Прочитайте тексти А й Б та виконайте завдання 7-12
(цифра в дужках позначають номери абзаців наскрізна в обох текстах).
Текст А
(1) За законом, серед особистих немайнових прав фундаментальним є право на життя, а отже, і право розпоряджатися ним, що тлумачиться як можливість піддавати його значному ризику або навіть приймати рішення про його припинення. Це й породжує чимало дискусій навколо евтаназії.
(2) Супротивники заперечують її можливість, наприклад, із таких мотивів. Бог дав людині життя, а
тому й приймати рішення про його позбавлення може лише Він. Евтаназія може стати гальмом у пошуку нових засобів лікування, адже часто саме боротьба зі смертю рухає медицину вперед. Легалізація евтаназії може призвести до тиску на інвалідів, старих і невиліковно хворих, яких оточення (часто й вони самі) вважає «тягарем». Евтаназія може використовуватися для вчинення злочинів. Евтаназія не дає права пацієнтові передумати, коли процедура почалася. Вона виключає можливість випадків так званого «чудесного одужання», яких мало, але які можуть розглядатися як шанс для пацієнта.
(З) Прихильники легалізації евтаназії наводять свої аргументи. Евтаназія дає змогу повною мірою реалізувати право людини розпоряджатися своїм життям. Людина визнається найвищою цінністю, а отже, і її реальне благополуччя, право на самовизначення, свободу, повагу гідності, гідну смерть мають бути гарантовані й забезпечені цілком. Евтаназія забезпечує реалізацію одного з основоположних принципів права - принципу гуманізму. Евтаназія є гуманною, бо припиняє страждання й муки невиліковно хворого.
(4) Насправді, у цивілізованих країнах «убивство зі співчуття» практикується незалежно від того, дозволено воно законом чи ні. За статистикою, 40 % смертей хворих настає шляхом прийняття медиками рішень про припинення життя за відсутністю інших варіантів. Можна припустити, що в країнах, де евтаназія заборонена, де немає законного захисту від неправомірного застосування евтаназії, ситуація є гіршою.
(5) Тому в багатьох країнах зараз спостерігається тенденція до легалізації евтаназії (варто нагадати, що ЄСПЛ у цьому питанні зберігає нейтралітет, визнаючи за державами право на самостійність урегулювання евтаназії). Декриміналізація евтаназії, указує ПАРЄ в документі «Питання й відповіді про евтаназію» (2003 р.), дасть змогу контролювати її й обмежити рамками закону. Тільки контрольовані процедури застосування евтаназії покладуть край довільній системі, чинній у багатьох країнах.
(6) Вітчизняним законодавством не визнається будь-яка форма евтаназії. Це діяння зазвичай кваліфікується як убивство. Повністю чи частково легалізуючи вже існуюче (у латентній формі) явище, Україна зробить крок уперед до розбудови демократичної та правової держави. Проте цей процес повинен бути поступовим і багатовекторним. Необхідно не лише створити правову норму, а й забезпечити чіткий механізм реалізації евтаназії. До речі, соцопитування показують, що 51 % українців уважає, що людина має право скористатися допомогою лікарів для добровільної смерті, однак легалізація такої процедури повинна бути, на їхню думку, за жорсткого контролю з боку держави й повної обізнаності хворого.
За Ю. Усмановим.
Текст Б
(7) За всіх недоліків сучасної медицини люди хочуть бачити в лікареві насамперед цілителя й утішителя в стражданнях. Та лікування не виключає в особливо тяжких і безнадійних випадках звернення хворого до лікаря з проханням про евтаназію (грецькою - «легка смерть»). Евтаназія - це право людини на смерть і право на вбивство в ім’я співчуття. Є, виявляється, і таке право. І в цьому одна з особливостей діалектики життя.
(8) Нині можливість удаватися до евтаназії обговорюється в багатьох країнах. А в Нідерландах, наприклад, «навмисне позбавлення життя пацієнтана його прохання, проведене лікарем», дозволено. Нідерландські дослідники стверджують, що евтаназію широко підтримує суспільство (70 %), а також більшість лікарів і юристів. Дані зрізів, проведених у країні, засвідчують, що пацієнти просили про евтаназію через утрату відчуття власної гідності (57 % випадків), біль (46 %), недостойне помирання (46 %), залежність від оточення (ЗЗ %), утому від життя (23%). Тільки в 10 зі 187 випадків біль було названо єдиною причиною.
(9) Однак нідерландську практику гостро критикують поза країною на релігійному та ідеологічному ґрунті, адже ще в 1995 р. Іван Павло II виступив з одним із найсильніших засуджень евтаназії.
(10) Попри багатоманіття поглядів на проблему в нас превалює один: ніякої евтаназії, медицина – для допомоги хворим і запобігання хворобам. Як правило, звучать аргументи, відповідно до яких евтаназія - антигуманний спосіб позбутися хворого замість знайти ліки. На підкріплення цього противники евтаназії наводять приклади, коли безнадійний хворий одужував або мертвого реанімували. Звісно, таке є, але із цього не можна робити абсолютні висновки. Це швидше свідчить, що за життя треба боротися попри все. Але одне - гостре виникнення критичного стану, а інше - тяжкі, невиліковні хвороби, перебіг яких болісний і не залишає хворому надії. Не варто перебільшувати й можливі в разі евтаназії зловживання, на які часто посилаються противники евтаназії, ігноруючи перспективи законодавчої строгості в цьому питанні й цілковитої поінформованості хворого. Сумнівним є й прирівнювання евтаназії до суїциду, зважаючи бодай на те, що кількість суїцидів у світі все зростає, зокрема й серед молоді, із причин, не пов’язаних із хворобами.
(11) Іншими словами, однозначно негативним підходом до проблеми її не розв’язати. Очевидно, рішення щодо евтаназії має бути альтернативним, заснованим на врахуванні багатьох соціально-психологічних, медичних, юридичних чинників у кожному конкретному випадку, зважаючи, зокрема, на те, що останнім часом інтерес до евтаназії зріс, хоча медицина й технології суттєво прогресували.
(12) Боротьба за життя людини завжди була й буде найважливішим і найгуманнішим принципом медицини, але, якщо стосовно якогось конкретного смертельно хворого медицина вичерпала себе, він повинен мати надію, що хоча б в останньому проханні йому не відмовлять.
За О. Грандо.
Позицією, із якою, найімовірніше, НЕ погодилися б автори обох текстів, є
АЛегалізація евтаназії в Україні є лише питанням часу, а тому з удосконаленням і демократизацією правової системи цілком можливо, що законодавець закріпить право на добровільну смерть як частину права на життя.
БПроблема евтаназії потребує правової регламентації. Від її розв’я зання залежить доля багатьох безнадійно хворих людей, фізичний станяких діагностується як проміжний між життям і смертю, а психічний - це безпорадність і глибокий відчай.
ВХворий повинен бути поінформований про всі наслідки, здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними й приймати рішення про евтаназію добровільно, за власною волею.
ГУ сформульованому ще давньогрецькими лікарями знаменитому девізі «Зціли!» закладено глибокий філософський зміст, який визначає роль медицини в суспільстві, а тому медики категорично проти передчасного припинення життя пацієнтів.
ДЗавдання лікарів полягає в тому, щоб, перш ніж прийняти рішення про евтаназію, докласти максимум зусиль для пошуку всіх можливих варіантів зберегти життя хворого.