, через яку можна провести різні ситуації, діалоги, сюжети, утримати текст як цілісність, а також «гачки», за які чіплятиметься читач (заголовки, підзаголовки, врізи, цитати, виноски з тексту, шрифти). Це не просто елементи оформлення – це острови, по яких читач стрибає. Вони полегшують зорове сприйняття тексту. Звісно, можна прочитати текст від першого до останнього слова, не відриваючись. Але це малоймовірно. Сприйняття влаштоване так, що ми спочатку переглядаємо текст, хоча б задля визначення його обсягу, а потім, якщо нас зацікавили елементи оформлення, – читаємо.

За М. Кригелем

НЕПРАВИЛЬНО вказано тематичне речення, тобто речення, що повідомляє про основну тему певного абзаца, у рядку

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

За словами авторки тексту Б, «система», до якої змушений улитися герой фільму «Плем'я» Сергій, урешті валиться через любов (абзац 7). У тексті А аналогом любові, який може докорінно змінити ситуацію в українському суспільстві в питанні ставлення до людей з особливими потребами, можна вважати

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

Авторка тексту А могла б використати інформацію з тексту Б для всього, окресленого нижче, ОКРІМ

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

Думку авторки тексту А про те, що кінокартина «Плем'я» «викликає неоднозначні почуття» (абзац 5), унаочнюють усі фрагменти тексту Б, ОКРІМ

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

Останнє речення тексту Б «Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вони вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього» (абзац 12) може слугувати своєрідною метафорою сучасного українського суспільства в баченні авторки тексту А, окресленому в абзаці

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

Спільні для обох текстів значущі концепти, які допомагають окреслити головну проблематику текстів, указано в рядку

Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12

(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно в обох текстах).

Текст А

(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...

(2) Гуманізм суспільства  визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових – так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.

(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат – їм непросто вписатися в суспільну «норму».

(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має починатися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.

(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як української, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кінодрама «Плем'я» Мирослава  Слабошпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.

(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забезпечення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «Інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.

за Л. Стеценко

Текст Б

ЖИТТЯ

ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА

(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому – любов.

(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких-небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».

(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність  філігранно  вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...

(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі – то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів – це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.

(11) «Плем'я» – плакатний арт-хаус з воістину чарівним фіналом – жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по-справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.

(12) «Плем'я» неможливо  сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.

За Т. Свиридовою

Зважаючи на зміст і форму текстів, можна стверджувати, що жанрову природу текстів А та Б правильно визначено в рядку

СЕКЦІЯ 2

АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання

Ситуація № 1

Кожному з трьох аналітиків А, В та С і трьох детективів Х, Y та Z антикорупційного бюро потрібно виділити кабінети в новому триповерховому офісі.

Для забезпечення кращої взаємодії фахівців, а також iз міркувань безпеки розміщення кабінетів має відповідати таким умовам:

1) кабінети детективів Х та Z не повинні бути на одному поверсі;

2) кабінети аналітика А та детектива Z мають бути розташовані на суміжних поверхах, причому кабінет аналітика А вище, ніж кабінет детектива Z;

3) кабінети всіх трьох аналітиків не можуть бути розташовані на одному поверсі;

4) кабінет детектива Y не може бути на другому поверсі.

Якщо кабінети аналітиків В та С розташовані на 2-му поверсі, то яке з наведених нижче тверджень обов'язково істинне?

СЕКЦІЯ 2

АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання

Ситуація № 1

Кожному з трьох аналітиків А, В та С і трьох детективів Х, Y та Z антикорупційного бюро потрібно виділити кабінети в новому триповерховому офісі.

Для забезпечення кращої взаємодії фахівців, а також iз міркувань безпеки розміщення кабінетів має відповідати таким умовам:

1) кабінети детективів Х та Z не повинні бути на одному поверсі;

2) кабінети аналітика А та детектива Z мають бути розташовані на суміжних поверхах, причому кабінет аналітика А вище, ніж кабінет детектива Z;

3) кабінети всіх трьох аналітиків не можуть бути розташовані на одному поверсі;

4) кабінет детектива Y не може бути на другому поверсі.

Якщо на 1-му поверсі НЕ розташований кабінет жодного з детективів, то яке / які з наведених тверджень І-IIІ істинне / істинні?

І. Кабінети детективів Х та Y розташовані на 3-му поверсі.

II. Кабінети детективів Х та Z розташовані на 3-му поверсі.

IIІ. Кабінети аналітиків В та С розташовані на 3-му поверсі.

СЕКЦІЯ 2

АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Прочитайте опис ситуації та умов до неї й виконайте завдання

Ситуація № 1

Кожному з трьох аналітиків А, В та С і трьох детективів Х, Y та Z антикорупційного бюро потрібно виділити кабінети в новому триповерховому офісі.

Для забезпечення кращої взаємодії фахівців, а також iз міркувань безпеки розміщення кабінетів має відповідати таким умовам:

1) кабінети детективів Х та Z не повинні бути на одному поверсі;

2) кабінети аналітика А та детектива Z мають бути розташовані на суміжних поверхах, причому кабінет аналітика А вище, ніж кабінет детектива Z;

3) кабінети всіх трьох аналітиків не можуть бути розташовані на одному поверсі;

4) кабінет детектива Y не може бути на другому поверсі.

Якщо кабінети аналітика А та детектива Y розташовані на одному поверсі, то яке / які з наведених тверджень І-IIІ істинне / істинні?

І. Кабінет детектива Х розташований на 2-му поверсі.

II. Кабінет детектива Y розташований на 3-му поверсі.

IIІ. Кабінет детектива Z розташований на 1-му поверсі.