ТЕМА: Культура України в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Піднесення української культури. Розвиток образотворчого мистецтва. С. Васильківський. Картина «Козаки в степу»

На репродукції картини зображено двох вершників, які, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. У міцних постатях – упевненість і гідність. Зображені зі спини, у легкому повороті вліво; попереду, на видноколі, блищить смуга Дніпра, праворуч – курган; над ними високе небо з хмарами. Невід’ємні від пейзажу, вони підсилюють його значущість. Вершники на сторожі. Їх статичність тимчасова й у будь-який момент може змінитися на рух. Це викликає певні асоціації, пов’язані з уявленням про неспокій, напруженість козацького життя. Спрямований вглиб, до горизонту, рух хмар, плавні, спокійні ритми просторових планів передають безмежність середовища, епічність пейзажу. Цим художник майстерно досягає внутрішнього заглиблення в простий сюжетний мотив (козаки на сторожі рідного краю), сутністю якого є ідея патріотизму.

Образ захисника рідного краю – озброєного козака-вершника в степу або групи козаків на сторожі, у кінному поході чи на відпочинку – є найхарактернішим для сюжетів картин С. Васильківського.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Українські землі в складі Російської імперії на початку XX ст. Події революції 1905–1907 рр. в Україні.

Ключові в джерелі словосполучення-маркери – «за рік після його оприлюднення діяло 15 українських видавництв», «поява газети “Хлібороб” у Лубнах», «поява української газети “Громадська думка” у Києві» – дозволяють припустити, що йдеться про документ, який уможливлювало появу друкованих засобів масової інформації, тобто стосувався свободи слова – права людини вільно висловлювати свої думки та погляди як в усній, так і в письмовій формі. Серед запропонованих варіантів відповідей таким документом є Маніфест від 17 жовтня 1905 р., який проголошував і надавав політичні права і свободи, як-от: свобода совісті, свобода слова, свобода зібрань, свобода спілок і недоторканність особи.

Маніфест від 19 лютого 1861 р. – узагальнювальний документ про скасування кріпосного права.

Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва від 18 липня 1863 р. – таємне розпорядження до цензурних комітетів, у якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

Емський указ імператора Олександра ІІ від 18 травня 1876 р. – розпорядження, яким заборонялося ввозити з-за кордону та друкувати будь-які книги, написані українською мовою.

Відповідь – Г.

ТЕМА: Українські землі в складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. Діяльність «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства».

Завдання спрямоване на перевірку розуміння сутності громадівського руху та знання напрямів діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Отже, громади – національно-культурні осередки української інтелігенції, які малі на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Перша громада виникла в Санкт-Петербурзі. ЇЇ створили члени Кирило-Мефодіївського товариства, які наприкінці 1850-х рр. повернулися із заслання. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Осередком національно-культурної роботи в 1870–1890-х рр. стала Київська – так звана «Стара Громада».

У лютому 1873 р. в Києві створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, ідеологом і координатором якого виступав П. Чубинський. Членами-засновниками відділу стали громадівці, відомі вчені: історики В. Антонович, М. Драгоманов, етнограф П. Чубинський, етнолог Ф. Вовк, економіст М. Зібер, статистик О. Русов, літературознавці П. Житецький, К. Михайличук, правник О. Кістяківський. Відкриття відділу дозволяло не лише легалізувати більшу частину роботи, яку проводили громадівці, але й збільшити видавничі можливості, залучити до наукових досліджень широке коло науковців і аматорів в центрі та на місцях, а також заручитися підтримкою офіційних адміністративних установ. Основними формами роботи Відділу була організація етнографічно-статистичних експедицій, обробка матеріалів, зібраних в експедиціях, проведення засідань товариства, де обговорювалися питання з історії, етнографії, мови, права, географії краю. Про діяльність відділу Ф. Вовк писав, що «ми одержали лише те, на що за здоровим глуздом мали повне право: збиратись і відкрито займатись науковою діяльністю про Україну і для України».

Відповідь – Г.

ТЕМА: Українські землі в складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. Реформи 60–70-х рр. ХІХ ст. і процеси модернізації в Україні.

Історична цінність карикатур полягає в тому, що вони дозволяють отримати уявлення про думки та настрої людей у певний час. Карикатури коротко подають або узагальнюють суть проблеми. Однак варто пам’ятати, що карикатурист передбачає повну поінформованість про події, явища, людей, яких стосується карикатура. Тому опрацювання карикатури часто потребує володіння додатковими історичними знаннями. Карикатурист є необ’єктивним і відверто не прагне подати різні позиції, бо висловлює лише свій (або замовника) погляд. За допомогою спеціальних художніх засобів він створює позитивне чи негативне враження, нерідко спираючись на певні стереотипи. Тому варто звертати особливу увагу на правила інтерпретації й аналізу карикатури.

Загалом  інтерпретація й аналіз передбачають відповіді на такі запитання:

• Які персонажі, предмети, речі, зображено на карикатурі?
• Якій події (явищу) присвячено карикатуру?
• Яке ставлення до персонажів (позитивне чи негативне) відображає карикатура?
• Яку оцінку, інтерпретацію персонажів (подій, явищ) подає карикатура?
• Які ідеї та політичні погляди сповідує автор? Як це можна визначити?
• Що відомо з інших джерел про події, пов’язані зі змістом карикатури?
• Чи спотворені реальні історичні події карикатурою?

Отже, карикатура, відповідно до умови завдання, присвячена Селянській реформі 1861 р. Бачимо селянина з плугом у загорожі. На стовпах огорожі карикатурист розмістив вказівники, які нібито зазначають напрямки руху селянина й символізують, що перед ним «усі дороги відкриті». Проте рушити з місця він не може, оскільки заважає колючий дріт загорожі. Це викликає подив у селянина (чухає потилицю). Поруч із загорожею карикатурист зобразив поміщика в образі огрядного чоловіка, який у правій руці за спиною тримає торбинку, найпевніше, із грішми. Вказівний палець лівої руки поміщика погрозливо-застережливо піднятий вгору.

Спираючись на знання основного змісту та перебігу Селянської реформи 1861 р., можна встановити, що карикатурист художніми засобами закцентував увагу на її результаті. Селянин, здобувши ряд особистих і майнових прав (вказівники на стовпах, що перед ним «усі дороги відкриті»), до укладання викупної угоди з поміщиком вважався «тимчасовозобов’язаним» і за користування наділом змушений був виконувати на користь поміщика старі повинності (загорожа з колючим дротом). Перехід з «тимчасовозобов’язаних» у «викупні» не давав селянинові права покинути свою ділянку (тобто обіцяної свободи), але значно збільшував тягар платежів. Викуп землі для переважної більшості селян розтягнувся на 45 років і був для них справжньою кабалою, оскільки вони не були в змозі виплачувати такі суми.

Відповідь – Б.

ТЕМА: Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. Л. Кобилиця. Форми соціального протесту населення.

Предмет ідентифікації в завданні – історична подія, пов’язана з іменем Л. Кобилиці.

Ключові в джерелі словосполучення-маркери – «повідомив міністра внутрішніх справ», «рейхстаг ухвалив рішення», «депутат Л. Кобилиця», «виключеним зі складу рейхстагу» – допомагають визначити, що описані в уривку події відбувалися під час революції 1848–1849 рр. в Австрійській імперії.

У липні 1848 р. селяни Буковини обрали Л. Кобилицю депутатом рейхстагу. В австрійському парламенті Л. Кобилиця виступив за скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу. У серпні 1848 р. імператор Франц-Йосиф І поширив дію закону про скасування панщини на Буковину. Однак сервітутні права залишалися за поміщиками. У листопаді 1848 р. Л. Кобилиця прибув з Відня до Вижниці, де скликав селянський схід, на якому було ухвалено повернути ліси й пасовиська. Організувавши кінні загони, він почав здійснювати експропріацію поміщицьких маєтків, роздаючи добро селянам. Значна частина гірських районів Північної Буковини опинилася під контролем селянських загонів. Повстання під проводом Кобилиці тривало півтора року. Рейхстаг позбавив Кобилицю мандата, а власті Буковини пообіцяли сплатити 1000 золотих тому, хто допоможе схопити колишнього депутата імперського парламенту. Лише у квітні 1850 р. карателі спромоглися заарештувати селянського ватажка.

Відповідь – А.

ТЕМА: Українські землі в 60–80-ті рр. XVII ст. Покровський собор у Харкові. 1689.

На фото зображено пам’ятку архітектури культового призначення. І за планом, і за композицією зображений собор належить до типу української триверхої церкви. Собор є надзвичайно легким і струнким. Стрункість споруди досягнута насамперед її композицією, що складається з трьох гранчастих веж. Кожна вежа – три восьмерики, поставлені один над одним (менший над більшим). Вежі розділені від самої землі та звужуються догори й гармонійно об’єднані в єдине ціле. Перший ярус собору оточено відкритою аркадою-галереєю. Аркада надає споруді особливої легкості. Фасади декоровано тонкими півколонами, оздоблено наличниками навколо вікон, карнизами з орнаментом. Наростання форм угору, заломи бань, їхні високі й тонкі завершення, вертикальні лінії півколон – усе це надає споруді динамічності й стрімкості. За вказаними архітектурно-мистецькими стильовими рисами зображений собор належить до архітектури українського бароко. Наведеному опису серед усіх пам’яток архітектури епохи бароко, обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами, відповідає лише Покровський собор у Харкові.

Відповідь – Б.

ТЕМА: Українські землі в складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. Адміністративно-територіальний поділ українських земель.

Завдання спрямоване на перевірку розуміння сутності адміністративно-територіального поділу як поділу території розселення українського етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Цей поділ відображає як національні традиції українців, так і політичні інтереси й систему управління держав, до складу яких у різні часи входили українські землі.

На початку ХІХ ст. у складі Російської імперії українські землі були розподілені на губернії. Губернський поділ був досить стабільним. Він проіснував від 1796 р. (з моменту створення Малоросійської губернії) до 1922 р., коли радянська влада запровадила нову, триступеневу систему управління (центр–округа–район). Правильність таких міркувань підтверджується й знанням тих фактів, що полк – це адміністративно-територіальна та військова одиниця Гетьманщини; намісництво – адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління в Російській імперії в другій половині XVIІI ст.; коронний край – адміністративно-територіальна одиниця Австрійської (Австро-Угорської) імперії від 40-х рр. ХІХ ст.

Відповідь – Б.

ТЕМА: Українські землі в другій половині XVIII ст. Закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України.

Українські землі у складі Російської імперії в другій половині ХІХ ст. Реформи 60–70-х рр. ХІХ ст. і процеси модернізації в Україні.

Спираючись на розуміння сутності кріпосницьких відносин як юридично оформленої державно-правовим актом особистої залежності селян від поміщиків, потрібно визначити дату запровадження кріпосного права та дату його скасування.

Перша подія – ухвалення імператрицею Катериною ІІ Указу про закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України – відбулася в 1783 р., друга подія – підписання імператором Олександром ІІ Маніфесту про скасування кріпосного права та Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності, – в 1861 р. Отже кріпосницькі відносини в Наддніпрянській Україні панували з 1783 по 1861 р.

Відповідь – В.

ТЕМА: Українські землі наприкінці ХVІІ – першої половині ХVІІІ ст. Обмеження автономії Гетьманщини.

Завдання спрямоване на перевірку знання перебігу подій, пов’язаних з обмеженням автономії Гетьманщини в першій половині XVIІI ст.

Зазначені в умові завдання чіткі хронологічні межі дають підстави стверджувати, що йдеться про події, що відбувалися після поразки українсько-шведського воєнно-політичного союзу. Відкритий перехід І. Мазепи на бік Карла ХІІ, розцінений Московією як відверта «зрада», дав привід Петру І реалізувати свої давні наміри щодо ліквідації політичної автономії України. У 1722 р. для посилення контролю за діяльністю гетьмана та генеральної старшини замість Малоросійського приказу було створено Малоросійську колегію. Вона складалася з шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підпорядковувалася Сенату, а у військових – головнокомандуючому військами в Україні. Колегію очолив бригадний генерал С. Вельяминов. Стала найвищою владною установою в Україні, оскільки гетьман мав лише дорадчий голос.

Інші варіанти відповіді в завданні є неправильними з огляду на зазначені хронологічні межі (перша половина XVIІI ст.). Остаточний поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну було закріплено Андрусівським договором (1667 р.) і «Вічним миром» (1686 р.). За ними Лівобережжя та Київ відходили до Московського царства, а Правобережжя – до Речі Посполитої. Хронологічно це події другої половини XVII ст. Насильницьке знищення російськими військами Підпільненської Січі та остаточна ліквідація Запорозької Січі як козацької автономії відбулося в 1775 р., тобто в другій половині XVIІI ст. Козацьке військо було ліквідовано в 1783 р. Замість нього було створено десять кавалерійських карабінерських полків. Ця подія також другої половини XVIІI ст.

Відповідь – Г.