ТЕМА: Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення незалежності.

1. Визначаємо й узагальнюємо інформацію, яку подано на карті, з огляду на сформульоване до неї завдання.

Результати аналізування карти дають змогу стверджувати, що на ній:

• зображено кордони Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, бо в межах державного утворення окреслено територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донеччини й Луганщини) та Південної України (за винятком Південної Бессарабії та Криму), територію Придністров’я, а також суміжні українські етнічні землі (частини Підляшшя, Холмщини, Берестейщини, Стародубщини, Курщини й Білгородщини);
• нанесено назви наявних на той час сусідніх держав (Румунія, Угорщина, Польща, Литва, Білоруська Народна Республіка, РСФРР, Всевелике Військо Донське);
• позначено демаркаційну лінію, установлену угодою, укладеною в травні 1918 р. між українськими й німецькими військами з одного боку й військами РСФРР – з другого (проходила через населені пункти Сураж – Стародуб – Новгород-Сіверський – Глухів – Білгород – Куп’янськ);
• визначено межі так званої нейтральної зони – умовної назви території між радянською Росією та Україною, що існувала 1918 р., у межах якої були заборонені вступ і перехід військ, патрулів, реквізиція продовольчих запасів тощо.

2. Зіставляємо інформацію, здобутої з карти, із запропонованими варіантами відповіді.

Українська Держава постала на місці Української Народної Республіки внаслідок гетьманського перевороту – державного перевороту в Києві 29 квітня 1918 р., коли генерал Павло Скоропадський, обраний і помазаний того ж дня гетьманом, за бездіяльності сил УНР і сприяння німецьких військ захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.

Отже, варіанти відповіді В (Сполучені Штати Америки) і Г (Польща й Румунія) неправильні.

Вибір між варіантом А (країни Четверного союзу) і варіантом Б (держави Антанти) є цілком очевидним і зрозумілим з огляду на те, що йдеться про два ворожі табори часів Першої світової війни: блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії (Четверний союз) і блок Великобританії, Франції, Росії та Італії (Антанта).

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в роки Першої світової війни.

Предмет ідентифікації в завданні – рік події. Варіанти відповіді (1914 р., 1915 р., 1916 р., 1918 р.) чітко вказують, що йдеться про події Першої світової війни.

Напис на плакаті німецькою мовою – Виставка. II Армія. Львів. Також  зображено солдата-велетня, який мітлою змітає з пагорба нашестя солдат-ліліпутів від фортеці, яка нагадує Львівську цитадель, дають змогу недвозначно стверджувати: плакат присвячено звитяжності австро-угорської армії під час звільнення Львова від російської окупації.

Підставами для такого твердження є:

• по-перше, Королівство Галіції та Лодомерії із центром у Львові було не лише північно-східною провінцією Австро-Угорської імперії із часів Першого поділу Речі Посполитої (1772 р.), а й об’єктом постійних територіальних зазіхань з боку Російської імперії;
• по-друге, з початком Першої світової війни в ході Галицької битви (1914 р.)  російські війська Південно-Західного фронту розгромили 2-гу австро-угорську армію, зайняли Львів і вийшли на р. Сян і Карпатські перевали;
• по-третє, в ході Горлицької битви (1915 р.) уже німецько-австрійські війська завдали поразки частинам російської армії, здійснили глибокий прорив, зайняли Львів, усю Галичину й відкинули росіян майже до старого австро-російського кордону за Дністер і Стрий.

Отже, у перші роки війни Львів двічі переходив із рук у руки: 1914-го окуповано Росією, 1915-го повернуто під владу Австро-Угорщини. Протягом наступних років війни – 1916-го (під час Брусиловського прориву), 1918-го (унаслідок Комп’єнського перемир’я) статус і підпорядкування міста не зазнавали змін.

Правильна відповідь – Б.

ТЕМА: Українські землі у складі Австро-Угорщини в 1900 – 1914 рр.

Опрацьовувати завдання варто крізь призму подій, що відбувалися в житті західноукраїнського суспільства, і на загальному тлі історичного контексту другої половини ХІХ – початку XX ст.

У цей період західноукраїнські землі, що входили до складу Австро-Угорської імперії, переживали значні суспільно-політичні зміни, які сприяли розвитку українського національно-визвольного руху.

Серед основних тенденцій варто виокремити дві найважливіші:

1. Поглиблення процесів національного відродження. На ґрунті ідей романтизму й національного відродження, започаткованих Руською трійцею та Кирило-Мефодіївським товариством, у 1860-х рр. постав народовський рух – громадсько-культурна й суспільно-політична течія українського національного руху в Галичині.

Народовці обстоювали ідею етнокультурної та національної єдності українців у Російській імперії та Австро-Угорщині на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української мови на основі народних говірок.

Протягом 1860-х рр. народовці проводили насамперед значну культурницьку роботу. У цей час засновано низку журналів («Вечерниці», 1862–1863 рр., «Мета», 1863–1864 рр., «Нива», 1865 р., «Русалка», 1866 р., «Правда», 1867 р.), культурно-освітніх товариств («Руська бесіда» у 1861 р., «Просвіта» у 1868 р.).

На зразок київської Громади галицька молодь засновувала відповідні учнівські та студентські організації (громади) в навчальних закладах Галичини – спочатку у Львові, а згодом у Тернополі, Станіславові, Бережанах, Самборі, Перемишлі, Дрогобичі та ін. За безпосередньої ініціативи й матеріальної підтримки діячів Наддніпрянської України 1873 р. у Львові створено Літературне товариство ім. Шевченка, яке 1892 р. реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка.

На противагу народовському руху, усе більш викристалізовувалося й набирало силу русофільство, пов’язане з поширенням ідей про слов’янську взаємність і самобутність та орієнтацією на Росію як єдину на той час незалежну слов’янську державу.

Протягом 1860–1870-х рр. русофіли взяли під свій вплив основні національно-культурні інституції галицьких українців – Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю – і до 1890-х рр. переважали в українському громадському житті Галичини.

З 90-х рр. ХІХ ст. русофіли почали послідовно використовувати в публіцистиці та науково-літературних працях російську мову, заявляти про повну етнонаціональну єдність русинів і росіян, тим самим еволюціонуючи до послідовного москвофільства.

2. Політична активізація через участь українців у загальноімперських політичних процесах, зокрема, у виборчих процесах. Саме перебіг виборчої кампанії 1885 року дав поштовх до заснування Народної ради – української політичної організації в Галичині, створеної народовцями. Нове товариство задекларувало себе продовжувачем традицій Головної руської ради, а саме її національної програми, базованої на твердженні про самостійність «русько-українського» народу. За мету було визначено здобуття русинами фактичної рівноправності з іншими народами Австро-Угорщини.

Русько-українська радикальна партія (РУРП) – перша легальна українська політична партія європейського типу. Заснована 1890 р. у Львові І. Франком, М. Павликом, Є. Левицьким та ін. РУРП репрезентувала насамперед селянство, захищала селян від збезземелення і цілковитого розорення. За поданням Ю. Бачинського, автора книги «Україна irredenta», 1895 р. до програми включено пункт, у якому зазначено, що здійснення партією «ідеалів соціалістичних можливе є при повній самостійності політичній русько-українського народу». Уперше за багато століть ідею української державності було заманіфестовано прямо й однозначно.

Група радикалів 1899 р. заснувала Українську соціал-демократичну партію (УСДП) – легальну реформістську партію лівоцентристського спрямування як складник Соціал-демократичної робітничої партії Австрії та на основі її програми. Пропонувала ненасильницький, переважно парламентський шлях соціалістичних перетворень, виступала за незалежність і соборність України, а як перший крок до неї – за створення автономної української провінції в Австро-Угорщині. На виборах 1907 р. до австрійського райхсрату здобула два мандати.

Того ж 1899 р. колишні творці РУРП І. Франко та Є. Левицький спільно з народовцями, членами «Народної ради», утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП) – провідну українську партію Австро-Угорщини. Стратегічною метою УНДП визначено досягнення національно-політичної, економічної та культурної самостійності українців; об’єднання українських земель в одну самостійну українську державу. Проте найреальнішим завданням партії, яке посідало центральне місце в її програмі, стало здобуття національної автономії в складі Австро-Угорщини.

Реалізація поставленого ідеалу мала відбуватися поетапно:

1) ліквідація старих крайових статутів для Галичини та Буковини;

2) поділ Галичини за етнічним принципом на польську та українську частини;

3) поділ Буковини на українську і румунську частини;

4) утворення національної провінції з окремою національною адміністрацією і національним сеймом.

Вимоги УНДП:

• запровадження системи загального виборчого права (ліквідація курій, запровадження прямого, рівного і таємного голосування);
• забезпечення основних конституційних свобод (недоторканності особи й житла, свободи зборів і товариств, слова і преси, віри й совісті).

УНДП – парламентська партія, брала участь у всіх виборчих кампаніях до Державної ради у Відні та Галицького крайового сейму. Найчисельніше представництво УНДП (17 осіб) до австрійського парламенту обрано 1907 р. Найчисельніше представництво партії до Галицького крайового сейму обрано 1913 р. – 23 посли (депутати).

Отже, українському руху на західноукраїнських землях того часу притаманні:

• плюралізм течій (народовці, русини / москвофіли, радикали, соціалісти),
• легальність (участь у виборчих процесах),
• парламентаризм (робота в імперському і крайовому представницьких органах) і багатопартійність (Народна рада, РУРП, УСДП, УНДП).

Відповідно запропоновані в завданні варіанти відповідей Б (екстремізм і підпільна боротьба), В (створення двопартійної системи) і Г (об’єднання партій у єдиний блок) є неправильними.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Культура України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Завдання скеровано на перевірку вміння розпізнавати найвидатніші історико-культурні пам’ятки, перелік яких визначено Програмою ЗНО, та за стильовими ознаками визначати належність їх до історико-мистецьких епох (періодів).

Отже, на фото зображено:

варіант А – Володимирський собор у Києві,

варіант Б – Будинок з химерами (Будинок архітектора Городецького) в Києві,

варіант В – Палац гетьмана Кирила Розумовського в Батурині,

варіант Г – Будівля Верховної Ради України в Києві.

Володимирський собор побудовано в неовізантійському стилі, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI–VIII ст. Зародився в 1840-х рр. у Західній Європі й досяг свого піка в останній чверті XIX ст. в Російській імперії.

Будинок із химерами побудовано в стилі модерн, який зародився наприкінці ХІХ ст. в країнах Західної Європи й набув поширення в Російській імперії на початку XX ст.

Палац гетьмана Кирила Розумовського – видатна пам’ятка класицизму, стилю який уперше заявив про себе в культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у всіх країнах Європи в XVII–XVIII ст.

Будівля Верховної Ради України є зразком української архітектурної класики, яка набула значного поширення в 1930-х рр.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIІІ – в першій половині ХІХ ст.

Завдання скероване на перевірку розуміння особливостей національного руху на західноукраїнських землях у ХІХ ст. й визначення ролі в ньому греко-католицького духовенства.

Правильна відповідь випливає з логіки міркувань над кожним пропонованим варіантом відповіді із добором відповідних історичних фактів на підтвердження його правильності (коректності).

Вочевидь неправильними є варіанти Б (наявність власної політичної організації для ведення боротьби), В (тісна співпраця з Російською православною церквою і російським визвольним рухом).

Щодо варіанта Б: головною причиною, перш за все, є сама духовна функція церкви, пріоритет релігійних цінностей, коли церква зосереджується на виконанні своїх духовних обов’язків – проповідуванні, навчанні й підтриманні громади. Друга причина – уникнення політичної активності, оскільки залучення церкви до політики могло підривати її авторитет як духовного інституту й внести розбрат серед священників і вірян із різними політичними поглядами.

Щодо варіанта В: співпраця з російською православною церквою була неможлива, бо РПЦ завжди негативно й вороже ставилася до греко-католицької церкви з кількох ключових причин:

1) конфесійні відмінності – різні догми (греко-католицька церква визнає католицькі догми, як-от примат Папи Римського, що суперечить православному вченню), різні літургійні практики (відмінності в обрядах і церковних традиціях також сприяли непорозумінням між церквами);

2) національна ідентичність – греко-католицька церква активно підтримувала українську національну свідомість, що суперечило політиці Російської імперії, спрямованій на русифікацію, активним ідеологічним провідником якої й виступала РПЦ;

3) загроза інтеграції – РПЦ вважала греко-католицьку церкву загрозою для єдності православ’я та імперії, бо вона могла підтримувати українські автономістські рухи.

4) контроль над вірою – Російська імперія через РПЦ прагнула контролювати всі релігійні громади, щоби забезпечити стабільність і порядок. Греко-католицьку церкву, яка отримувала підтримку з боку Австрії, сприймали не лише як потенційного союзника зовнішнього ворога, а саме як окремого (самостійного) зовнішнього ворога.

5) антиавстрійські настрої – у контексті політичних напружень між Росією та Австрією греко-католицька церква з погляду РПЦ та самодержавства могла бути використана як інструмент для реалізації іноземних впливів інтересів.

Варіант Г – наявність значних земельних володінь і залежних селян – також є неправильним варіантом.

Так, справді греко-католицька церква володіла значними земельними наділами, які складалися з парафіяльних, монастирських й інших земель, що включали орні землі, пасовища, ліси тощо. Проте церковне землеволодіння було важливим аспектом її економічної та соціальної діяльності, бо:

• по-перше, землі забезпечували фінансову стабільність церкви, що давало змогу підтримувати будівлі церков, релігійних установ у належному стані;
• по-друге, землеволодіння церкви забезпечувало підтримку місцевих громад через надання їм ресурсів;
• по-третє, було забезпечено фінансування важливих соціальних проєктів: шкіл, лікарень, притулків тощо. Такий соціальний та економічний вплив церкви був вагомим, але не визначальним для посилення українського національного руху.

Варіант А – високий порівняно з іншими верствами українського суспільства рівень освіченості – правильна відповідь у цьому завданні. У ХІХ ст. греко-католицьке духовенство вирізнялося високим рівнем освіченості, як порівняти з іншими соціальними верствами. Це явище можна пояснити кількома основними чинниками:

• доступ до освіти. Греко-католицька церква мала розвинену систему духовних навчальних закладів (єпархіальні семінарії, наприклад: у Львові в статусі генеральної, у Перемишлі), які давали священникам ґрунтовну освіту. У семінаріях вивчали теологію, філософію, історію, мови, що сприяло всебічному розвитку майбутніх священників. Для випускників семінарій також відкривалася дорога до навчання у Львівському університеті;
• суспільне визнання освіченості. Освіта була важливою для соціального статусу священників, що стимулювало їх до здобуття знань. Освічене духовенство поважали в громадах, що підвищувало його значущість у суспільстві;
• підтримка церкви. Церква активно підтримувала освітні ініціативи, забезпечуючи ресурси для навчання і розвитку священників;
• сприяння освітньо-культурному розвитку. Греко-католицька церква заохочувала вірян до освіти й культури, що позитивно впливало на загальний рівень освіченості.

Важливим прикладом є заснування в Перемишлі священниками М. Левицьким й І. Могильницьким 1816 р. «Перемиського Товариства галицьких греко-католицьких священників для поширювання письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії». Товариство видавало релігійні й загальноосвітні книжки переважно народною мовою. Це була перша українська наукова установа, її Статут писав І. Могильницький, а в передмові від імені єпископа збуло зазначено, що засновують це товариство, тому що «…ми пізнали під час канонічної візитації нашої єпархії, що в усіх місцевостях цілковито бракує книжок з катехитики й гомілетики, допомогою яких душпастирі користаються при поясненні Слова Божого і тлумаченні правил християнського життя і які вірні нашого обряду самі можуть використати для своєї духовної користі».

• Політичні та культурні обставини. У контексті українського національного відродження духовенство стало важливим носієм української культури та мови.

Яскравим прикладом є «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування, що сформувалося 1833 р. серед української студентської молоді Львівського університету й вихованців Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Очолювали «Руську трійцю» М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький. Напрям діяльності визначали ідеї романтизму. Діячі «Руської трійці», наслідуючи приклад літературних сил Наддніпрянської України, ідеологів слов’янського відродження, прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан, щоб прислужитися справі відродження національного життя українського народу та входження його в коло вільних і культурних націй Європи, насамперед слов’янських. Цьому вони присвятили всю свою багатогранну діяльність: збиральницьку, дослідницьку, видавницьку й публіцистську в галузі народознавства, фольклористики, мовознавства, джерелознавства, літературознавства, журналістики, педагогіки, а також літературно-художню і перекладацьку творчість.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIІІ – в першій половині ХІХ ст.

Ключове слово в умові завдання – повстання.

Серед запропонованих варіантів відповіді лише період 1830–1831 рр. стосується подій, пов’язаних із повстанням – національно-визвольним повстанням поляків проти Російської імперії за відновлення незалежності Польської держави.

Це повстання розпочалося 29 листопада 1830 р. у Варшаві, охопило землі Королівства Польського (Царства Польського) й поширилось на Правобережну Україну та Білорусь. Повстання вибухнуло на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті – Росії, Австрії та Пруссії, які свого часу шляхом поділів Речі Посполитої знищили національну польсько-литовську державність.

Інші варіанти відповіді є неправильними, тому що період 1833–1837 рр. – це роки діяльності «Руської трійці», 1846–1847 рр. – період діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, а 1853–1856 рр. – це роки Кримської війни.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Козацька Україна наприкінці 50 -80- х років XVIІ ст.

Предмет ідентифікації в завданні – мирна угода, укладення якої схарактеризовано в уривку з козацького літопису Самійла Величка.

Ключові моменти наведеного уривка джерела:

• тривалість миру: мир був укладений на тринадцять років;
• вигоди для монархій: умови були корисними для обох монархій;
• козачий статус: запорозькі козаки залишалися в послушенстві обох монархій, що свідчить про їхню вразливість у цій угоді. Окрім того, козаків було скривджено внаслідок укладеного миру, який не зважав на їхні інтереси.

Визначені ключові моменти дають змогу чітко вказати, що так схарактеризував Самійло Величко укладення Андрусівського перемир’я.

На користь такого вибору свідчать основні умови інших договорів, зазначених у варіантах відповіді:

«Вічний мир» – мирний договір 1686 р. між Річчю Посполитою і Московським царством, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю (із Черніговом і Стародубом) і Смоленськ. А Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Речі Посполитої.

Гадяцький договір – угода 1658 р. між Річчю Посполитою і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом І. Виговським, що передбачала створення Великого князівства Руського у складі Речі Посполитої як третього рівноправного члена конфедерації поряд із Королівством Польським і Великим князівством Литовським.

Зборівський договір – угода 1649 р. між польським королем Яном II Казимиром (Річ Посполита) з одного боку й гетьманом Б. Хмельницьким (Військо Запорозьке) з іншого, за якою козацька Україна отримувала автономію в складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського та Чернігівського.

Отже, ці варіанти відповіді до завдання неправильні.

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА: Козацька Україна наприкінці 50 -80- х років  XVIІ ст.

Для початку визначмо адміністративно-територіальний устрій держав, про які йдеться у варіантах відповіді.

Військо Запорозьке – полково-сотенний. Територію держави ділили на полки (військово-адміністративні одиниці), а їх – на сотні.

Велике князівство Литовське – воєводсько-повітовий. Князівство ділили на воєводства (адміністративні одиниці), а їх  – на повіти.

Кримське ханство – князівський. Ханство ділили на кілька князівств (мулків), якими, зазвичай, правили родичі хана. Кожне князівство ділили на джерджі (повіти), які були основними адміністративними одиницями.

Московське царство – воєводсько-уїздний. Царство ділили на воєводства (провінції), які були основними адміністративними одиницями, а воєводства ділили на уїзди (повіти), які мали свої адміністративні центри.

Тепер про Слобідську Україну.

Слобідська Україна – це історико-географічна територія на сході України, яка охоплює сучасні області – Харківську, Луганську й частково Сумську. Її було сформовано в середині XVII ст. внаслідок переселення українців із західних земель.

Уже в 1650-х рр. існували українські козацькі слобідські полки: Острогозький, Сумський, Охтирський, Харківський. У 1685 р. утворено Ізюмський полк. Полки ділили на сотні (1734 р. їх було 98 сотень).

Отже, адміністративно-територіальний устрій Слобідської України наслідував устрій Війська Запорозького.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Національно-визвольна війна українського народу середини XVIІ ст.

На фото зображено пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві – політику, полководцю і дипломату, провіднику національно-визвольних змагань 1648–1657 рр., творцю Української козацької держави, гетьману Війська Запорозького.

Інші пропоновані варіанти відповідей стосуються інших історичних діячів:

полководець-тріумфатор Хотинської війни – П. Конашевич-Сагайдачний;

засновник першої Запорозької Січі – Д. Вишневецький;

керівник антимосковського повстання – І. Мазепа.

Правильна відповідь – В.

ТЕМА: Українські землі в складі Речі Посполитої в першій половині XVIІ ст.

Павла Павлюка, Якова Острянина й Дмитра Гуню об’єднує їхня діяльність як козацьких ватажків під час козацьких повстань у другій половині XVI – першій половині XVII ст., зокрема:

1) козацька боротьба за автономію. Усі троє були активними учасниками козацьких повстань, які мали на меті боротьбу за автономні права козацтва, спротив польському гніту.

2) лідерство в повстаннях. Кожен був ватажком або провідником у своїх повстанських рухах, намагався об’єднати козаків для боротьби проти польської шляхти.

3) обстоювання православної віри. Вони боролися не лише за політичні права, а й за збереження православної віри в умовах католицької експансії.

Отже, Павла Павлюка, Якова Острянина й Дмитра Гуню об'єднує спільна мета боротьби за права козаків, автономію України й захист православної віри, що робить їх важливими постатями в історії козацького руху.

Інші варіанти відповідей, запропоновані в завданні, є неправильними.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Українські землі в складі Речі Посполитої в другій половині XVI ст.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтом періоду другої половини XVI – першої половини XVII ст. як періоду значних соціально-політичних зрушень у житті України, розуміння сутності запропонованих у варіантах відповідей понять: братський, опришківський, гайдамацький, іконоборчий рухи.

Саме братський рух в Україні в другій половині XVI – першій половині XVII ст. зіграв важливу роль у розвитку системи освіти. Ось кілька ключових причин, чому цей рух став каталізатором освітніх змін:

1) заснування братських шкіл. Братства створювали школи, які забезпечували освіту для дітей із різних верств населення. Ці навчальні заклади стали основними центрами освіти в містах.

2) збереження православної ідентичності. Братські школи мали на меті збереження православної віри й культури, що підвищувало значення освіти у формуванні національної свідомості.

3) поширення грамотності. Завдяки братським школам грамотність населення зросла, оскільки навчання відбувалося українською і церковнослов’янською мовами.

4) вивчення гуманітарних наук. У братських школах викладали не лише релігійні предмети, а й гуманітарні науки, що сприяло розвитку інтелектуального потенціалу суспільства.

5) залучення інтелектуалів. Братства запрошували видатних науковців і педагогів, що підвищувало якість навчання і сприяло обміну ідеями з європейськими освітніми традиціями.

6) соціальна активність. Братства активно займалися соціальною діяльністю, що включало допомогу нужденним і підтримку освіти, тож зміцнювало довіру населення і підвищувало популярність братського руху.

Отже, братський рух став важливим чинником, який не лише сприяв розвитку системи освіти в Україні, а й допоміг зберегти культурну ідентичність і підвищити рівень грамотності населення. Братські школи стали основою для подальшого розвитку освітніх традицій в Україні.

Інші варіанти відповідей, які запропоновано в завданні, є неправильними, бо:

опришківський рух – соціально-політичний і військовий рух, що виник в Україні в середині XVI – на початку XVII ст. під впливом соціальних протестів і боротьби за економічні права селянства й козацтва;

гайдамацький рух – соціально-політичний і військовий рух в Україні в середині XVIII ст. (переважно в 1730–1790-х рр.) у формі повстань, бунтів і збройних виступів, польського панування і соціальної несправедливості;

іконоборчий рух – релігійний і політичний рух у Візантійській імперії в VIII–IX ст., прихильники якого виступали проти шанування ікон й образів святих у християнстві. Цей рух став причиною серйозних конфліктів і в церковному, і в суспільному житті імперії.

Правильна відповідь – А.