Щодня мозок отримує і засвоює через органи чуття інформацію, яка впливає на наші (7)_________ як споживачів. Часто ми купуємо товар лише тому, що дізналися про його існування, а тепер хочемо мати «ту штуку з реклами» вдома. Перехід від «бачу» до «хочу» відбувається швидко й (8)_________, Так, сучасні бренди обізнані в тому, як працює мозок. Але ми можемо (9)_________, розвинувши здатність бачити приховане в споживчому світі: навчитися вибиратися з пасток (10)_________ витрат й опановувати довгострокове планування.

Щодня мозок отримує і засвоює через органи чуття інформацію, яка впливає на наші (7)_________ як споживачів. Часто ми купуємо товар лише тому, що дізналися про його існування, а тепер хочемо мати «ту штуку з реклами» вдома. Перехід від «бачу» до «хочу» відбувається швидко й (8)_________, Так, сучасні бренди обізнані в тому, як працює мозок. Але ми можемо (9)_________, розвинувши здатність бачити приховане в споживчому світі: навчитися вибиратися з пасток (10)_________ витрат й опановувати довгострокове планування.

Щодня мозок отримує і засвоює через органи чуття інформацію, яка впливає на наші (7)_________ як споживачів. Часто ми купуємо товар лише тому, що дізналися про його існування, а тепер хочемо мати «ту штуку з реклами» вдома. Перехід від «бачу» до «хочу» відбувається швидко й (8)_________, Так, сучасні бренди обізнані в тому, як працює мозок. Але ми можемо (9)_________, розвинувши здатність бачити приховане в споживчому світі: навчитися вибиратися з пасток (10)_________ витрат й опановувати довгострокове планування.

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Який заголовок можна використати, щоб увиразнити основну думку тексту А?

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Автори обох текстів, найімовірніше, погодились би з тезою

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Спільними для обох текстів мікротемами є всі, ОКРІМ

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Автор тексту Б, найімовірніше, покликається на результати мета аналізів (абзац 10) для того, щоб

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Який з уривків найточніше відбиває основну ідею тексту Б?

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Особливістю тексту Б, порівняно з текстом А, є

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Ключові слова, спільні для обох текстів, наведено в рядку

Текст А

(1) Зумери – саме так зазвичай називають покоління людей, які народилися між 1997 і 2012 рр. Вони є першим «най»-поколінням: культурно найрізноманітнішим, найосвіченішим, найобізнанішим у цифрових технологіях і, завдяки інтернету, найбільш глобалізованим. Попри образливе кліше «сніжинки», зумери також є чи не найстійкішим поколінням: на їхню долю випало безліч випробувань і трагедій. Глобальна пандемія, опіоїдна криза, війна з тероризмом і карантинні обмеження – ці події створили когорту діяльних людей, готових боротися за своє життя.

(2) Хоча зумери, на відміну від своїх попередників міленіалів, значно більше уваги приділяють власному фізичному й психічному добробуту, почуваються вони чи не найгірше. Відкриті до експериментів, вони вдаються до різних терапевтичних методів і процедур, зокрема й таких, що є трендовими в соцмережах. Як справжні прагматики, вони воліють бачити об'єктивні дані: особливо цінують можливість контролювати показники через вимірювання та спостереження.  Дестигматизуючи не лише психічні стани, саме зумери почали відверто говорити про акне й синдром подразненого кишківника, а також безліч інших, пов'язаних зі здоров'ям проблем, які колись були надто «особистими й незручними».

(3) Пандемія COVID-19 припала на роки становлення зумерів і позначилася на їхньому фізичному й психічному здорові. Майже всі вони зазнали деморалізуючого впливу хвороби й карантинних заходів на сімейне життя, навчання та стосунки. Крім того, багато хто з найстарших представників покоління провів перші два роки роботи в ізоляції, за екраном ноутбука.

(4) Зумери значно більше знають про психічні розлади й частіше, порівняно з представниками старших поколінь, повідомляють про проблеми зі своїм ментальним благополуччям. Майже половина з них лікувалася або лікується від тривоги, депресії, посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивного розладу або інших психічних розладів. Однією з причин ментальних проблем може бути тиск, який вони чинять на себе: як представники покоління, що цінує активність і залученість, вони мають вищі очікування щодо багатьох аспектів життя. Часто причиною комплексів й емоційних розладів стає нерозуміння з боку інших людей і постійне порівнювання себе з іншими, зумовлене активністю в соцмережах.

(5) Незважаючи на окреслені вище зовнішні обставини, задокументоване зростання проблем із психічним здоров'ям можна також пояснити готовністю зумерів відверто обговорювати цю тему. Такі знаменитості, як Селена Гомес, Симона Байлз і Хелсі, лідирують у дестигматизації психічних і фізіологічних негараздів. Зумери абсолютно переконані в тому, що «не бути ok – це ok», а тому вважають цілком природним звертатися по допомогу до фахівців: 39 % користуються послугами особистої терапії. І майже половина готова говорити про психічні проблеми зі своїми колегами.

(За Олівером Віменом)

Текст Б

(6) Усі люди час від часу потерпають від поганого настрою, а деяких уражає тяжка депресія, коли відчуття смутку й безнадії триває понад два тижні й заважає нормально жити. За кілька останніх десятиліть діагноз «депресія» поставили більшій кількості людей, ніж раніше, особливо в молодших вікових групах. І здавалося б, дійсно, «тиха епідемія поглинає націю і вбиває наших дітей». Але це – ілюзія.

(7) Саме фахівці сфери охорони психічного здоров'я під тиском громадськості змінюють критерії до визначення психічного захворювання, збільшуючи кількість ознак, які дають змогу залучати до цієї категорії дедалі більше психічних станів. Список недугів у «Довіднику із психічних розладів» (DSM, Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders) Американської психіатричної асоціації в 1952-1994 рр. збільшився втричі – до майже трьохсот хвороб, поповнившись зокрема соціально-тривожним розладом (раніше таких людей називали сором'язливими), кофеїновою інтоксикацією та жіночою сексуальною дисфункцією. Кількість симптомів, необхідних для  встановлення діагнозу, зменшилася, а кількість стресогенних чинників, які можуть спричиняти психічне захворювання, навпаки, збільшилася. Як зауважив психолог Річард Макналлі, представники «мовчазного покоління», які народилися в 1923-1942 рр. і пізнали жахи війни, «неабияк здивувалися б, почувши, що видалення зуба мудрості, кривдні жарти на роботі чи народження здорового малюка без ускладнень можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад».

(8) Психологи й психіатри б'ють на сполох, вони виступають проти «торгівлі хворобами» й «розширення імперії психопатології». У статті 2013 р. «Ненормальне тепер у нормі» психологиня Робін Розенберг зазначала, що згідно з найновішою версією «Довідника із психічних розладів» у половини населення США впродовж життя виникали психічні захворювання.

(9) Розширення імперії психопатології – це проблема «першого світу» й, з багатьох поглядів, ознака прогресу моралі. Визнання того, що людина страждає, навіть навішування діагностичного ярлика, є формою співчуття, особливо якщо це страждання можна полегшити.

(10) Але чи справді більше людей сьогодні потерпають від депресії? Було проведено декілька метааналізів. Нещодавно опубліковане дослідження під заголовком «Чи є в нас епідемія дитячої або підліткової депресії?» цілком підтвердило закон заголовків Беттериджа, який постулює: на всі заголовки, що закінчуються знаком питання, можна сміливо відповідати «ні». Як пояснюють автори, «сприйняття "епідемії" у свідомості людей може породжуватися підвищеним рівнем обізнаності з розладом, який протягом тривалого часу нечасто діагностували». А автори найбільшого на сьогодні метааналізу, під час якого розглянуто поширеність тривожності та депресії у світі в 1990-2010 рр., стверджують: «Якщо застосовано чіткі критерії діагностування, немає доказів того, що поширеність загальних психічних розладів збільшується».

(11) То невже ми насправді такі нещасні? Здебільшого – ні. Страхітливі попередження про чуму самотності, самогубств, депресії та тривожності не справдилися, бо не витримали перевірки фактами. Попри те що кожне покоління переймається тяжким становищем наступного, міленіали перебувають у непоганій формі: вони щасливіші й мають краще психічне здоров'я, ніж їхні батьки-квочки. Але ніхто з нас не відчуває повноти щастя, яку мав би відчувати з огляду на те, яким дивовижним і надзвичайним став наш світ.

(За Стівеном Пінкером)

Ознайомтеся з інформацією із сайту «Вікіпедія».

Як наведені відомості співвідносяться з текстами А та Б?

ЛОГІКО-АНАЛІТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ

Скейтер: Скейтбординг (катання на дошці з колесами) виник із потреби цілорічних тренувань сноубордистів (спуск із гір на монодошці), але із часом він отримав масове визнання як самодостатній вид спорту у двох модифікаціях: стритбордингу (катання на вулиці) та паркбордингу (катання в спеціально сконструйованих скейт-парках) – і згодом став олімпійським видом спорту, змагання з якого вперше відбулися на Олімпіаді-2021 у Токіо. Завдяки своїй принциповій новизні скейтбординг не тільки створює умови для розвитку оригінальної майстерності спортсменів (вони демонструють трюки неймовірної складності), а й сприяє розвитку матеріалознавства, технологій (виготовлення легких і надійних у керуванні скейтів), дизайну (розроблення форми й оздоблення скейтів та спецодягу спортсменів) і навіть математики (кількість робіт із математичного моделювання трюків, які, на перший погляд, суперечать законам природи, постійно збільшується).

Яке з наведених суджень найбільш точно узагальнює міркування скейтера?

Журналістка: Час є дефіцитним ресурсом, який розподіляється гендерно нерівномірно. Жінки набагато більше часу віддають праці, пов'язаній з материнством, доглядом, вихованням, турботою про інших. А отже, мають значно менше цінного часового ресурсу на відпочинок, саморозвиток, освіту, повільніше просуваються кар'єрними сходами. Змушені поєднувати роботу з материнством, жінки рідше займають високооплачувані й керівні посади.

Соціолог: На сьогодні на ринку праці більшості країн запроваджено політику рівності й недискримінації, установлено рівні, незалежні від статі, можливості для навчання, професійного розвитку та зростання. Водночас у суспільстві ще залишаються певні стереотипи щодо «жіночих» і «чоловічих» професій. Наприклад, більше жінок працюють у сфері охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, натомість у технічних професіях, зокрема у сфері ІТ, переважають чоловіки.

Яке з наведених тверджень найбільш повно демонструє спільне в поглядах журналістки та соціолога на причини гендерної нерівності на ринку праці?

Соціальний працівник: Наявність соціальної підтримки є необхідною умовою ментального здоров'я людини. А здатність отримувати задоволення від життя – ознака ментально здорової людини.

Яке з наведених тверджень логічно випливає з твердження соціального працівника?