Прочитайте текст. Для пропусків (30 – 34) доберіть варіанти відповідей (А – З). Три варіанти відповіді зайві.

Ринок праці майбутнього

Усе чи майже все на ринку праці визначатимуть високі технології. Робота з великими базами даних та їх аналіз, «хмарні» технології, електронна комерція – це 30___. Сюди ж можна додати 31___, штучного інтелекту та роботів. Очікується, що до 2025 року 32___ виконуватимуть приблизно однаковий обсяг роботи. Проте лише люди 33___, але й навички та вміння. Працівникам потрібні критичне мислення, вміння розв’язувати проблеми, 34___, вміння пристосовуватися до змін, стійкість до стресів та гнучкість у підходах. Про це йдеться у дослідженні «Майбутнє робочих місць» від Всесвітнього економічного форуму.

Прочитайте текст. Для пропусків (30 – 34) доберіть варіанти відповідей (А – З). Три варіанти відповіді зайві.

Ринок праці майбутнього

Усе чи майже все на ринку праці визначатимуть високі технології. Робота з великими базами даних та їх аналіз, «хмарні» технології, електронна комерція – це 30___. Сюди ж можна додати 31___, штучного інтелекту та роботів. Очікується, що до 2025 року 32___ виконуватимуть приблизно однаковий обсяг роботи. Проте лише люди 33___, але й навички та вміння. Працівникам потрібні критичне мислення, вміння розв’язувати проблеми, 34___, вміння пристосовуватися до змін, стійкість до стресів та гнучкість у підходах. Про це йдеться у дослідженні «Майбутнє робочих місць» від Всесвітнього економічного форуму.

Прочитайте текст. Для пропусків (30 – 34) доберіть варіанти відповідей (А – З). Три варіанти відповіді зайві.

Ринок праці майбутнього

Усе чи майже все на ринку праці визначатимуть високі технології. Робота з великими базами даних та їх аналіз, «хмарні» технології, електронна комерція – це 30___. Сюди ж можна додати 31___, штучного інтелекту та роботів. Очікується, що до 2025 року 32___ виконуватимуть приблизно однаковий обсяг роботи. Проте лише люди 33___, але й навички та вміння. Працівникам потрібні критичне мислення, вміння розв’язувати проблеми, 34___, вміння пристосовуватися до змін, стійкість до стресів та гнучкість у підходах. Про це йдеться у дослідженні «Майбутнє робочих місць» від Всесвітнього економічного форуму.

Прочитайте текст. Для тверджень (35 – 39) оберіть «Правда», якщо вони правдиві щодо інформації в тексті, «Неправда», якщо вони неправдиві (помилкові).

«Академік Вернадський»

Україна – антарктична держава. 6 лютого 1996 року Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували на «Академік Вернадський». Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. До речі, перші будівлі для наукових цілей були споруджені на острові Вінтер ще у 1930-х роках.

Українські вчені продовжили дослідження британців із метеорології, геофізики й іоносфери та започаткували низку нових, інформація про які постійно надходить до міжнародних баз даних. Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, «Озонову діру», зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. На «Вернадському» також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Склад експедицій умовно містить два блоки: технічний (системний адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (біологи, геофізики, метеорологи). Вимоги до «зимівників» суворі: відмінне здоров’я, знання іноземної мови, неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм. Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв – щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин. Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген. А системний адміністратор – не лише розбиратися у програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, вміти провести базовий ремонт, щоб станція не залишилася інформаційно відрізаною від «великої землі».

Під час зміни експедицій на станції «Академік Вернадський», крім «зимівників», приїжджають й інші дослідники на кілька тижнів. Також під час антарктичного літа можуть завітати охочі помилуватися незвичайною природою та її мешканцями, сплативши 15 тисяч доларів. На берегах можна побачити пінгвінів, морських котиків та морських слонів. Із 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак – через небезпеку того, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби або ж полювати на птахів.

Українські вчені живуть в Антарктиці з 30-х років ХХ століття.

Прочитайте текст. Для тверджень (35 – 39) оберіть «Правда», якщо вони правдиві щодо інформації в тексті, «Неправда», якщо вони неправдиві (помилкові).

«Академік Вернадський»

Україна – антарктична держава. 6 лютого 1996 року Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували на «Академік Вернадський». Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. До речі, перші будівлі для наукових цілей були споруджені на острові Вінтер ще у 1930-х роках.

Українські вчені продовжили дослідження британців із метеорології, геофізики й іоносфери та започаткували низку нових, інформація про які постійно надходить до міжнародних баз даних. Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, «Озонову діру», зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. На «Вернадському» також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Склад експедицій умовно містить два блоки: технічний (системний адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (біологи, геофізики, метеорологи). Вимоги до «зимівників» суворі: відмінне здоров’я, знання іноземної мови, неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм. Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв – щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин. Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген. А системний адміністратор – не лише розбиратися у програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, вміти провести базовий ремонт, щоб станція не залишилася інформаційно відрізаною від «великої землі».

Під час зміни експедицій на станції «Академік Вернадський», крім «зимівників», приїжджають й інші дослідники на кілька тижнів. Також під час антарктичного літа можуть завітати охочі помилуватися незвичайною природою та її мешканцями, сплативши 15 тисяч доларів. На берегах можна побачити пінгвінів, морських котиків та морських слонів. Із 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак – через небезпеку того, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби або ж полювати на птахів.

Українські науковці звузили спектр досліджень в Антарктиці.

Прочитайте текст. Для тверджень (35 – 39) оберіть «Правда», якщо вони правдиві щодо інформації в тексті, «Неправда», якщо вони неправдиві (помилкові).

«Академік Вернадський»

Україна – антарктична держава. 6 лютого 1996 року Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували на «Академік Вернадський». Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. До речі, перші будівлі для наукових цілей були споруджені на острові Вінтер ще у 1930-х роках.

Українські вчені продовжили дослідження британців із метеорології, геофізики й іоносфери та започаткували низку нових, інформація про які постійно надходить до міжнародних баз даних. Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, «Озонову діру», зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. На «Вернадському» також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Склад експедицій умовно містить два блоки: технічний (системний адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (біологи, геофізики, метеорологи). Вимоги до «зимівників» суворі: відмінне здоров’я, знання іноземної мови, неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм. Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв – щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин. Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген. А системний адміністратор – не лише розбиратися у програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, вміти провести базовий ремонт, щоб станція не залишилася інформаційно відрізаною від «великої землі».

Під час зміни експедицій на станції «Академік Вернадський», крім «зимівників», приїжджають й інші дослідники на кілька тижнів. Також під час антарктичного літа можуть завітати охочі помилуватися незвичайною природою та її мешканцями, сплативши 15 тисяч доларів. На берегах можна побачити пінгвінів, морських котиків та морських слонів. Із 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак – через небезпеку того, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби або ж полювати на птахів.

Робота в експедиції вимагає вміння поєднувати навички кількох фахів.

Прочитайте текст. Для тверджень (35 – 39) оберіть «Правда», якщо вони правдиві щодо інформації в тексті, «Неправда», якщо вони неправдиві (помилкові).

«Академік Вернадський»

Україна – антарктична держава. 6 лютого 1996 року Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували на «Академік Вернадський». Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. До речі, перші будівлі для наукових цілей були споруджені на острові Вінтер ще у 1930-х роках.

Українські вчені продовжили дослідження британців із метеорології, геофізики й іоносфери та започаткували низку нових, інформація про які постійно надходить до міжнародних баз даних. Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, «Озонову діру», зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. На «Вернадському» також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Склад експедицій умовно містить два блоки: технічний (системний адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (біологи, геофізики, метеорологи). Вимоги до «зимівників» суворі: відмінне здоров’я, знання іноземної мови, неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм. Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв – щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин. Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген. А системний адміністратор – не лише розбиратися у програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, вміти провести базовий ремонт, щоб станція не залишилася інформаційно відрізаною від «великої землі».

Під час зміни експедицій на станції «Академік Вернадський», крім «зимівників», приїжджають й інші дослідники на кілька тижнів. Також під час антарктичного літа можуть завітати охочі помилуватися незвичайною природою та її мешканцями, сплативши 15 тисяч доларів. На берегах можна побачити пінгвінів, морських котиків та морських слонів. Із 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак – через небезпеку того, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби або ж полювати на птахів.

Станція «Академік Вернадський» доступна для туристів.

Прочитайте текст. Для тверджень (35 – 39) оберіть «Правда», якщо вони правдиві щодо інформації в тексті, «Неправда», якщо вони неправдиві (помилкові).

«Академік Вернадський»

Україна – антарктична держава. 6 лютого 1996 року Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», яку перейменували на «Академік Вернадський». Станція розташована на острові Галіндез, що входить до архіпелагу Аргентинських островів неподалік витягнутого Антарктичного півострова. До речі, перші будівлі для наукових цілей були споруджені на острові Вінтер ще у 1930-х роках.

Українські вчені продовжили дослідження британців із метеорології, геофізики й іоносфери та започаткували низку нових, інформація про які постійно надходить до міжнародних баз даних. Зараз українські полярники в Антарктиці проводять дослідження з біології, метеорології, океанографії, вивчають вплив холоду на організм людини, «Озонову діру», зміни магнітного поля Землі, іоносферу та космос. На «Вернадському» також відкрили кілька нових видів тварин і рослин.

Склад експедицій умовно містить два блоки: технічний (системний адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, системний механік, лікар та кухар) і науковий (біологи, геофізики, метеорологи). Вимоги до «зимівників» суворі: відмінне здоров’я, знання іноземної мови, неконфліктність, здатність жити в ізоляції від зовнішнього світу та, зрештою, професіоналізм. Так, кухар, наприклад, повинен готувати широкий асортимент страв – щоб не набридло за полярну ніч і при цьому вистачало всіх необхідних організму речовин. Лікар, окрім основного фаху (зазвичай беруть хірургів, травматологів чи реаніматологів), повинен знатися на стоматології, психології та вміти робити рентген. А системний адміністратор – не лише розбиратися у програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, вміти провести базовий ремонт, щоб станція не залишилася інформаційно відрізаною від «великої землі».

Під час зміни експедицій на станції «Академік Вернадський», крім «зимівників», приїжджають й інші дослідники на кілька тижнів. Також під час антарктичного літа можуть завітати охочі помилуватися незвичайною природою та її мешканцями, сплативши 15 тисяч доларів. На берегах можна побачити пінгвінів, морських котиків та морських слонів. Із 1994 року діє постійна заборона на ввезення в Антарктиду собак – через небезпеку того, що вони можуть переносити небезпечні для місцевих тварин хвороби або ж полювати на птахів.

Фауна Антарктики перебуває під захистом.

Прочитайте текст. Для запитань (40 – 44) оберіть правильну відповідь (А, Б, В або Г).

Нині грантові програми – це можливість безкоштовно отримати додаткові ресурси для реалізації проєктів або ідей. Система такої підтримки існує вже понад дві тисячі років. Спочатку це було меценатство. У сучасному вигляді грантова допомога сформувалася в другій половині ХХ століття і майже одночасно розвивалася в США та Європі.

Той, хто дає гранти (донор, чи грантодавець), має чітко озвучені місії, принципи та цілі. Від них він відштовхується, коли вирішує надати грант у вигляді певної суми грошей чи інших цінних ресурсів – техніки, матеріалів для будівництва чи творчості, експертів для допомоги тощо. Донорами можуть бути фонди, університети, уряди країн або великі міждержавні об’єднання – Європейський Союз, ООН тощо.

Донори намагаються вибудувати об’єктивні процедури оцінки, але вибір тих, кого вони підтримують грошима, залишається суб’єктивним. Ваші заявки у 99% випадків оцінюють неупереджені професіонали, проте вони – звичайні люди зі своїм запасом уваги, енергії та сил. Довіряйте тим, хто оцінює заявки, навіть якщо це анонімне журі. Думайте про них, як про добрих знайомих, це дозволить сконцентруватися на найкращому представленні ідеї.

Ідеальних донорів немає: може кульгати комунікація, може бути незрозуміла процедура добору учасників, надвисока конкуренція за невелику частину грошей або вузько сформульовані цілі чи теми грантових програм.

Той, хто хоче отримати грант, також має власні ідеї та прагнення. Це може бути людина або група людей, яких щось об’єднує, – громадська організація, установа чи бізнесова структура. Можна бути школярем і отримати грант на навчання в університеті, а можна – молодим досвідченим митцем, чиновником без досвіду або міністром. Неважливо, хто ви зараз. Головне – зрозуміти, до чого ви прагнете. Це може бути одна мета або цілий список ідей, проєктів, сценаріїв того, на що варто витратити найближчі роки та місяці.

Після цього треба шукати грантодавців з програмами, що фінансують саме те, чого прагнете ви, і надсилати заявки на отримання грантів. У разі однієї-двох відмов можна проаналізувати, що могло піти не так, зробити висновки, внести потрібні зміни у проєкт і продовжити пошук підтримки від різних донорів.

Багато грантодавців підтримують програми, які вже працюють, або тих, хто почав навчатися чи працювати без грантів. Тому не варто зупинятись, якщо не вийшло отримати грант з першої спроби, – спробуйте втілити задуми самотужки. Саме ваша здатність самостійно розвивати проєкт чи кар’єру є вирішальним параметром, що переконає донора.

Щоб отримати грант, треба попрацювати над заявкою. Вона формалізує ідею, зусилля, професійний шлях. Аналізуючи заявки, донор обирає найкращі, розподіляє гранти і просить звітувати тих, кого профінансував.

Уявіть маленький шматок паперу чи цілий ватман, де ви чітко сформулювали, який проєкт хочете зробити, чого і де для цього потрібно навчитися тощо (це 50% успіху). Важливо, щоб ваша тема або частина кінцевої мети збігалися з прагненнями донорів, були частиною їхньої сфери діяльності. Можна також поцікавитися, кого фінансував цей донор у минулому. Можна подати декілька заявок до кількох грантодавців і чекати на рішення. Конкуренція найчастіше досить велика. Що більше спроб, то більша ймовірність перемоги. Повторюйте процедуру, допоки не отримаєте грант.

Не варто нехтувати іншими форматами підтримки, які використовують донори. Крім грантів, існує безліч програм: навчальні поїздки, тренінги, семінари, стипендії, великі та малі навчальні програми. Можна отримати грант на навчання, стажування чи дослідження або створення чогось нового самостійно чи в колективі, і навіть на подорожі. Це так звані гранти мобільності, які передбачають перебування в іншій країні, можливість користуватися недоступними вдома ресурсами та співпрацювати з певними людьми для втілення в життя конкретного проєкту. Суми грантів змінюються в межах від декількох сотень євро (коли треба просто дістатися на семінар, виставку, стажування тощо) до 4-5 тисяч – якщо потрібно бути в іншій країні, щоб працювати над чимось масштабним.

Від грантової підтримки також залежать мистецькі проєкти. Гранти доступні для всіх, хто займається творчістю та створює нові культурні продукти (кіно, музику, скульптуру тощо) або працює з чужою творчістю як перекладач, куратор, продюсер. Можна заручитися фінансовою підтримкою під час організації виставки, вистави, видання книг, виробництва фільмів, освітніх курсів, медійних проєктів тощо. Іноді донори надають грант на технічне оснащення організації без прив'язки до проєкту чи навіть на звичайні покращення (ремонт офісу чи оренду нового приміщення).

У якій рубриці доречно розмістити текст?

Прочитайте текст. Для запитань (40 – 44) оберіть правильну відповідь (А, Б, В або Г).

Нині грантові програми – це можливість безкоштовно отримати додаткові ресурси для реалізації проєктів або ідей. Система такої підтримки існує вже понад дві тисячі років. Спочатку це було меценатство. У сучасному вигляді грантова допомога сформувалася в другій половині ХХ століття і майже одночасно розвивалася в США та Європі.

Той, хто дає гранти (донор, чи грантодавець), має чітко озвучені місії, принципи та цілі. Від них він відштовхується, коли вирішує надати грант у вигляді певної суми грошей чи інших цінних ресурсів – техніки, матеріалів для будівництва чи творчості, експертів для допомоги тощо. Донорами можуть бути фонди, університети, уряди країн або великі міждержавні об’єднання – Європейський Союз, ООН тощо.

Донори намагаються вибудувати об’єктивні процедури оцінки, але вибір тих, кого вони підтримують грошима, залишається суб’єктивним. Ваші заявки у 99% випадків оцінюють неупереджені професіонали, проте вони – звичайні люди зі своїм запасом уваги, енергії та сил. Довіряйте тим, хто оцінює заявки, навіть якщо це анонімне журі. Думайте про них, як про добрих знайомих, це дозволить сконцентруватися на найкращому представленні ідеї.

Ідеальних донорів немає: може кульгати комунікація, може бути незрозуміла процедура добору учасників, надвисока конкуренція за невелику частину грошей або вузько сформульовані цілі чи теми грантових програм.

Той, хто хоче отримати грант, також має власні ідеї та прагнення. Це може бути людина або група людей, яких щось об’єднує, – громадська організація, установа чи бізнесова структура. Можна бути школярем і отримати грант на навчання в університеті, а можна – молодим досвідченим митцем, чиновником без досвіду або міністром. Неважливо, хто ви зараз. Головне – зрозуміти, до чого ви прагнете. Це може бути одна мета або цілий список ідей, проєктів, сценаріїв того, на що варто витратити найближчі роки та місяці.

Після цього треба шукати грантодавців з програмами, що фінансують саме те, чого прагнете ви, і надсилати заявки на отримання грантів. У разі однієї-двох відмов можна проаналізувати, що могло піти не так, зробити висновки, внести потрібні зміни у проєкт і продовжити пошук підтримки від різних донорів.

Багато грантодавців підтримують програми, які вже працюють, або тих, хто почав навчатися чи працювати без грантів. Тому не варто зупинятись, якщо не вийшло отримати грант з першої спроби, – спробуйте втілити задуми самотужки. Саме ваша здатність самостійно розвивати проєкт чи кар’єру є вирішальним параметром, що переконає донора.

Щоб отримати грант, треба попрацювати над заявкою. Вона формалізує ідею, зусилля, професійний шлях. Аналізуючи заявки, донор обирає найкращі, розподіляє гранти і просить звітувати тих, кого профінансував.

Уявіть маленький шматок паперу чи цілий ватман, де ви чітко сформулювали, який проєкт хочете зробити, чого і де для цього потрібно навчитися тощо (це 50% успіху). Важливо, щоб ваша тема або частина кінцевої мети збігалися з прагненнями донорів, були частиною їхньої сфери діяльності. Можна також поцікавитися, кого фінансував цей донор у минулому. Можна подати декілька заявок до кількох грантодавців і чекати на рішення. Конкуренція найчастіше досить велика. Що більше спроб, то більша ймовірність перемоги. Повторюйте процедуру, допоки не отримаєте грант.

Не варто нехтувати іншими форматами підтримки, які використовують донори. Крім грантів, існує безліч програм: навчальні поїздки, тренінги, семінари, стипендії, великі та малі навчальні програми. Можна отримати грант на навчання, стажування чи дослідження або створення чогось нового самостійно чи в колективі, і навіть на подорожі. Це так звані гранти мобільності, які передбачають перебування в іншій країні, можливість користуватися недоступними вдома ресурсами та співпрацювати з певними людьми для втілення в життя конкретного проєкту. Суми грантів змінюються в межах від декількох сотень євро (коли треба просто дістатися на семінар, виставку, стажування тощо) до 4-5 тисяч – якщо потрібно бути в іншій країні, щоб працювати над чимось масштабним.

Від грантової підтримки також залежать мистецькі проєкти. Гранти доступні для всіх, хто займається творчістю та створює нові культурні продукти (кіно, музику, скульптуру тощо) або працює з чужою творчістю як перекладач, куратор, продюсер. Можна заручитися фінансовою підтримкою під час організації виставки, вистави, видання книг, виробництва фільмів, освітніх курсів, медійних проєктів тощо. Іноді донори надають грант на технічне оснащення організації без прив'язки до проєкту чи навіть на звичайні покращення (ремонт офісу чи оренду нового приміщення).

Яка мікротема зайва у наведеному переліку відповідно до тексту?

Прочитайте текст. Для запитань (40 – 44) оберіть правильну відповідь (А, Б, В або Г).

Нині грантові програми – це можливість безкоштовно отримати додаткові ресурси для реалізації проєктів або ідей. Система такої підтримки існує вже понад дві тисячі років. Спочатку це було меценатство. У сучасному вигляді грантова допомога сформувалася в другій половині ХХ століття і майже одночасно розвивалася в США та Європі.

Той, хто дає гранти (донор, чи грантодавець), має чітко озвучені місії, принципи та цілі. Від них він відштовхується, коли вирішує надати грант у вигляді певної суми грошей чи інших цінних ресурсів – техніки, матеріалів для будівництва чи творчості, експертів для допомоги тощо. Донорами можуть бути фонди, університети, уряди країн або великі міждержавні об’єднання – Європейський Союз, ООН тощо.

Донори намагаються вибудувати об’єктивні процедури оцінки, але вибір тих, кого вони підтримують грошима, залишається суб’єктивним. Ваші заявки у 99% випадків оцінюють неупереджені професіонали, проте вони – звичайні люди зі своїм запасом уваги, енергії та сил. Довіряйте тим, хто оцінює заявки, навіть якщо це анонімне журі. Думайте про них, як про добрих знайомих, це дозволить сконцентруватися на найкращому представленні ідеї.

Ідеальних донорів немає: може кульгати комунікація, може бути незрозуміла процедура добору учасників, надвисока конкуренція за невелику частину грошей або вузько сформульовані цілі чи теми грантових програм.

Той, хто хоче отримати грант, також має власні ідеї та прагнення. Це може бути людина або група людей, яких щось об’єднує, – громадська організація, установа чи бізнесова структура. Можна бути школярем і отримати грант на навчання в університеті, а можна – молодим досвідченим митцем, чиновником без досвіду або міністром. Неважливо, хто ви зараз. Головне – зрозуміти, до чого ви прагнете. Це може бути одна мета або цілий список ідей, проєктів, сценаріїв того, на що варто витратити найближчі роки та місяці.

Після цього треба шукати грантодавців з програмами, що фінансують саме те, чого прагнете ви, і надсилати заявки на отримання грантів. У разі однієї-двох відмов можна проаналізувати, що могло піти не так, зробити висновки, внести потрібні зміни у проєкт і продовжити пошук підтримки від різних донорів.

Багато грантодавців підтримують програми, які вже працюють, або тих, хто почав навчатися чи працювати без грантів. Тому не варто зупинятись, якщо не вийшло отримати грант з першої спроби, – спробуйте втілити задуми самотужки. Саме ваша здатність самостійно розвивати проєкт чи кар’єру є вирішальним параметром, що переконає донора.

Щоб отримати грант, треба попрацювати над заявкою. Вона формалізує ідею, зусилля, професійний шлях. Аналізуючи заявки, донор обирає найкращі, розподіляє гранти і просить звітувати тих, кого профінансував.

Уявіть маленький шматок паперу чи цілий ватман, де ви чітко сформулювали, який проєкт хочете зробити, чого і де для цього потрібно навчитися тощо (це 50% успіху). Важливо, щоб ваша тема або частина кінцевої мети збігалися з прагненнями донорів, були частиною їхньої сфери діяльності. Можна також поцікавитися, кого фінансував цей донор у минулому. Можна подати декілька заявок до кількох грантодавців і чекати на рішення. Конкуренція найчастіше досить велика. Що більше спроб, то більша ймовірність перемоги. Повторюйте процедуру, допоки не отримаєте грант.

Не варто нехтувати іншими форматами підтримки, які використовують донори. Крім грантів, існує безліч програм: навчальні поїздки, тренінги, семінари, стипендії, великі та малі навчальні програми. Можна отримати грант на навчання, стажування чи дослідження або створення чогось нового самостійно чи в колективі, і навіть на подорожі. Це так звані гранти мобільності, які передбачають перебування в іншій країні, можливість користуватися недоступними вдома ресурсами та співпрацювати з певними людьми для втілення в життя конкретного проєкту. Суми грантів змінюються в межах від декількох сотень євро (коли треба просто дістатися на семінар, виставку, стажування тощо) до 4-5 тисяч – якщо потрібно бути в іншій країні, щоб працювати над чимось масштабним.

Від грантової підтримки також залежать мистецькі проєкти. Гранти доступні для всіх, хто займається творчістю та створює нові культурні продукти (кіно, музику, скульптуру тощо) або працює з чужою творчістю як перекладач, куратор, продюсер. Можна заручитися фінансовою підтримкою під час організації виставки, вистави, видання книг, виробництва фільмів, освітніх курсів, медійних проєктів тощо. Іноді донори надають грант на технічне оснащення організації без прив'язки до проєкту чи навіть на звичайні покращення (ремонт офісу чи оренду нового приміщення).

Що з перерахованого впливає на отримання гранту?

Прочитайте текст. Для запитань (40 – 44) оберіть правильну відповідь (А, Б, В або Г).

Нині грантові програми – це можливість безкоштовно отримати додаткові ресурси для реалізації проєктів або ідей. Система такої підтримки існує вже понад дві тисячі років. Спочатку це було меценатство. У сучасному вигляді грантова допомога сформувалася в другій половині ХХ століття і майже одночасно розвивалася в США та Європі.

Той, хто дає гранти (донор, чи грантодавець), має чітко озвучені місії, принципи та цілі. Від них він відштовхується, коли вирішує надати грант у вигляді певної суми грошей чи інших цінних ресурсів – техніки, матеріалів для будівництва чи творчості, експертів для допомоги тощо. Донорами можуть бути фонди, університети, уряди країн або великі міждержавні об’єднання – Європейський Союз, ООН тощо.

Донори намагаються вибудувати об’єктивні процедури оцінки, але вибір тих, кого вони підтримують грошима, залишається суб’єктивним. Ваші заявки у 99% випадків оцінюють неупереджені професіонали, проте вони – звичайні люди зі своїм запасом уваги, енергії та сил. Довіряйте тим, хто оцінює заявки, навіть якщо це анонімне журі. Думайте про них, як про добрих знайомих, це дозволить сконцентруватися на найкращому представленні ідеї.

Ідеальних донорів немає: може кульгати комунікація, може бути незрозуміла процедура добору учасників, надвисока конкуренція за невелику частину грошей або вузько сформульовані цілі чи теми грантових програм.

Той, хто хоче отримати грант, також має власні ідеї та прагнення. Це може бути людина або група людей, яких щось об’єднує, – громадська організація, установа чи бізнесова структура. Можна бути школярем і отримати грант на навчання в університеті, а можна – молодим досвідченим митцем, чиновником без досвіду або міністром. Неважливо, хто ви зараз. Головне – зрозуміти, до чого ви прагнете. Це може бути одна мета або цілий список ідей, проєктів, сценаріїв того, на що варто витратити найближчі роки та місяці.

Після цього треба шукати грантодавців з програмами, що фінансують саме те, чого прагнете ви, і надсилати заявки на отримання грантів. У разі однієї-двох відмов можна проаналізувати, що могло піти не так, зробити висновки, внести потрібні зміни у проєкт і продовжити пошук підтримки від різних донорів.

Багато грантодавців підтримують програми, які вже працюють, або тих, хто почав навчатися чи працювати без грантів. Тому не варто зупинятись, якщо не вийшло отримати грант з першої спроби, – спробуйте втілити задуми самотужки. Саме ваша здатність самостійно розвивати проєкт чи кар’єру є вирішальним параметром, що переконає донора.

Щоб отримати грант, треба попрацювати над заявкою. Вона формалізує ідею, зусилля, професійний шлях. Аналізуючи заявки, донор обирає найкращі, розподіляє гранти і просить звітувати тих, кого профінансував.

Уявіть маленький шматок паперу чи цілий ватман, де ви чітко сформулювали, який проєкт хочете зробити, чого і де для цього потрібно навчитися тощо (це 50% успіху). Важливо, щоб ваша тема або частина кінцевої мети збігалися з прагненнями донорів, були частиною їхньої сфери діяльності. Можна також поцікавитися, кого фінансував цей донор у минулому. Можна подати декілька заявок до кількох грантодавців і чекати на рішення. Конкуренція найчастіше досить велика. Що більше спроб, то більша ймовірність перемоги. Повторюйте процедуру, допоки не отримаєте грант.

Не варто нехтувати іншими форматами підтримки, які використовують донори. Крім грантів, існує безліч програм: навчальні поїздки, тренінги, семінари, стипендії, великі та малі навчальні програми. Можна отримати грант на навчання, стажування чи дослідження або створення чогось нового самостійно чи в колективі, і навіть на подорожі. Це так звані гранти мобільності, які передбачають перебування в іншій країні, можливість користуватися недоступними вдома ресурсами та співпрацювати з певними людьми для втілення в життя конкретного проєкту. Суми грантів змінюються в межах від декількох сотень євро (коли треба просто дістатися на семінар, виставку, стажування тощо) до 4-5 тисяч – якщо потрібно бути в іншій країні, щоб працювати над чимось масштабним.

Від грантової підтримки також залежать мистецькі проєкти. Гранти доступні для всіх, хто займається творчістю та створює нові культурні продукти (кіно, музику, скульптуру тощо) або працює з чужою творчістю як перекладач, куратор, продюсер. Можна заручитися фінансовою підтримкою під час організації виставки, вистави, видання книг, виробництва фільмів, освітніх курсів, медійних проєктів тощо. Іноді донори надають грант на технічне оснащення організації без прив'язки до проєкту чи навіть на звичайні покращення (ремонт офісу чи оренду нового приміщення).

Яке твердження правильне відповідно до тексту?

Прочитайте текст. Для запитань (40 – 44) оберіть правильну відповідь (А, Б, В або Г).

Нині грантові програми – це можливість безкоштовно отримати додаткові ресурси для реалізації проєктів або ідей. Система такої підтримки існує вже понад дві тисячі років. Спочатку це було меценатство. У сучасному вигляді грантова допомога сформувалася в другій половині ХХ століття і майже одночасно розвивалася в США та Європі.

Той, хто дає гранти (донор, чи грантодавець), має чітко озвучені місії, принципи та цілі. Від них він відштовхується, коли вирішує надати грант у вигляді певної суми грошей чи інших цінних ресурсів – техніки, матеріалів для будівництва чи творчості, експертів для допомоги тощо. Донорами можуть бути фонди, університети, уряди країн або великі міждержавні об’єднання – Європейський Союз, ООН тощо.

Донори намагаються вибудувати об’єктивні процедури оцінки, але вибір тих, кого вони підтримують грошима, залишається суб’єктивним. Ваші заявки у 99% випадків оцінюють неупереджені професіонали, проте вони – звичайні люди зі своїм запасом уваги, енергії та сил. Довіряйте тим, хто оцінює заявки, навіть якщо це анонімне журі. Думайте про них, як про добрих знайомих, це дозволить сконцентруватися на найкращому представленні ідеї.

Ідеальних донорів немає: може кульгати комунікація, може бути незрозуміла процедура добору учасників, надвисока конкуренція за невелику частину грошей або вузько сформульовані цілі чи теми грантових програм.

Той, хто хоче отримати грант, також має власні ідеї та прагнення. Це може бути людина або група людей, яких щось об’єднує, – громадська організація, установа чи бізнесова структура. Можна бути школярем і отримати грант на навчання в університеті, а можна – молодим досвідченим митцем, чиновником без досвіду або міністром. Неважливо, хто ви зараз. Головне – зрозуміти, до чого ви прагнете. Це може бути одна мета або цілий список ідей, проєктів, сценаріїв того, на що варто витратити найближчі роки та місяці.

Після цього треба шукати грантодавців з програмами, що фінансують саме те, чого прагнете ви, і надсилати заявки на отримання грантів. У разі однієї-двох відмов можна проаналізувати, що могло піти не так, зробити висновки, внести потрібні зміни у проєкт і продовжити пошук підтримки від різних донорів.

Багато грантодавців підтримують програми, які вже працюють, або тих, хто почав навчатися чи працювати без грантів. Тому не варто зупинятись, якщо не вийшло отримати грант з першої спроби, – спробуйте втілити задуми самотужки. Саме ваша здатність самостійно розвивати проєкт чи кар’єру є вирішальним параметром, що переконає донора.

Щоб отримати грант, треба попрацювати над заявкою. Вона формалізує ідею, зусилля, професійний шлях. Аналізуючи заявки, донор обирає найкращі, розподіляє гранти і просить звітувати тих, кого профінансував.

Уявіть маленький шматок паперу чи цілий ватман, де ви чітко сформулювали, який проєкт хочете зробити, чого і де для цього потрібно навчитися тощо (це 50% успіху). Важливо, щоб ваша тема або частина кінцевої мети збігалися з прагненнями донорів, були частиною їхньої сфери діяльності. Можна також поцікавитися, кого фінансував цей донор у минулому. Можна подати декілька заявок до кількох грантодавців і чекати на рішення. Конкуренція найчастіше досить велика. Що більше спроб, то більша ймовірність перемоги. Повторюйте процедуру, допоки не отримаєте грант.

Не варто нехтувати іншими форматами підтримки, які використовують донори. Крім грантів, існує безліч програм: навчальні поїздки, тренінги, семінари, стипендії, великі та малі навчальні програми. Можна отримати грант на навчання, стажування чи дослідження або створення чогось нового самостійно чи в колективі, і навіть на подорожі. Це так звані гранти мобільності, які передбачають перебування в іншій країні, можливість користуватися недоступними вдома ресурсами та співпрацювати з певними людьми для втілення в життя конкретного проєкту. Суми грантів змінюються в межах від декількох сотень євро (коли треба просто дістатися на семінар, виставку, стажування тощо) до 4-5 тисяч – якщо потрібно бути в іншій країні, щоб працювати над чимось масштабним.

Від грантової підтримки також залежать мистецькі проєкти. Гранти доступні для всіх, хто займається творчістю та створює нові культурні продукти (кіно, музику, скульптуру тощо) або працює з чужою творчістю як перекладач, куратор, продюсер. Можна заручитися фінансовою підтримкою під час організації виставки, вистави, видання книг, виробництва фільмів, освітніх курсів, медійних проєктів тощо. Іноді донори надають грант на технічне оснащення організації без прив'язки до проєкту чи навіть на звичайні покращення (ремонт офісу чи оренду нового приміщення).

Що з перерахованого становить перешкоди для претендентів на отримання грантів?

Частина «Письмо»

Прослухайте аудіозапис і максимально повно (докладно) запишіть почуте, висловивши свою позицію щодо теми тексту. Обсяг створеного тексту має перевищувати 100 слів.