ТЕМА: Іменник. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Кличний відмінок.

Завдання перевіряє ваше вміння відмінювати іменники, правильно утворювати форму кличного відмінка іменників.

Закінчення іменників в кличному відмінку залежить від того, до якої відміни належить те чи інше слово. Якщо це іменники І або ІІ відміни, необхідно також врахувати групу.

Іменник Микола – це іменник І відміни. Отже, у кличному відмінку іменник Микола (тверда група) матиме форму Миколо.

Іменники пан, друг, професор, добродій, братик, Валерій – це іменники другої відміни. Отже, іменники м’якої групи добродій, Валерій матимуть у кличному відмінку закінчення -ю: добродію, Валерію. Іменники твердої групи пан, друг матимуть закінчення -е: пане, друже (бо ці іменники не мають суфіксів). У формі слова друг також відбувається чергування приголосних. Слово братик у кличному відмінку матиме форму братику (тому що є суфікс -ик).

Зауважмо також: якщо кличний відмінок утворений двома словами на позначення загальних назв, то форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: пане професоре. А коли звертання утворене поєднанням загальної назви та прізвища, то форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добродію Гринчишин.

Отже, неправильно утворено форму кличного відмінка від слова Валерій. Правильна форма Валерію, а не Валеріє.

Відповідь – Б.

ТЕМА:Орфографія. Спрощення в групах приголосних.

Завдання перевіряє ваше вміння правильно писати слова з вивченими орфограмами, зокрема слова, у яких позначається спрощення в групах приголосних.

Спрощення – явище усного мовлення, яке забезпечує милозвучність.

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стн-, -стл- відбувається спрощення, тобто приголосні [д] та [т] випадають. Отже, спрощення є у словах серцевий, проїзний, захисний, безчесний, пристрасний, буревісник, тижневий, швидкісний, радісний, перехресний, заздрісний.

Є винятки, де спрощення не відбувається (пестливий, шістнадцять).

Не відбувається також спрощення в іншомовних словах (агентський).

Групи приголосних -скн-, -стц- не змінюються (артистці)

Відповідь – Д.

ТЕМА: Орфографія. Правопис слів іншомовного походження. Подвоєння.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (подвоєння в іншомовних словах) та пояснювати їх за допомогою правил.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, касета, комісія, колектив, хобі. Подвоєння зберігається у словах-винятках: манна, брутто, тонна тощо.

У багатьох власних назвах подвоєння зберігається: Апенніни, Брюссель, Канни, Міссурі. Прізвище Дікенс пишемо без подвоєних літер.

Також зберігається подвоєння в похідних від власних назв словах: Будда – буддист.

Отже, неправильно написано слово хобі.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Орфографія. Апостроф.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми (апостроф) та пояснювати їх за допомогою правил.

Проаналізуймо запропоновані слова.

В українській мові апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: розм’якнути, між’ярусний, об’єднання.

Також апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних б, п, в, м, ф, якщо ці губні стоять

• на початку кореня (В’єтнам, відв’язати, вʼюн);
• після голосного та р в корені (різнобарв’я, рум’янець, інтерв’ю, солов’їний).

Також апостроф пишемо в слові Лук’ян.

Після р при роздільній вимові в українських та іншомовних словах теж пишемо апостроф (бультер’єр, інтер’єр, бар’єрний, подвір’я).

З апострофом пишемо складні слова, якщо перша частина закінчується на будь-який приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї (Мін’юст, дит’ясла).

Апостроф пишемо в іншомовних словах після г, ґ, к, х, ж, ч, ш (Аліґ’єрі).

Також апостроф пишемо в іншомовних словах після префіксів ін-, кон-, ад-, (кон’юнктивіт).

Слово пів пишемо окремо: пів Європи.

ЗАУВАЖТЕ, що необхідно обрати рядок, у якому НЕ ВСІ слова потрібно писати з апострофом.

Відповідь – Д.

ТЕМА: Орфографія. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и] в суфіксах слів.

Завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати вивчені орфограми та пояснювати їх за допомогою правил.

Е пишемо в таких випадках:

• у пестливих словах, тобто в тих, які звучать лагідно, ніжно: водиченька, криниченька, парканчик, котичок (у суфіксах -ельк-, -еньк-, -ик, -ичок- тощо);
• в іменниках 4 відміни на позначення маленьких тварин (вовченя);
• у суфіксі -тель (вихователь).

И пишемо в таких випадках:

• у суфіксах -иськ-, -ищ-, -ик, -иц , -ин (сховище, вогнище, страховисько, згарище, порадниця, посміховисько, доньчин, русалчин);
• у суфіксах -ичок-,- ичк-, які походять від -ик-, -иц- (вуличка – вулиця);
• у суфіксі -ив- у словах на позначення конкретних понять (варИво, печИво, добрИво, плетИво,палИво).

Відповідь – Д.

ТЕМА: Синтаксис. Головні та другорядні члени речення. Додаток.

Виконуючи це завдання, обов’язково звертайтеся до мікротексту.

Вам потрібно продемонструвати свої знання про головні та другорядні члени речення та вміння визначати їх у реченні.

Додаток – це другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків; найчастіше він називає предмет, рідше – дію.

Проаналізуймо запропоновані приклади.

У п’ятому реченні, визначивши граматичні основи, можемо поставити такі питання: насолоджуватися ким?, чим? швидкістю, летом, окриленням. Це і є однорідні додатки.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Синтаксис. Розділові знаки в простому ускладненому реченні.

Це завдання перевіряє ваше вміння розпізнавати види другорядних членів речення, правильно розставляти розділові знаки між однорідними членами речення.

Виконуючи це завдання, обов'язково звертайтеся до мікротексту.

У складнопідрядному реченні Якби хто хотів почути голос самого вітру, то мусив би піти йому назустріч і зупинитися посеред степу в головній частині є дві однорідні частини присудка, пов’язані неповторюваним єднальним сполучником і. У такому випадку кому перед сполучником ставити не потрібно.

Відповідь – А.

ТЕМА: Лексика. Синоніми.

Це завдання перевіряє ваше вміння пояснювати лексичні значення слів; добирати до слів синоніми, знаходити їх у тексті та використовувати в мовленні.

Виконуючи це завдання, обов’язково звертайтеся до мікротексту.

На місці пропуску має бути слово потуга (велике зусилля, напруження м’язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові).

У попередніх реченнях тексту йдеться про те, що вітер, який нагинає тополю, повинен мати значну силу. Для того ж, щоб зігнути віковічний коренастий дуб, ця сила повинна бути значно більшою. Утома, завада та перепона тут аж ніяк не допоможуть.

Відповідь – Б.

ТЕМА: Орфографія. Написання слів разом та окремо.

Виконуючи це завдання, обов’язково звертайтеся до тексту, оскільки написання цих слів залежить від контексту.

Слова додолу та назустріч – це прислівники, які означають напрямок, тому їх потрібно писати разом.

Якби – це сполучник підрядності, тому його потрібно писати разом.

А от сполука слів на силу – це поєднання прийменника й іменника. Можна підібрати синоніми на міць, на могутність. Можна доповнити займенником – на його силу. Отже, цю сполуку потрібно писати окремо.

Відповідь – В.