А«Полковник Шрам із сином (той молодий козак був його син), схилившись і в'їхали. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити»
Б«За селом Тухлею, зараз же близ водопаду, стояла наперед поля величезна липа. Ніхто не затямив, коли її засаджено і коли вона розрослася така здорова та конариста»
В«Надвечір Лаврін накинув на плечі свитку, взяв у руки сопілку й пішов до млина. Йому здавалось, що його туди несуть крила. Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась»
Г«Хіба Хоменкова? – так же не блигий світ од Хоменкового хутора сюди теліпатися... А видно – хутірська: на селі, окрім попівни, здається, нікого підхожого... Оже й не попівна: попівну я знаю – попівна не така, та й не піде за п'ять верстов од села... Чия б же це?»
Д«Підходжу ближче. Ну, чого ти, собако... як тебе звать? Ну, годі, Оверко... Не чує, не бачить. Скачуть червоні очі, скаче широкий лоб»