ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку знання дат (періодів) історичних подій і розуміння їхніх причиново-наслідкових зв’язків.

Ключове слово в умові завдання – повстання.

Серед запропонованих варіантів відповіді лише період 1830–1831 рр. стосується подій, пов’язаних із повстанням – національно-визвольним повстанням поляків проти Російської імперії за відновлення незалежності Польської держави.

Це повстання розпочалося 29 листопада 1830 р. у Варшаві, охопило землі Королівства Польського (Царства Польського) й поширилось на Правобережну Україну та Білорусь. Повстання вибухнуло на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті – Росії, Австрії та Пруссії, які свого часу шляхом поділів Речі Посполитої знищили національну польсько-литовську державність.

Інші варіанти відповіді є неправильними, тому що період 1833–1837 рр. – це роки діяльності «Руської трійці», 1846–1847 рр. – період діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, а 1853–1856 рр. – це роки Кримської війни.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скероване на перевірку розуміння особливостей національного руху на західноукраїнських землях у ХІХ ст. й визначення ролі в ньому греко-католицького духовенства.

Правильна відповідь випливає з логіки міркувань над кожним пропонованим варіантом відповіді із добором відповідних історичних фактів на підтвердження його правильності (коректності).

Вочевидь неправильними є варіанти Б (наявність власної політичної організації для ведення боротьби), В (тісна співпраця з Російською православною церквою і російським визвольним рухом).

Щодо варіанта Б: головною причиною, перш за все, є сама духовна функція церкви, пріоритет релігійних цінностей, коли церква зосереджується на виконанні своїх духовних обов’язків – проповідуванні, навчанні й підтриманні громади. Друга причина – уникнення політичної активності, оскільки залучення церкви до політики могло підривати її авторитет як духовного інституту й внести розбрат серед священників і вірян із різними політичними поглядами.

Щодо варіанта В: співпраця з російською православною церквою була неможлива, бо РПЦ завжди негативно й вороже ставилася до греко-католицької церкви з кількох ключових причин:

1) конфесійні відмінності – різні догми (греко-католицька церква визнає католицькі догми, як-от примат Папи Римського, що суперечить православному вченню), різні літургійні практики (відмінності в обрядах і церковних традиціях також сприяли непорозумінням між церквами);

2) національна ідентичність – греко-католицька церква активно підтримувала українську національну свідомість, що суперечило політиці Російської імперії, спрямованій на русифікацію, активним ідеологічним провідником якої й виступала РПЦ;

3) загроза інтеграції – РПЦ вважала греко-католицьку церкву загрозою для єдності православ’я та імперії, бо вона могла підтримувати українські автономістські рухи.

4) контроль над вірою – Російська імперія через РПЦ прагнула контролювати всі релігійні громади, щоби забезпечити стабільність і порядок. Греко-католицьку церкву, яка отримувала підтримку з боку Австрії, сприймали не лише як потенційного союзника зовнішнього ворога, а саме як окремого (самостійного) зовнішнього ворога.

5) антиавстрійські настрої – у контексті політичних напружень між Росією та Австрією греко-католицька церква з погляду РПЦ та самодержавства могла бути використана як інструмент для реалізації іноземних впливів інтересів.

Варіант Г – наявність значних земельних володінь і залежних селян – також є неправильним варіантом.

Так, справді греко-католицька церква володіла значними земельними наділами, які складалися з парафіяльних, монастирських й інших земель, що включали орні землі, пасовища, ліси тощо. Проте церковне землеволодіння було важливим аспектом її економічної та соціальної діяльності, бо:

• по-перше, землі забезпечували фінансову стабільність церкви, що давало змогу підтримувати будівлі церков, релігійних установ у належному стані;
• по-друге, землеволодіння церкви забезпечувало підтримку місцевих громад через надання їм ресурсів;
• по-третє, було забезпечено фінансування важливих соціальних проєктів: шкіл, лікарень, притулків тощо. Такий соціальний та економічний вплив церкви був вагомим, але не визначальним для посилення українського національного руху.

Варіант А – високий порівняно з іншими верствами українського суспільства рівень освіченості – правильна відповідь у цьому завданні. У ХІХ ст. греко-католицьке духовенство вирізнялося високим рівнем освіченості, як порівняти з іншими соціальними верствами. Це явище можна пояснити кількома основними чинниками:

• доступ до освіти. Греко-католицька церква мала розвинену систему духовних навчальних закладів (єпархіальні семінарії, наприклад: у Львові в статусі генеральної, у Перемишлі), які давали священникам ґрунтовну освіту. У семінаріях вивчали теологію, філософію, історію, мови, що сприяло всебічному розвитку майбутніх священників. Для випускників семінарій також відкривалася дорога до навчання у Львівському університеті;
• суспільне визнання освіченості. Освіта була важливою для соціального статусу священників, що стимулювало їх до здобуття знань. Освічене духовенство поважали в громадах, що підвищувало його значущість у суспільстві;
• підтримка церкви. Церква активно підтримувала освітні ініціативи, забезпечуючи ресурси для навчання і розвитку священників;
• сприяння освітньо-культурному розвитку. Греко-католицька церква заохочувала вірян до освіти й культури, що позитивно впливало на загальний рівень освіченості.

Важливим прикладом є заснування в Перемишлі священниками М. Левицьким й І. Могильницьким 1816 р. «Перемиського Товариства галицьких греко-католицьких священників для поширювання письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії». Товариство видавало релігійні й загальноосвітні книжки переважно народною мовою. Це була перша українська наукова установа, її Статут писав І. Могильницький, а в передмові від імені єпископа збуло зазначено, що засновують це товариство, тому що «…ми пізнали під час канонічної візитації нашої єпархії, що в усіх місцевостях цілковито бракує книжок з катехитики й гомілетики, допомогою яких душпастирі користаються при поясненні Слова Божого і тлумаченні правил християнського життя і які вірні нашого обряду самі можуть використати для своєї духовної користі».

• Політичні та культурні обставини. У контексті українського національного відродження духовенство стало важливим носієм української культури та мови.

Яскравим прикладом є «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування, що сформувалося 1833 р. серед української студентської молоді Львівського університету й вихованців Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Очолювали «Руську трійцю» М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький. Напрям діяльності визначали ідеї романтизму. Діячі «Руської трійці», наслідуючи приклад літературних сил Наддніпрянської України, ідеологів слов’янського відродження, прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан, щоб прислужитися справі відродження національного життя українського народу та входження його в коло вільних і культурних націй Європи, насамперед слов’янських. Цьому вони присвятили всю свою багатогранну діяльність: збиральницьку, дослідницьку, видавницьку й публіцистську в галузі народознавства, фольклористики, мовознавства, джерелознавства, літературознавства, журналістики, педагогіки, а також літературно-художню і перекладацьку творчість.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку вміння розпізнавати найвидатніші історико-культурні пам’ятки, перелік яких визначено Програмою ЗНО, та за стильовими ознаками визначати належність їх до історико-мистецьких епох (періодів).

Отже, на фото зображено:

варіант А – Володимирський собор у Києві,

варіант Б – Будинок з химерами (Будинок архітектора Городецького) в Києві,

варіант В – Палац гетьмана Кирила Розумовського в Батурині,

варіант Г – Будівля Верховної Ради України в Києві.

Володимирський собор побудовано в неовізантійському стилі, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI–VIII ст. Зародився в 1840-х рр. у Західній Європі й досяг свого піка в останній чверті XIX ст. в Російській імперії.

Будинок із химерами побудовано в стилі модерн, який зародився наприкінці ХІХ ст. в країнах Західної Європи й набув поширення в Російській імперії на початку XX ст.

Палац гетьмана Кирила Розумовського – видатна пам’ятка класицизму, стилю який уперше заявив про себе в культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у всіх країнах Європи в XVII–XVIII ст.

Будівля Верховної Ради України є зразком української архітектурної класики, яка набула значного поширення в 1930-х рр.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скероване на перевірку розуміння характерних тенденцій розвитку українського національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ – початку XX ст.

Опрацьовувати завдання варто крізь призму подій, що відбувалися в житті західноукраїнського суспільства, і на загальному тлі історичного контексту другої половини ХІХ – початку XX ст.

У цей період західноукраїнські землі, що входили до складу Австро-Угорської імперії, переживали значні суспільно-політичні зміни, які сприяли розвитку українського національно-визвольного руху.

Серед основних тенденцій варто виокремити дві найважливіші:

1. Поглиблення процесів національного відродження. На ґрунті ідей романтизму й національного відродження, започаткованих Руською трійцею та Кирило-Мефодіївським товариством, у 1860-х рр. постав народовський рух – громадсько-культурна й суспільно-політична течія українського національного руху в Галичині.

Народовці обстоювали ідею етнокультурної та національної єдності українців у Російській імперії та Австро-Угорщині на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української мови на основі народних говірок.

Протягом 1860-х рр. народовці проводили насамперед значну культурницьку роботу. У цей час засновано низку журналів («Вечерниці», 1862–1863 рр., «Мета», 1863–1864 рр., «Нива», 1865 р., «Русалка», 1866 р., «Правда», 1867 р.), культурно-освітніх товариств («Руська бесіда» у 1861 р., «Просвіта» у 1868 р.).

На зразок київської Громади галицька молодь засновувала відповідні учнівські та студентські організації (громади) в навчальних закладах Галичини – спочатку у Львові, а згодом у Тернополі, Станіславові, Бережанах, Самборі, Перемишлі, Дрогобичі та ін. За безпосередньої ініціативи й матеріальної підтримки діячів Наддніпрянської України 1873 р. у Львові створено Літературне товариство ім. Шевченка, яке 1892 р. реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка.

На противагу народовському руху, усе більш викристалізовувалося й набирало силу русофільство, пов’язане з поширенням ідей про слов’янську взаємність і самобутність та орієнтацією на Росію як єдину на той час незалежну слов’янську державу.

Протягом 1860–1870-х рр. русофіли взяли під свій вплив основні національно-культурні інституції галицьких українців – Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю – і до 1890-х рр. переважали в українському громадському житті Галичини.

З 90-х рр. ХІХ ст. русофіли почали послідовно використовувати в публіцистиці та науково-літературних працях російську мову, заявляти про повну етнонаціональну єдність русинів і росіян, тим самим еволюціонуючи до послідовного москвофільства.

2. Політична активізація через участь українців у загальноімперських політичних процесах, зокрема, у виборчих процесах. Саме перебіг виборчої кампанії 1885 року дав поштовх до заснування Народної ради – української політичної організації в Галичині, створеної народовцями. Нове товариство задекларувало себе продовжувачем традицій Головної руської ради, а саме її національної програми, базованої на твердженні про самостійність «русько-українського» народу. За мету було визначено здобуття русинами фактичної рівноправності з іншими народами Австро-Угорщини.

Русько-українська радикальна партія (РУРП) – перша легальна українська політична партія європейського типу. Заснована 1890 р. у Львові І. Франком, М. Павликом, Є. Левицьким та ін. РУРП репрезентувала насамперед селянство, захищала селян від збезземелення і цілковитого розорення. За поданням Ю. Бачинського, автора книги «Україна irredenta», 1895 р. до програми включено пункт, у якому зазначено, що здійснення партією «ідеалів соціалістичних можливе є при повній самостійності політичній русько-українського народу». Уперше за багато століть ідею української державності було заманіфестовано прямо й однозначно.

Група радикалів 1899 р. заснувала Українську соціал-демократичну партію (УСДП) – легальну реформістську партію лівоцентристського спрямування як складник Соціал-демократичної робітничої партії Австрії та на основі її програми. Пропонувала ненасильницький, переважно парламентський шлях соціалістичних перетворень, виступала за незалежність і соборність України, а як перший крок до неї – за створення автономної української провінції в Австро-Угорщині. На виборах 1907 р. до австрійського райхсрату здобула два мандати.

Того ж 1899 р. колишні творці РУРП І. Франко та Є. Левицький спільно з народовцями, членами «Народної ради», утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП) – провідну українську партію Австро-Угорщини. Стратегічною метою УНДП визначено досягнення національно-політичної, економічної та культурної самостійності українців; об’єднання українських земель в одну самостійну українську державу. Проте найреальнішим завданням партії, яке посідало центральне місце в її програмі, стало здобуття національної автономії в складі Австро-Угорщини.

Реалізація поставленого ідеалу мала відбуватися поетапно:

1) ліквідація старих крайових статутів для Галичини та Буковини;

2) поділ Галичини за етнічним принципом на польську та українську частини;

3) поділ Буковини на українську і румунську частини;

4) утворення національної провінції з окремою національною адміністрацією і національним сеймом.

Вимоги УНДП:

• запровадження системи загального виборчого права (ліквідація курій, запровадження прямого, рівного і таємного голосування);
• забезпечення основних конституційних свобод (недоторканності особи й житла, свободи зборів і товариств, слова і преси, віри й совісті).

УНДП – парламентська партія, брала участь у всіх виборчих кампаніях до Державної ради у Відні та Галицького крайового сейму. Найчисельніше представництво УНДП (17 осіб) до австрійського парламенту обрано 1907 р. Найчисельніше представництво партії до Галицького крайового сейму обрано 1913 р. – 23 посли (депутати).

Отже, українському руху на західноукраїнських землях того часу притаманні:

• плюралізм течій (народовці, русини / москвофіли, радикали, соціалісти),
• легальність (участь у виборчих процесах),
• парламентаризм (робота в імперському і крайовому представницьких органах) і багатопартійність (Народна рада, РУРП, УСДП, УНДП).

Відповідно запропоновані в завданні варіанти відповідей Б (екстремізм і підпільна боротьба), В (створення двопартійної системи) і Г (об’єднання партій у єдиний блок) є неправильними.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання передбачає опрацювання специфічного історичного джерела – агітаційно-пропагандистського плаката.

Передовсім агітаційний плакат за своєю природою є повідомленням, зробленим певною мовою, яка відрізняється від мови статті в газеті або мови роману чи повісті. Це – повідомленням зі своїм набором символів, навантажених певними смислами.

Щоб зрозуміти, що саме означає плакат, треба володіти його мовою. Мова засобів агітації є відомою, загальновживаною та інтуїтивно зрозумілою. Тому в агітації немає місця для складних образів, які вимагають естетичного сприйняття, багатошарового інтерпретування. Її завдання – бути простою, зрозумілою, ефектною та ідеологічно впливати, переконувати свого адресата.

Своєрідним алгоритмом аналізу агітаційно-пропагандистського плаката є відповіді на запитання:

• Що треба визначити (ідентифікувати) за плакатом (персонаж, епоха, явище, процес, подія, рік події тощо)?
• Які персонажі, предмети, речі, зображені на плакаті, пов’язані з предметом ідентифікації та дають змогу його впізнати?
• Чи є на плакаті якась текстова інформація, що допомагає здійснити ідентифікацію?

Предмет ідентифікації в завданні – рік події. Варіанти відповіді (1914 р., 1915 р., 1916 р., 1918 р.) чітко вказують, що йдеться про події Першої світової війни.

Напис на плакаті німецькою мовою – Виставка. II Армія. Львів. Також  зображено солдата-велетня, який мітлою змітає з пагорба нашестя солдат-ліліпутів від фортеці, яка нагадує Львівську цитадель, дають змогу недвозначно стверджувати: плакат присвячено звитяжності австро-угорської армії під час звільнення Львова від російської окупації.

Підставами для такого твердження є:

• по-перше, Королівство Галіції та Лодомерії із центром у Львові було не лише північно-східною провінцією Австро-Угорської імперії із часів Першого поділу Речі Посполитої (1772 р.), а й об’єктом постійних територіальних зазіхань з боку Російської імперії;
• по-друге, з початком Першої світової війни в ході Галицької битви (1914 р.)  російські війська Південно-Західного фронту розгромили 2-гу австро-угорську армію, зайняли Львів і вийшли на р. Сян і Карпатські перевали;
• по-третє, в ході Горлицької битви (1915 р.) уже німецько-австрійські війська завдали поразки частинам російської армії, здійснили глибокий прорив, зайняли Львів, усю Галичину й відкинули росіян майже до старого австро-російського кордону за Дністер і Стрий.

Отже, у перші роки війни Львів двічі переходив із рук у руки: 1914-го окуповано Росією, 1915-го повернуто під владу Австро-Угорщини. Протягом наступних років війни – 1916-го (під час Брусиловського прориву), 1918-го (унаслідок Комп’єнського перемир’я) статус і підпорядкування міста не зазнавали змін.

Правильна відповідь – Б.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку сформованості картографічних умінь:  локалізувати історико-географічні об’єкти й історичні факти на карті, здобувати інформацію з карти й застосовувати набуті знання у зв’язку з її змістом. Алгоритмом виконання завдання можуть бути такі кроки:

1. Визначаємо й узагальнюємо інформацію, яку подано на карті, з огляду на сформульоване до неї завдання.

Результати аналізування карти дають змогу стверджувати, що на ній:

• зображено кордони Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, бо в межах державного утворення окреслено територію Північної, Центральної, Східної (за винятком незначної частини Донеччини й Луганщини) та Південної України (за винятком Південної Бессарабії та Криму), територію Придністров’я, а також суміжні українські етнічні землі (частини Підляшшя, Холмщини, Берестейщини, Стародубщини, Курщини й Білгородщини);
• нанесено назви наявних на той час сусідніх держав (Румунія, Угорщина, Польща, Литва, Білоруська Народна Республіка, РСФРР, Всевелике Військо Донське);
• позначено демаркаційну лінію, установлену угодою, укладеною в травні 1918 р. між українськими й німецькими військами з одного боку й військами РСФРР – з другого (проходила через населені пункти Сураж – Стародуб – Новгород-Сіверський – Глухів – Білгород – Куп’янськ);
• визначено межі так званої нейтральної зони – умовної назви території між радянською Росією та Україною, що існувала 1918 р., у межах якої були заборонені вступ і перехід військ, патрулів, реквізиція продовольчих запасів тощо.

2. Зіставляємо інформацію, здобутої з карти, із запропонованими варіантами відповіді.

Українська Держава постала на місці Української Народної Республіки внаслідок гетьманського перевороту – державного перевороту в Києві 29 квітня 1918 р., коли генерал Павло Скоропадський, обраний і помазаний того ж дня гетьманом, за бездіяльності сил УНР і сприяння німецьких військ захопив владу в Україні, усунувши Українську Центральну Раду.

Отже, варіанти відповіді В (Сполучені Штати Америки) і Г (Польща й Румунія) неправильні.

Вибір між варіантом А (країни Четверного союзу) і варіантом Б (держави Антанти) є цілком очевидним і зрозумілим з огляду на те, що йдеться про два ворожі табори часів Першої світової війни: блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії (Четверний союз) і блок Великобританії, Франції, Росії та Італії (Антанта).

Правильна відповідь – А.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку вміння розпізнавати найвидатніші історико-культурні пам’ятки, перелік яких визначено Програмою ЗНО, визначати їхню спільність і відмінність за функціональним призначенням.

На фото ліворуч зображено будівлю Держпрому (Будинок Державної промисловості) в Харкові.

Рішення про спорудження будівлі ухвалено 1925 р. Того ж року проведено конкурс на найкращий проєкт. Першу премію отримав і був схвалений до реалізації проєкт архітекторів С. Серафімова, М. Фельгера та С. Кравця. Завершену будівлю урочисто відкрито 1928 р.

До переведення 1934 р. столиці УСРР у м. Київ тут перебували Рада народних комісарів УСРР, Державна планова комісія при Раді народних комісарів УСРР, Вища рада народного господарства, народні комісаріати, галузеві управління і трести. Після 1934 р. тут функціонував Харківський обласний виконавчий комітет.

Будівля є великим ансамблем, що займає три квартали, розділені радіальними вулицями. Складається з дев’яти корпусів, що утворюють віялоподібну структуру в плані. Корпуси, висота яких збільшується від периферії до центру, симетрично згруповані по троє в кожному з трьох блоків. Два головні корпуси центрального блоку 11-поверхові. Усі об’єми на висоті третього, п’ятого і шостого поверхів з’єднані між собою критими мостами-переходами.

Держпром у Харкові як столиці УСРР мав важливу ідеологічну місію: унаочнити образ нової республіки – пролетарської та інтернаціональної, відірваної від національної традиції та спрямованої в майбутнє. Це найбільша у світі будівля в стилі конструктивізму. Тут найяскравіше представлено основні інструменти стилю конструктивізму, що ламали архітектурні традиції: вільний план, пласкі дахи, стрічкове засклення вікон, відсутність декору. Завдяки цьому архітектурна композиція Держпрому виразна й неповторна.

На фото праворуч зображено будівлю Верховної Ради України в Києві.

Після перенесення 1934 р. столиці УСРР з м. Харкова в м. Київ виникла необхідність спорудження будівлі для засідань Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад (ВУЦВК). У лютому 1936 р. оголошено закритий архітектурний конкурс на найкращий проєкт будинку, ув якому першу премію присуджено проєкту архітектора В. Заболотного. Під його керівництвом у серпні 1936 р. розпочато будівництво, яке завершили в травні 1939 р.

Будинок триповерховий із підвалом, у плані прямокутний у первісній частині, з дугоподібною прибудовою, симетричний. Вирішений як єдиний монументальний об’єм, без флігелів чи додаткових корпусів. Головним засобом виразності є великий, на всю висоту фасадів, стилізований коринфський ордер із колонами й пілястрами, глухими парапетами, які закривають конструкції плоского даху. У центрі будинку над залом засідань підноситься скляний ребристий сферичний купол із флагштоком нагорі.

Будинок Верховної Ради України є одним із найкращих архітектурних витворів радянської доби не лише в Україні, а й у колишньому СРСР. Він поєднує модернізовану стилістику неокласицизму з традиціями української архітектури.

Отже, неправильними варіантами відповідей у завданні є:

• варіант А – належать до пам’яток архітектури доби нової економічної політики, – оскільки лише будівля Держпрому є пам’яткою непу (1921–1928 рр.), час будівництва (1925–1928 рр.) якої припадає на цей період, будівлю Верховної Ради України зводили (1936–1939 рр.) вже за часів сталінської модернізації України (1928–1938 рр.);
• варіант Б – були знищені під час нацистської окупації в роки Другої світової війни, – оскільки й будівля Держпрому, і будівля Верховної Ради України пережили жахіття окупації і понині є окрасами своїх міст;
• варіант В – створені за проєктами одного архітектора в стилі конструктивізму, – оскільки не тільки є творіннями різних митців (Держпром: С. Серафімова, М. Фельгера та С. Кравця; Верховна Рада України: В. Заболотного), а й належать до різних архітектурних стилів (Держпром: конструктивізм; Верховна Рада України: неокласицизм).

Лише варіант Г – збудовані для потреб функціонування органів державної влади – є правильним варіантом відповіді у завданні, оскільки й будівлю Держпрому, і будівлю Верховної Ради України зведено для потреб функціонування Ради народних комісарів і Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад відповідно.

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку сформованості вміння виявляти причиново-наслідкові зв’язки на основі опрацювання візуальних історичних джерел (отримати інформацію з джерел, застосувати набуті знання у зв’язку зі змістом джерел).

Алгоритмом виконання завдання такий:

• з’ясовуємо, що треба ідентифікувати (самі джерела чи події та явища, яких вони стосуються);
• у джерелах виділяємо ключову інформацію, що допомагає  ідентифікації;
• аналізуємо джерела, узагальнюємо й вибираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить ключовій інформації.

На фото зображено різні типи документів (відомості підрахунку трудоднів у колгоспах, трудова книжка колгоспника, трудова марка), проте спільним для них є те, що вони стосуються таких понять як трудодень, колгосп, колгоспник.

Розуміння суті цих понять дає змогу визначити правильний варіант відповіді в цьому завданні.

Колгоспи, колективні господарства – сільськогосподарські підприємства в СРСР, створені в ході суспільно-економічних перетворень, здійснюваних більшовиками шляхом насильницької колективізації індивідуальних селянських господарств.

Метою більшовицьких перетворень було створення нової (комуністичної) економіки, яка б функціонувала на засадах директивного планування і була б позбавлена ознак капіталістичного господарювання – приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

Колгоспне будівництво почалося на українських землях після захоплення їх РСФРР 1919 року. Проте лише з кінця 1920-х рр. держава взяла курс на суцільну колективізацію, метою якої була побудова відносин між містом і селом без опосередкування їх товарно-грошовими відносинами. Саме тому в 1930–1931 рр. було запроваджено систему обліку праці, яка виключала регулярну (щомісячну) грошову винагороду колгоспників за виконаний ними певний обсяг робіт.

Система передбачала фіксацію таких робіт у вигляді трудоднів. Трудодні нараховували за виконання роботи різних категорій (їх було від 7 до 9): колгоспникові, який виконав денну норму найпростішої праці, записували 0,5 трудодня, за працю 9 категорії – 4,5 трудодня. Вартість трудодня в колгоспах встановлювали наприкінці сільськогосподарського року, коли весь обсяг продукції, яка залишилася в колгоспі після виконання ним зобов’язань перед державою, ділили на число трудоднів усіх колгоспників за рік, і кожний колгоспник одержував відповідно до числа відроблених трудоднів певний обсяг сільськогосподарської продукції. У врожайний рік могли нарахувати 1 кг зерна на трудодень, але коли неврожай, могло бути й по 200 г. Часто платню видавали олією і цукром. За свідченням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора 1931 р. 48 % господарств України нічого не видали на трудодні. Грабіжницька система трудоднів породила гіркий фольклор: «Ціле літо проробила, кіло проса заробила», «Трудодень, трудодень, трудоодиниця – батько ходить без штанів, мати – без спідниці».

Наведені міркування дають змогу стверджувати, що документи, які зображено на фото,  стосуються часів суцільної колективізації та відображають наслідки цієї насильницької політики соціально-економічних перетворень на селі.

Щодо інших варіантів, то вони є неправильними відповідями в цьому завданні:

• наслідком реалізації політики воєнного комунізму як курсу на безпосереднє комуністичне будівництво виявилася перспектива колапсу економіки й повномасштабної війни із селянством. В. Ленін 1921 р. схарактеризував політику воєнного комунізму як таку, що є «дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурість, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху»;
• наслідком запровадженням нової економічної політики відновлення зруйнованої комуністичними експериментами економіки;
• наслідком створення раднаргоспів було передовсім поліпшення розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону в умовах повнішого використання місцевих природних, трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Правильна відповідь – В.

ТЕМА:.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтом суті, причин і наслідків пацифікації, низки заходів, що здійснювали під час проведення пацифікації.

Пацифікація (від лат. pacificatio – умиротворення, утихомирення) – позазаконна адміністративно-репресивна поліційна акція державної влади Польщі проти українського населення Галичини восени 1930 року.

За умов світової кризи істотно погіршилося економічне становище Польщі. Особливо болюче відчувалося це в заселених переважно українцями південно-східних воєводствах держави, із прикметними для них аграрним перенаселенням, зростанням в умовах кризи безробіттям і підтримуваним державою польським осадництвом. Відтак обставини були сприятливими для так званої саботажної акції, відповідальність за яку взяла на себе щойно утворена Організація українських націоналістів.

Протягом липня – вересня 1930 р. відбувся 191 акт саботажу, з них 172 стосувалися нищення приватного майна. Виступи розпочалися нападами на маєтки знаних особистостей, польських генералів й урядовців, згодом поширилися на майно осадників-колоністів, руйнування інфраструктури шляхової, залізничної, телефонних і поштових комунікацій.

Засадничою метою цієї масштабної акції була спроба дезорганізації державних структур на теренах Галичини, здійснення тиску й поширення занепокоєння серед місцевої польської людності, відлякування її від потенційної купівлі землі в регіоні, змушування осадників до залишення своїх господарств, а також (при нагоді) здобуття засобів для подальшої конспіративної діяльності. На міжнародній арені це мало підважувати престиж Польщі, довести хисткість її прав на західноукраїнські землі й задекларувати появу нової української радикальної організації – ОУН.

Пацифікацію, яка була відповіддю влади на саботажну акцію ОУН, здійснювали польські військово-поліційні експедиції за особистою вказівкою Ю. Пілсудського. Власне пацифікація тривала у вересні – жовтні 1930 р. й охопила 16 повітів Львівського, Станіславського й Тернопільського воєводств. За даними української сторони, пацифікації було піддано близько 750 сіл, 250 з яких зазнали важких руйнувань. Офіційні польські дані підтверджували пацифікацію лише щодо 450 сіл (10 % усіх сіл Галичини).

Особливу увагу каральні експедиції присвячували домівкам українських товариств й установ. У кооперативних крамницях руйнували дощенту всі товари й устаткування. У читальнях нищили бібліотеки; у залах, призначених для концертів і вистав, пустошили сцени, декорації, театральні костюми, ламали музичні інструменти сільських оркестрів.

Дошкульних ударів під час пацифікації зазнала мережа українських. культурно-освітніх установ. 26 вересня 1930 р. рішенням міністерства освіти й віровизнань було закрито 4-ту Державну гімназію в Тернополі з українською мовою навчання. Усього зазнали поліційно-адміністративних обмежень або ж взагалі припинили діяльність близько 140 локальних українських товариств, зокрема 28 осередків спортивно-пожежного товариства «Луг», 21 гімнастичне товариство «Сокіл», 21 філія «Просвіти».

Отже, варіант відповіді Г – призвело до погромів українських осередків громадсько-політичного життя – є правильним.

Інші запропоновані варіанти відповіді є неправильними:

• по-перше, пацифікацію проводили за національною ознакою, вона мала суто антиукраїнський характер, тож не йдеться ні про ліквідацію в регіоні польського землеволодіння (варіант Б), ні про активізацію прорадянських настроїв серед польських селян (варіант А). Окрім того, польське суспільство добре знало про жахіття сталінської насильницької колективізації сільського господарства в окупованій російськими більшовиками Україні та марево голоду, що насувалося на українське село. А це не додавало популярності «першій у світі країні робітників і селян» не лише серед українського, а й серед не менш гнобленого польського селянства;
• по-друге, пацифікація була суто політичною репресивною акцією і не стосувалася економічної, зокрема податкової, політики уряду Польщі, тож не могла послабити податковий тиск польської влади на українських селян (варіант В).

Правильна відповідь – Г.