Прочитайте тексти А і Б та виконайте завдання
(цифри в дужках позначають номери абзаців наскрізно з обох текстах).
Текст А
(1) Використання технологій інформаційно-психологічного впливу для маніпулювання громадською думкою поширене у світі явище. Оскільки ЗМІ призначені для сприйняття їх масами, Давно сформулювали правило: повідомлення повинно мати ступінь зрозумілості, який відповідає рівню інтелекту, приблизно на 10 нижчому від середнього рівня інтелекту реципієнтів. Тож нічого дивуватися примітивності текстів ЗМІ.
(2) За цим правилом криється те, що людина підсвідомо тяжіє до простих пояснень складного. Тому мас-медіа й зводять реальні суспільні проблеми до якнайпростіших пояснень. Спрощення дає змогу висловити головну думку, яку потрібно донести до аудиторії, у формі ствердження. Ствердження ж означає відмову від обговорення.
(З) Одним із найважливіших засобів спрощення є поділ цілісної проблеми на фрагменти, щоб адресат не зміг поєднати їх разом та осмислити. Коли цілісний характер проблеми навмисно ігнорують, а уривки про неї пропонують як достовірну інформацію, результат один: нерозуміння, непоінформованість, апатія. «Шматуючи» інформацію про подію, можна різко знизити вплив повідомлення або взагалі позбавити його змісту. Насправді хаотизація потоку повідомлень позірна: добір подій, про які вирішують давати інформацію, здійснюється самими ЗМІ або за чиєюсь указівкою, наприклад, власника чи влади, громадяни цього давно вже не роблять самі.
(4) Різновидом маніпуляцій у ЗМІ є конструювання повідомлення з неповних висловлювань або уривків відео. Так змінюється контекст, а із залишків створюється зовсім інший зміст. Окремі частини не є неправдою, але сконструйоване ціле може не мати нічого спільного з реальністю.
(5) Однією з умов успішної фрагментації проблеми є сенсаційність. Нагнітання ефекту терміновості різко збільшує маніпулятивні можливості. Людина просто не має часу осмислити повідомлення, уже не кажучи про його критичний аналіз, крім того, у неї формується певна нервовість. А це та ще відчуття безкінечної кризи дуже знижують здатність до аналітики.
(6) Спрощення тісно пов’язане зі створенням стереотипів: текст стає доступним тоді, коли його зміст тільки підтверджує суспільні стереотипи. Головним методом закріплення потрібних стереотипів є повторення. Переконання ґрунтується на ствердженні й повторенні.
(7) Повторення є одним із тих психологічних засобів, які впливають на несвідомі механізми. Якщо зловживати – стереотипи переходять у забобони.
(8) Повторення є основною умовою пропаганди. Воно надає твердженням ваги переконання й перетворює їх на нав’язливі ідеї, будуючи бар’єр для іншого твердження та унеможливлюючи міркування.
(9) Повторення надає словам зрозумілості, змушує прийняти інформацію загалом. Таким чином воно мінімізує процес думання та швидко перетворює ідею на дію, формує умовний рефлекс.
(10) Сподіваюся, ви зрозуміли, навіщо слово «повторення» повторено тут на початку кожного абзацу?
(11) Саме ЗМІ привчили людину мислити стереотипами та поступово знизили інтелектуальний рівень повідомлень так, що перетворилися на інструмент примітивізації. Ви ще думаєте, що ви самі думаєте?
За А. Стельмашовим.
Текст Б
(12) Вітчизняні ЗМІ постійно вкорінюють у суспільну свідомість тезу, що мас-медіа – всуціль інструменти маніпуляції громадською думкою, що весь контент створюється так, щоб не сказати правди про реальний стан речей або сказати її таким чином, як її бачать вони або їхні власники. І додають: звісно ж, шановна аудиторіє, це ми робимо у твоїх інтересах. Парадокс, чи не так? ЗМІ торочать відверто, що вони – маніпулятори, а маси мов поглухли: тихенько нарікають, але «ковтають» усе убозтво, що їм пропонується в ефірі, навіть не намагаючись хоч інколи вмикати голову.
(13) Тож чи варто звинувачувати ЗМІ у використанні маніпулятивних технологій? Якщо люди хочуть жити в ілюзіях, сконструйованих мас-медіа, якщо в них є схильність отримувати все в розжованому вигляді, якщо їм хочеться «гаряченького» прямо з місця подій, а не раціонально-холодного, то нічого перекладати провину на інших. ЗМІ такі, якими є споживачі їхнього продукту. Забагалося споживачеві хепіендів – тримай «мило», де нувориш із «чесними» грошима проміняє яку-небудь герцогиню на Попелюшку із Закарлигівки. Хоче гострих відчуттів – ось йому «Свіженькі вбивства» або «Сенсація! Наші депутати – інопланетяни»... Та потім нічого скаржитися, що нібито саме мас-медіа такими продуктами змусило нас сліпо вірити в кришталево-чистих олігархів, не замислюючись, звідки в них статки, божеволіти, що в країні живуть одні маніяки або інопланетяни... Ринок! Попит породжує пропозицію. Нічого нарікати, що хтось кимось маніпулює, усе по-чесному: брехун відверто заявляє, що бреше, а отже, у всіх є можливість вирішувати, вірити йому чи ні!
(14) І взагалі, якщо бути відвертими, кожен із нас є таким самим маніпулятором, але з меншенькою аудиторією. Тож нікуди не подінеш факту: і ЗМІ, і ми – одним миром мазані: ми, наприклад, інколи, замість зізнатися як на духу в проступку, ріжемо його на скибочки, урешті обґрунтовуючи, що «і я не я, і хата не моя», по півслова правди говоримо своїм близьким, щоб, скажімо, захистити їх, дозуємо й перекручуємо щось, аби досягти своєї мети, перебільшуємо успіхи – так і ЗМІ чинять, керуючись своїми або власниковими преференціями. Здається, усе логічно!..
(15) Але чомусь від такої логіки моторошно. Особливо якщо зважити, що наша дрібненька маніпуляція ніколи не дотягне до мас-медійних, що спотворюють дійсність для мільйонів громадян. Уже не говорячи про наслідки. У приватному житті ми маємо бодай якийсь шанс вивести маніпулятора на чисту воду.
(16) Зовсім інша ситуація зі ЗМІ. Вони грають завжди «в одні ворота». Ми позбавлені можливості тут і зараз дезавуювати їх. Навіть коли такий шанс з’являється – у них у запасі десятки способів виправдатися. Ну, щонайменше заявити: «А ми ж відверто вам говорили, що ЗМІ – маніпулятори. Ви були попереджені. Винуватьте себе, а не нас».
За А. Коловорітським.
Автор тексту Б бере в лапки слова «ковтають» (абзац 12), «гаряченького», «мило» (абзац 13) для того, щоб
