ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтом періоду другої половини XVI – першої половини XVII ст. як періоду значних соціально-політичних зрушень у житті України, розуміння сутності запропонованих у варіантах відповідей понять: братський, опришківський, гайдамацький, іконоборчий рухи.

Саме братський рух в Україні в другій половині XVI – першій половині XVII ст. зіграв важливу роль у розвитку системи освіти. Ось кілька ключових причин, чому цей рух став каталізатором освітніх змін:

1) заснування братських шкіл. Братства створювали школи, які забезпечували освіту для дітей із різних верств населення. Ці навчальні заклади стали основними центрами освіти в містах.

2) збереження православної ідентичності. Братські школи мали на меті збереження православної віри й культури, що підвищувало значення освіти у формуванні національної свідомості.

3) поширення грамотності. Завдяки братським школам грамотність населення зросла, оскільки навчання відбувалося українською і церковнослов’янською мовами.

4) вивчення гуманітарних наук. У братських школах викладали не лише релігійні предмети, а й гуманітарні науки, що сприяло розвитку інтелектуального потенціалу суспільства.

5) залучення інтелектуалів. Братства запрошували видатних науковців і педагогів, що підвищувало якість навчання і сприяло обміну ідеями з європейськими освітніми традиціями.

6) соціальна активність. Братства активно займалися соціальною діяльністю, що включало допомогу нужденним і підтримку освіти, тож зміцнювало довіру населення і підвищувало популярність братського руху.

Отже, братський рух став важливим чинником, який не лише сприяв розвитку системи освіти в Україні, а й допоміг зберегти культурну ідентичність і підвищити рівень грамотності населення. Братські школи стали основою для подальшого розвитку освітніх традицій в Україні.

Інші варіанти відповідей, які запропоновано в завданні, є неправильними, бо:

опришківський рух – соціально-політичний і військовий рух, що виник в Україні в середині XVI – на початку XVII ст. під впливом соціальних протестів і боротьби за економічні права селянства й козацтва;

гайдамацький рух – соціально-політичний і військовий рух в Україні в середині XVIII ст. (переважно в 1730–1790-х рр.) у формі повстань, бунтів і збройних виступів, польського панування і соціальної несправедливості;

іконоборчий рух – релігійний і політичний рух у Візантійській імперії в VIII–IX ст., прихильники якого виступали проти шанування ікон й образів святих у християнстві. Цей рух став причиною серйозних конфліктів і в церковному, і в суспільному житті імперії.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку вміння абітурієнта виокремлювати спільні та відмінні риси з опертям на оцінку причетності історичних постатей до певних історичних подій, процесів, явищ.

Павла Павлюка, Якова Острянина й Дмитра Гуню об’єднує їхня діяльність як козацьких ватажків під час козацьких повстань у другій половині XVI – першій половині XVII ст., зокрема:

1) козацька боротьба за автономію. Усі троє були активними учасниками козацьких повстань, які мали на меті боротьбу за автономні права козацтва, спротив польському гніту.

2) лідерство в повстаннях. Кожен був ватажком або провідником у своїх повстанських рухах, намагався об’єднати козаків для боротьби проти польської шляхти.

3) обстоювання православної віри. Вони боролися не лише за політичні права, а й за збереження православної віри в умовах католицької експансії.

Отже, Павла Павлюка, Якова Острянина й Дмитра Гуню об'єднує спільна мета боротьби за права козаків, автономію України й захист православної віри, що робить їх важливими постатями в історії козацького руху.

Інші варіанти відповідей, запропоновані в завданні, є неправильними.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку вміння розпізнавати найвидатніші історико-культурні пам’ятки, перелік яких визначено Програмою ЗНО, характеризувати діяльність видатних історичних постатей.

На фото зображено пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві – політику, полководцю і дипломату, провіднику національно-визвольних змагань 1648–1657 рр., творцю Української козацької держави, гетьману Війська Запорозького.

Інші пропоновані варіанти відповідей стосуються інших історичних діячів:

полководець-тріумфатор Хотинської війни – П. Конашевич-Сагайдачний;

засновник першої Запорозької Січі – Д. Вишневецький;

керівник антимосковського повстання – І. Мазепа.

Правильна відповідь – В.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку вміння абітурієнта виокремлювати спільні та відмінні риси, притаманні державним, і/або історико-географічним утворенням у різний історичний час (епоху, період) з опертям на розуміння сутності, ознак і характерних рис таких утворень.

Для початку визначмо адміністративно-територіальний устрій держав, про які йдеться у варіантах відповіді.

Військо Запорозьке – полково-сотенний. Територію держави ділили на полки (військово-адміністративні одиниці), а їх – на сотні.

Велике князівство Литовське – воєводсько-повітовий. Князівство ділили на воєводства (адміністративні одиниці), а їх  – на повіти.

Кримське ханство – князівський. Ханство ділили на кілька князівств (мулків), якими, зазвичай, правили родичі хана. Кожне князівство ділили на джерджі (повіти), які були основними адміністративними одиницями.

Московське царство – воєводсько-уїздний. Царство ділили на воєводства (провінції), які були основними адміністративними одиницями, а воєводства ділили на уїзди (повіти), які мали свої адміністративні центри.

Тепер про Слобідську Україну.

Слобідська Україна – це історико-географічна територія на сході України, яка охоплює сучасні області – Харківську, Луганську й частково Сумську. Її було сформовано в середині XVII ст. внаслідок переселення українців із західних земель.

Уже в 1650-х рр. існували українські козацькі слобідські полки: Острогозький, Сумський, Охтирський, Харківський. У 1685 р. утворено Ізюмський полк. Полки ділили на сотні (1734 р. їх було 98 сотень).

Отже, адміністративно-територіальний устрій Слобідської України наслідував устрій Війська Запорозького.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання передбачає опрацювання уривка з історичного джерела, демонстрування вміння здобувати інформацію із нього й застосовувати набуті знання у зв’язку зі змістом опрацьованого. Відповідь випливає з логіки міркувань й аналізу умови завдання і кожного з-поміж запропонованих варіантів відповіді. Алгоритм виконання завдання такий:

• з’ясовуємо, що треба ідентифікувати (саме джерело, описану в ньому подію чи явище, персонаж тощо);
• у тексті джерела виділяємо ключові слова-маркери, словосполучення, що дають змогу впізнати предмет ідентифікації;
• аналізуємо їх, узагальнюємо й вибираємо варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить вибраним ключовим словам.

Предмет ідентифікації в завданні – мирна угода, укладення якої схарактеризовано в уривку з козацького літопису Самійла Величка.

Ключові моменти наведеного уривка джерела:

• тривалість миру: мир був укладений на тринадцять років;
• вигоди для монархій: умови були корисними для обох монархій;
• козачий статус: запорозькі козаки залишалися в послушенстві обох монархій, що свідчить про їхню вразливість у цій угоді. Окрім того, козаків було скривджено внаслідок укладеного миру, який не зважав на їхні інтереси.

Визначені ключові моменти дають змогу чітко вказати, що так схарактеризував Самійло Величко укладення Андрусівського перемир’я.

На користь такого вибору свідчать основні умови інших договорів, зазначених у варіантах відповіді:

«Вічний мир» – мирний договір 1686 р. між Річчю Посполитою і Московським царством, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю (із Черніговом і Стародубом) і Смоленськ. А Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Речі Посполитої.

Гадяцький договір – угода 1658 р. між Річчю Посполитою і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом І. Виговським, що передбачала створення Великого князівства Руського у складі Речі Посполитої як третього рівноправного члена конфедерації поряд із Королівством Польським і Великим князівством Литовським.

Зборівський договір – угода 1649 р. між польським королем Яном II Казимиром (Річ Посполита) з одного боку й гетьманом Б. Хмельницьким (Військо Запорозьке) з іншого, за якою козацька Україна отримувала автономію в складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського та Чернігівського.

Отже, ці варіанти відповіді до завдання неправильні.

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку знання дат (періодів) історичних подій і розуміння їхніх причиново-наслідкових зв’язків.

Ключове слово в умові завдання – повстання.

Серед запропонованих варіантів відповіді лише період 1830–1831 рр. стосується подій, пов’язаних із повстанням – національно-визвольним повстанням поляків проти Російської імперії за відновлення незалежності Польської держави.

Це повстання розпочалося 29 листопада 1830 р. у Варшаві, охопило землі Королівства Польського (Царства Польського) й поширилось на Правобережну Україну та Білорусь. Повстання вибухнуло на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті – Росії, Австрії та Пруссії, які свого часу шляхом поділів Речі Посполитої знищили національну польсько-литовську державність.

Інші варіанти відповіді є неправильними, тому що період 1833–1837 рр. – це роки діяльності «Руської трійці», 1846–1847 рр. – період діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, а 1853–1856 рр. – це роки Кримської війни.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скероване на перевірку розуміння особливостей національного руху на західноукраїнських землях у ХІХ ст. й визначення ролі в ньому греко-католицького духовенства.

Правильна відповідь випливає з логіки міркувань над кожним пропонованим варіантом відповіді із добором відповідних історичних фактів на підтвердження його правильності (коректності).

Вочевидь неправильними є варіанти Б (наявність власної політичної організації для ведення боротьби), В (тісна співпраця з Російською православною церквою і російським визвольним рухом).

Щодо варіанта Б: головною причиною, перш за все, є сама духовна функція церкви, пріоритет релігійних цінностей, коли церква зосереджується на виконанні своїх духовних обов’язків – проповідуванні, навчанні й підтриманні громади. Друга причина – уникнення політичної активності, оскільки залучення церкви до політики могло підривати її авторитет як духовного інституту й внести розбрат серед священників і вірян із різними політичними поглядами.

Щодо варіанта В: співпраця з російською православною церквою була неможлива, бо РПЦ завжди негативно й вороже ставилася до греко-католицької церкви з кількох ключових причин:

1) конфесійні відмінності – різні догми (греко-католицька церква визнає католицькі догми, як-от примат Папи Римського, що суперечить православному вченню), різні літургійні практики (відмінності в обрядах і церковних традиціях також сприяли непорозумінням між церквами);

2) національна ідентичність – греко-католицька церква активно підтримувала українську національну свідомість, що суперечило політиці Російської імперії, спрямованій на русифікацію, активним ідеологічним провідником якої й виступала РПЦ;

3) загроза інтеграції – РПЦ вважала греко-католицьку церкву загрозою для єдності православ’я та імперії, бо вона могла підтримувати українські автономістські рухи.

4) контроль над вірою – Російська імперія через РПЦ прагнула контролювати всі релігійні громади, щоби забезпечити стабільність і порядок. Греко-католицьку церкву, яка отримувала підтримку з боку Австрії, сприймали не лише як потенційного союзника зовнішнього ворога, а саме як окремого (самостійного) зовнішнього ворога.

5) антиавстрійські настрої – у контексті політичних напружень між Росією та Австрією греко-католицька церква з погляду РПЦ та самодержавства могла бути використана як інструмент для реалізації іноземних впливів інтересів.

Варіант Г – наявність значних земельних володінь і залежних селян – також є неправильним варіантом.

Так, справді греко-католицька церква володіла значними земельними наділами, які складалися з парафіяльних, монастирських й інших земель, що включали орні землі, пасовища, ліси тощо. Проте церковне землеволодіння було важливим аспектом її економічної та соціальної діяльності, бо:

• по-перше, землі забезпечували фінансову стабільність церкви, що давало змогу підтримувати будівлі церков, релігійних установ у належному стані;
• по-друге, землеволодіння церкви забезпечувало підтримку місцевих громад через надання їм ресурсів;
• по-третє, було забезпечено фінансування важливих соціальних проєктів: шкіл, лікарень, притулків тощо. Такий соціальний та економічний вплив церкви був вагомим, але не визначальним для посилення українського національного руху.

Варіант А – високий порівняно з іншими верствами українського суспільства рівень освіченості – правильна відповідь у цьому завданні. У ХІХ ст. греко-католицьке духовенство вирізнялося високим рівнем освіченості, як порівняти з іншими соціальними верствами. Це явище можна пояснити кількома основними чинниками:

• доступ до освіти. Греко-католицька церква мала розвинену систему духовних навчальних закладів (єпархіальні семінарії, наприклад: у Львові в статусі генеральної, у Перемишлі), які давали священникам ґрунтовну освіту. У семінаріях вивчали теологію, філософію, історію, мови, що сприяло всебічному розвитку майбутніх священників. Для випускників семінарій також відкривалася дорога до навчання у Львівському університеті;
• суспільне визнання освіченості. Освіта була важливою для соціального статусу священників, що стимулювало їх до здобуття знань. Освічене духовенство поважали в громадах, що підвищувало його значущість у суспільстві;
• підтримка церкви. Церква активно підтримувала освітні ініціативи, забезпечуючи ресурси для навчання і розвитку священників;
• сприяння освітньо-культурному розвитку. Греко-католицька церква заохочувала вірян до освіти й культури, що позитивно впливало на загальний рівень освіченості.

Важливим прикладом є заснування в Перемишлі священниками М. Левицьким й І. Могильницьким 1816 р. «Перемиського Товариства галицьких греко-католицьких священників для поширювання письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії». Товариство видавало релігійні й загальноосвітні книжки переважно народною мовою. Це була перша українська наукова установа, її Статут писав І. Могильницький, а в передмові від імені єпископа збуло зазначено, що засновують це товариство, тому що «…ми пізнали під час канонічної візитації нашої єпархії, що в усіх місцевостях цілковито бракує книжок з катехитики й гомілетики, допомогою яких душпастирі користаються при поясненні Слова Божого і тлумаченні правил християнського життя і які вірні нашого обряду самі можуть використати для своєї духовної користі».

• Політичні та культурні обставини. У контексті українського національного відродження духовенство стало важливим носієм української культури та мови.

Яскравим прикладом є «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування, що сформувалося 1833 р. серед української студентської молоді Львівського університету й вихованців Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Очолювали «Руську трійцю» М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький. Напрям діяльності визначали ідеї романтизму. Діячі «Руської трійці», наслідуючи приклад літературних сил Наддніпрянської України, ідеологів слов’янського відродження, прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан, щоб прислужитися справі відродження національного життя українського народу та входження його в коло вільних і культурних націй Європи, насамперед слов’янських. Цьому вони присвятили всю свою багатогранну діяльність: збиральницьку, дослідницьку, видавницьку й публіцистську в галузі народознавства, фольклористики, мовознавства, джерелознавства, літературознавства, журналістики, педагогіки, а також літературно-художню і перекладацьку творчість.

Правильна відповідь – А.