ТЕМА: Україна в роки Другої світової війни. Україна в перші повоєнні роки. Україна в умовах десталінізації.

Завдання скеровано на перевірку знання хронології подій українського національного руху, уміння виявляти причиново-наслідкові зв’язки між подіями.

Східна Галичина (Б) – 1939 р.

Після укладення пакту Молотова – Ріббентропа та вторгнення СРСР до Польщі у вересні 1939 року, Східну Галичину було включено до складу УРСР.

Північна Буковина (Г) – 1940 р.

У червні 1940 року СРСР пред’явив ультиматум Румунії, Північну Буковину разом із Бессарабією було приєднано до УРСР.

Закарпаття (А) – 1945 р.

Після завершення Другої світової війни, за угодою між СРСР і Чехословаччиною, Закарпаття було включено до складу УРСР.

Крим (В) – 1954 р.

Указом Президії Верховної Ради СРСР Кримську область передали з РРФСР до складу УРСР, що стало формальним жестом до 300-річчя «возз’єднання України з Росією».

Правильна відповідь: БГАВ.

ТЕМА: Українські землі в складі Російської імперії 1900–1914 рр.

Емським указом 1876 року було заборонено українську мову в друці, освіті й культурному житті. Його дію було скасовано під час революційних подій 1905 року.

Революційну українську партію (РУП), яка виступала за національне й соціальне визволення українського народу було створено 1900 року.

Початок діяльності Українську думську громаду, яка складалася з українських депутатів у Державній думі Російської імперії, було засновано 1906 року.

Товариство українських поступовців (ТУП) – ліберальну організацію української інтелігенції, що прагнула культурного й національного розвитку мирним шляхом – було засновано 1908 року.

Правильна відповідь: ГАВБ.

ТЕМА: Україна в умовах десталінізації. Україна в період загострення кризи радянської системи.

ТЕМА: Встановлення комуністичного тоталітарного режиму в Україні», «Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні.

Завдання скеровано на перевірку знання ключових подій радянського періоду в історії України та їхніх наслідків.

1. Наслідком запровадження політики «коренізації» стала широка всебічна українізація суспільного життя. Політика «коренізації» (в Україні – українізація) в 1920-х роках сприяла поширенню української мови, культури й національної ідентичності.

2. Наслідком започаткування нової економічної політики (НЕП) було впровадження продовольчого податку. У рамках НЕПу (1921 р.) замість продрозкладки було запроваджено продовольчий податок, що деякою мірою полегшило становище селян.

3. Наслідком створення СРСР стало подальше обмеження державного суверенітету УСРР. Після утворення СРСР 1922 року Українська СРР утратила значну частину своєї незалежності, ставши частиною єдиної федеративної держави.

4. Наслідком початку насильницької колективізації стало розгортання спротиву селянства. Насильницька колективізація (з 1928–1929 рр.) викликала масовий опір селян, зокрема бунти, саботаж і зростання соціальної напруги.

Правильна відповідь: 1 – Г,  2 – В, 3 – Б, 4 – А.

ТЕМА: Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII ст. – в першій половині XIХ ст. Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII ст. – в першій половині XIХ ст.

Завдання скеровано на перевірку знання ключових діячів і регіонів України, з якими пов’язана їхня діяльність, уміння співвідносити діяльність особистостей із певними історико-географічними регіонами України, рівня сформованості просторового розуміння історії України.

Юрій Федькович відомий як «буковинський соловей», письменник і просвітник Буковини.

Олександр Духнович – громадський діяч, письменник і священник, знаний як будитель русинів Закарпаття.

Маркіян Шашкевич – лідер «Руської трійці», будитель і просвітник у Галичині.

Пантелеймон Куліш – письменник, історик й етнограф, діяльність якого була тісно пов’язана з Наддніпрянщиною.

Кубань у контексті цього завдання є регіоном, історично пов’язаним з українським козацтвом, зокрема з Чорноморським козацьким військом, яке переселилося на Кубань наприкінці XVIII століття. Однак серед названих у завданні діячів безпосередньо ніхто не пов'язаний із Кубанню.

Правильна відповідь: 1 – А, 2 – В, 3 – Б, 4 – Г.

ТЕМА: Українські землі у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст.», «Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.

Пропоноване завдання скеровано на перевірку розуміння сутності поняття козацького реєстру й знання обставин укладення різних угод і договорів щодо чисельності реєстру.

Куруківську угоду (1625 р.) укладено між польським гетьманом великим коронним С. Конецпольським і гетьманом М. Дорошенком в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (поблизу сучасного м. Кременчук) під час козацького повстання, очолюваного М. Жмайлом. Згідно з угодою козацький реєстр збільшено до шести тис. осіб (цей пункт угоди став підставою для створення шести козацьких полків: Корсунського, Черкаського, Білоцерківського, Чигиринського, Канівського й Переяславського.

Зборівський договір (1649 р.) укладено між кримським ханом Іслам-Гіреєм III і польським королем Яном II Казимиром після Зборівської битви. Договір містив два документи: «Пункти трактату з ханом»і «Реверс ханський» («Лист союзний»). Його умови передбачали залишення 40-тисячного Війська Запорозького «при давніх вольностях» відповідно до укладеної з ним окремої угоди.

Білоцерківський договір (1651 р.) – мирна угода між гетьманським урядом Б. Хмельницького й представниками польського короля Яна II Казимира, укладена в м. Біла Церква після Берестецької битви. За договором козацький реєстр встановлено у 20 тис. осіб, до того ж поіменне оформлення реєстру мали завершити до кінця поточного року.

«Березневі статті» (1654 р.) – усталена назва українсько-московського договору з кількох юридичних документів (ухвалених московським царем Олексієм Михайловичем «Статей Богдана Хмельницького», «Жалуваної грамоти» царя гетьманові й Війську Запорозькому та «Жалуваної грамоти» шляхті). За «Березневими статтями» козацький реєстр установлювали в 60 тис. осіб.

Гадяцький договір (1658 р.) – українсько-польська мирна угода, підписана неподалік м. Гадяч гетьманом І. Виговським з урядом польського. короля Яна II Казимира Ваза. За умовами договору, який завершував десятилітню українсько-польську війну, було передбачено повернення Української козацької держави (у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського й Брацлавського) до складу оновленої Речі Посполитої на правах федеративної її частини – Великого князівства Руського. У ратифікованому сеймом Речі Посполитої договорі козацький реєстр обмежено 30 тис. осіб.

Ці угоди є важливими історичними документами, що відображають еволюцію козацького руху та його взаємини з державами, які прагнули контролювати Україну.

Куруківська угода вперше запровадила реєстрове козацьке військо, що стало й фактичним початком адміністративного поділу України на полки та сотні.

Зборівський договір значно збільшив чисельність реєстрованих козаків, що підкреслює їхню роль у боротьбі за автономію.

Білоцерківський договір зменшив чисельність реєстру через нові умови, які накладала польська влада.

«Березневі статті» встановили найбільшу чисельність реєстру, що свідчить про зміцнення козацької автономії.

Гадяцький договір свідчить про повернення до помірної чисельності реєстру, що відображало політичні реалії того часу.

Отже, чисельність козацького реєстру відповідно до різних угод та договорів була такою:

6 тисяч козаків – Куруківська угода,

40 тисяч козаків – Зборівський договір,

20 тисяч козаків – Білоцерківський договір,

60 тисяч козаків – «Березневі статті»,

30 тисяч козаків – Гадяцький договір.

Правильна відповідь: 1 – Д, 2 – Г, 3 – А, 4 – В.

ТЕМА: Творення нової України.

Завдання скеровано на перевірку хронологічної компетентності абітурієнта. Правильне віднесення історичних подій до певного хронологічного періоду, об’єктивне визначення послідовності й тривалості подій, їхньої віддаленості від сьогодення – ключові умови розуміння історії, засвоєння загальної картини історичного розвитку.

Виконання завдання передбачає встановлення віддаленості події від сьогодення. Для визначення події запропоновано як об'єкт аналізу пам’ятну монету.

На аверсі монети розміщено:

• угорі малий Державний Герб України;
• стилізовану композицію – в обрамленні променів зображено могутній дуб, крона якого нагадує абриси кордонів нашої держави, а коріння – декоративно відтворює певні етапи державотворення новітньої історії України – УНР, ЗУНР, Українська Держава, Директорія УНР тощо;
• написи: УКРАЇНА (на тлі крони дерева), на дзеркальному тлі – 50 і графічний символ гривні.

На реверсі монети:

• по центру мозаїчне, прикрашене рослинним орнаментом зображення Знака княжої держави Володимира Великого – тризуба як символу процесу становлення держави, що сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури;
• унизу напис 30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ в три рядки.

Отже, монету присвячено доленосній події, що відбулася 30 років тому – 24 серпня 1991 р., – ухвалення Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України. Висновок: монету випущено 2021 року (1991 + 30).

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА: Україна в період загострення кризи радянської системи.

Завдання скеровано на перевірку вміння абітурієнта виокремлювати спільні й відмінні риси з опертям на оцінку причетності історичних постатей, визначених Програмою ЗНО, до певних історичних подій, процесів, явищ.

Правильно виконати це завдання допомагає вміння формулювати стислі характеристики історичного діяча, зазначаючи найістотніше в його житті й діяльності.

Маємо такі характеристики-резюме для зазначених у завданні діячів:

Іван Дзюба – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник дисидентського руху, автор памфлету «Інтернаціоналізм чи русифікація?»;

Валерій Марченко – український письменник, літературознавець, перекладач, український дисидент-правозахисник;

Петро Григоренко – військовослужбовець, генерал-майор, український дисидент-правозахисник, обстоював право кримських татар на повернення на Батьківщину;

Микола Руденко – український письменник, поет, філософ, політичний і громадський діяч, дисидент-правозахисник, один із трьох першозасновників і перший голова Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, відомої також як Українська Гельсінська група;

В’ячеслав Чорновіл – український журналіст, публіцист, літературний критик, політик, громадський діяч, публіцист, український дисидент-правозахисник, видавець підпільного журналу «Український вісник»;

Отже, спільним для характеристик-резюме усіх діячів є їхня участь у дисидентському русі.

Правильна відповідь – Б.

ТЕМА: Україна в умовах десталінізації.

Завдання передбачає опрацювання специфічного історичного джерела – агітаційно-пропагандистського плаката.

Передовсім агітаційний плакат за своєю природою є повідомленням, зробленим певною мовою, яка відрізняється від мови статті в газеті або мови роману чи повісті. Це – повідомленням зі своїм набором символів, навантажених певними смислами.

Щоб зрозуміти, що саме означає плакат, треба володіти його мовою. Мова засобів агітації є відомою, загальновживаною та інтуїтивно зрозумілою. Тому в агітації немає місця для складних образів, які вимагають естетичного сприйняття, багатошарового інтерпретування. Її завдання – бути простою, зрозумілою, ефектною та ідеологічно впливати, переконувати свого адресата.

Своєрідним алгоритмом аналізу агітаційно-пропагандистського плаката є відповіді на запитання:

• Що треба визначити (ідентифікувати) за плакатом (персонаж, епоха, явище, процес, подія, рік події тощо)?
• Які персонажі, предмети, речі, зображені на плакаті, пов’язані з предметом ідентифікації та дають змогу його впізнати?
• Чи є на плакаті якась текстова інформація, що допомагає здійснити ідентифікацію?

Предметом ідентифікації в завданні є певне мистецьке явище серед запропонованих: соціалістичний реалізм, критичний реалізм, сюрреалізм або гіперреалізм.

Автор плаката скористався улюбленим прийомом художників-пропагандистів – протиставленням, яке виступає вирішальним у формуванні першого враження в глядача. Використано не лише емоційне протиставлення в зображенні – це ще й підкреслено колористикою, зіставленням світлих і темних тонів.

Композиція верхньої частини складається зі вписаного в ніжно-рожевий фон на тлі обрисів промислового підприємства-гіганта усміхненого, життєрадісного митця, який однією рукою тримає пензлі, іншою – дошку-палітру для змішування фарб, на якій, як у дзеркалі, відображено результат його творіння – промислове підприємство-гігант. Два центральні об’єкти верхньої композиції виконано в червоному кольорі, традиційному кольорі «пролетарського добра».

Нижня частина плаката привертає увагу своєю чорнотою, традиційним кольором зображення «буржуазного зла». Чотири гротескні, малопривабливі фігури символізують занепадництво, продажність і кризу мистецтва. Художник, що малює зміїною отрутою, письменник, що сидить верхи на пегасі, який поїдає гроші з мішка, музикант, що грає в чотири руки на барабані та пилкою по пательні, а музика настільки «приємна», що від «задоволення» він творить із заткнутими вухами, кінорежисер, який знімає стрічку жахів – не можуть викликати в глядача нічого, окрім антипатії та огиди.

Напис «Мистецтво наше з правдою дружить, Народу, комунізму служить. Не по дорозі нам з мистецтвом буржуазним – з мистецтвом брехні, наживи і маразму!» на плакаті мав закріпити й посилити зорові емоційні враження глядача.

Отже, плакат пропагує соціалістичний реалізм – єдиний офіційно дозволений в СРСР творчий метод літератури й мистецтва.

Метод, що «являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення і творення соціалістичного суспільства». «Правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» означало, що література й мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики комуністичної партії. А відхід від канонів соціалістичного реалізму під виглядом формалізму, абстракціонізму, модернізму заборонений як несполучний із методом соцреалізму.

Інші пропоновані варіанти відповідей є неправильними, оскільки стосуються інших культурних явищ.

Критичний реалізм як літературний напрям XIX ст. по-новому зображує ставлення до людини й навколишнього середовища. У ньому людський характер розкривається в органічному зв’язку із соціальними обставинами, а предметом глибокого соціального аналізу стає внутрішній світ людини.

Сюрреалізм – напрям у мистецтві XX ст., якому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання оптичних ілюзій і парадоксальне поєднання форм.

Гіперреалізм – течія в сучасному мистецтві (живопису, скульптурі й кінематографії) 1990-х – 2000-х років, що базується на фотографічно точному відтворенні реальності.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в перші повоєнні роки.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтом особливостей суспільно-політичного, культурного життя України в другій половині 1940-х – на початку 1950-х рр., уміння визначати хронологічну належність подій (явищ, процесів) до вказаного в умові завдання історичного періоду.

Правильно виконати завдання передовсім допомагає розуміння вжитого в умові завдання поняття чистки. В СРСР цей термін, використовували для означання політичних репресій і кампаній з усунення людей, які вважалися ідеологічно неблагонадійними або політично небезпечними для влади. Термін чистка в радянському політичному жаргоні був скороченою формою вислову «чистка партійних лав», активного процесу 1920-х – початку 1930-х років. Проте згодом заходи, пов’язані із чисткою, стосувалися не лише партійних діячів, а й радянського апарату, військових, інженерно-технічних працівників, наукової та творчої інтелігенції і в різний час набувала форм боротьби з так званими опортуністами, шкідниками, саботажниками, диверсантами й шпигунами, ворогами народу тощо.

Отже, треба з’ясувати, яке із запропонованих подій (явищ, процесів), по-перше, можна ідентифікувати по його суті як чистку, а, по-друге, визначити їхню хронологічну належність.

Ждановщина – це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута в 1946–1949 рр. у галузі науки, літератури, культури й мистецтва, під час якої було піддано нищівній критиці діяльність інститутів історії України й історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників, композиторів, режисерів тощо.

Культурна революція – радикальні перетворення духовної, інтелектуальної ідеологічної сфер суспільства. Термін виник у перші роки радянського революційного будівництва у зв’язку з ліквідацією дореволюційних світоглядно-гуманітарних надбань і суспільних інститутів «як реакційних» і створення ідеологічно нових (культурних, освітніх, художньо-естетичних, гуманітарних, побутових, сімейних) моделей. Радянська культурна революція тривала до середини 1930-х рр., коли влада оголосила про її успішне завершення.

Розстріляне відродження – науково-просвітницьке, духовно-культурне й літературно-мистецьке покоління 1920-х – 1930-х рр. в Українській РСР, яке дало високохудожні твори й здобутки в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно, освіти, науки й було знищене здебільшого під час Великого терору 1937–1938 рр.

Лікнеп (скорочення від ліквідація неписьменності) – культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія у 1920-ті – 1930-ті рр. з метою подолання неписьменності серед широких верств населення, передусім сільського.

Отже, правильна відповідь – ждановщина.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Україна в роки Другої світової війни.

Завдання скеровано на перевірку сформованості картографічних умінь – локалізувати історико-географічні об’єкти й історичні факти на карті, здобувати інформацію з карти й застосовувати здобуті знання у зв’язку з її змістом. Алгоритмом виконання завдання такий:

1. Визначаємо й узагальнюємо інформацію, що подано на карті, з огляду на завдання, яке сформульованого до неї.

На карті зображено дії військ Німеччини та її союзників, які чітко виокремлено за трьома напрямками: перший – через Брест на Білорусію, другий – через Рівне, Житомир на Київ, третій – з території Угорщини й Румунії через Чернівці й Кишинів на Одесу.

На карті також позначено численні котли – місця оточень радянських військ. Така інформація з карти дає змогу стверджувати, що йдеться про реалізацію плану «Барбаросса» – стратегічної наступальної операції збройних сил Німеччини та її союзників проти СРСР.

2. Зіставляємо інформацію, здобуту з карти, з кожним запропонованим варіантом відповіді.

Серед пропонованих варіантів відповіді лише варіант Б (1941–1942 рр.) відповідає часу реалізації цього плану.

Правильна відповідь – Б.

ТЕМА: Україна в роки Другої світової війни.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтами процесів, пов’язаних із територіальним облаштуванням Європи після Першої світової війни, формуванням Версальської системи міжнародних відносин як сукупності мирних договорів, підписаних із країнами, що зазнали поразки в Першій світовій війні, та знання державної належності західноукраїнських історико-географічних земель у міжвоєнний період унаслідок такого облаштування.

Отже, у 1920–1930-х роках західноукраїнські землі перебували в складі:

Польщі – Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Посяння;

Румунії – Північна Буковина, Хотинщина, Південна Бессарабія, Мармарощина;

Чехословаччини – Закарпатська Україна.

Тобто ультиматум щодо Бессарабії та Північної Буковини уряд СРСР міг пред’явити лише керівництву Румунії.

Правильна відповідь – А.

ТЕМА: Західноукраїнські землі в міжвоєнний період.

Завдання скеровано на перевірку розуміння абітурієнтом суті, причин і наслідків пацифікації, низки заходів, що здійснювали під час проведення пацифікації.

Пацифікація (від лат. pacificatio – умиротворення, утихомирення) – позазаконна адміністративно-репресивна поліційна акція державної влади Польщі проти українського населення Галичини восени 1930 року.

За умов світової кризи істотно погіршилося економічне становище Польщі. Особливо болюче відчувалося це в заселених переважно українцями південно-східних воєводствах держави, із прикметними для них аграрним перенаселенням, зростанням в умовах кризи безробіттям і підтримуваним державою польським осадництвом. Відтак обставини були сприятливими для так званої саботажної акції, відповідальність за яку взяла на себе щойно утворена Організація українських націоналістів.

Протягом липня – вересня 1930 р. відбувся 191 акт саботажу, з них 172 стосувалися нищення приватного майна. Виступи розпочалися нападами на маєтки знаних особистостей, польських генералів й урядовців, згодом поширилися на майно осадників-колоністів, руйнування інфраструктури шляхової, залізничної, телефонних і поштових комунікацій.

Засадничою метою цієї масштабної акції була спроба дезорганізації державних структур на теренах Галичини, здійснення тиску й поширення занепокоєння серед місцевої польської людності, відлякування її від потенційної купівлі землі в регіоні, змушування осадників до залишення своїх господарств, а також (при нагоді) здобуття засобів для подальшої конспіративної діяльності. На міжнародній арені це мало підважувати престиж Польщі, довести хисткість її прав на західноукраїнські землі й задекларувати появу нової української радикальної організації – ОУН.

Пацифікацію, яка була відповіддю влади на саботажну акцію ОУН, здійснювали польські військово-поліційні експедиції за особистою вказівкою Ю. Пілсудського. Власне пацифікація тривала у вересні – жовтні 1930 р. й охопила 16 повітів Львівського, Станіславського й Тернопільського воєводств. За даними української сторони, пацифікації було піддано близько 750 сіл, 250 з яких зазнали важких руйнувань. Офіційні польські дані підтверджували пацифікацію лише щодо 450 сіл (10 % усіх сіл Галичини).

Особливу увагу каральні експедиції присвячували домівкам українських товариств й установ. У кооперативних крамницях руйнували дощенту всі товари й устаткування. У читальнях нищили бібліотеки; у залах, призначених для концертів і вистав, пустошили сцени, декорації, театральні костюми, ламали музичні інструменти сільських оркестрів.

Дошкульних ударів під час пацифікації зазнала мережа українських. культурно-освітніх установ. 26 вересня 1930 р. рішенням міністерства освіти й віровизнань було закрито 4-ту Державну гімназію в Тернополі з українською мовою навчання. Усього зазнали поліційно-адміністративних обмежень або ж взагалі припинили діяльність близько 140 локальних українських товариств, зокрема 28 осередків спортивно-пожежного товариства «Луг», 21 гімнастичне товариство «Сокіл», 21 філія «Просвіти».

Отже, варіант відповіді Г – призвело до погромів українських осередків громадсько-політичного життя – є правильним.

Інші запропоновані варіанти відповіді є неправильними:

• по-перше, пацифікацію проводили за національною ознакою, вона мала суто антиукраїнський характер, тож не йдеться ні про ліквідацію в регіоні польського землеволодіння (варіант Б), ні про активізацію прорадянських настроїв серед польських селян (варіант А). Окрім того, польське суспільство добре знало про жахіття сталінської насильницької колективізації сільського господарства в окупованій російськими більшовиками Україні та марево голоду, що насувалося на українське село. А це не додавало популярності «першій у світі країні робітників і селян» не лише серед українського, а й серед не менш гнобленого польського селянства;
• по-друге, пацифікація була суто політичною репресивною акцією і не стосувалася економічної, зокрема податкової, політики уряду Польщі, тож не могла послабити податковий тиск польської влади на українських селян (варіант В).

Правильна відповідь – Г.

ТЕМА: Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні.

Завдання скеровано на перевірку сформованості вміння виявляти причиново-наслідкові зв’язки на основі опрацювання візуальних історичних джерел (отримати інформацію з джерел, застосувати набуті знання у зв’язку зі змістом джерел).

Алгоритмом виконання завдання такий:

• з’ясовуємо, що треба ідентифікувати (самі джерела чи події та явища, яких вони стосуються);
• у джерелах виділяємо ключову інформацію, що допомагає  ідентифікації;
• аналізуємо джерела, узагальнюємо й вибираємо запропонований варіант відповіді, переконавшись, що він не суперечить ключовій інформації.

На фото зображено різні типи документів (відомості підрахунку трудоднів у колгоспах, трудова книжка колгоспника, трудова марка), проте спільним для них є те, що вони стосуються таких понять як трудодень, колгосп, колгоспник.

Розуміння суті цих понять дає змогу визначити правильний варіант відповіді в цьому завданні.

Колгоспи, колективні господарства – сільськогосподарські підприємства в СРСР, створені в ході суспільно-економічних перетворень, здійснюваних більшовиками шляхом насильницької колективізації індивідуальних селянських господарств.

Метою більшовицьких перетворень було створення нової (комуністичної) економіки, яка б функціонувала на засадах директивного планування і була б позбавлена ознак капіталістичного господарювання – приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

Колгоспне будівництво почалося на українських землях після захоплення їх РСФРР 1919 року. Проте лише з кінця 1920-х рр. держава взяла курс на суцільну колективізацію, метою якої була побудова відносин між містом і селом без опосередкування їх товарно-грошовими відносинами. Саме тому в 1930–1931 рр. було запроваджено систему обліку праці, яка виключала регулярну (щомісячну) грошову винагороду колгоспників за виконаний ними певний обсяг робіт.

Система передбачала фіксацію таких робіт у вигляді трудоднів. Трудодні нараховували за виконання роботи різних категорій (їх було від 7 до 9): колгоспникові, який виконав денну норму найпростішої праці, записували 0,5 трудодня, за працю 9 категорії – 4,5 трудодня. Вартість трудодня в колгоспах встановлювали наприкінці сільськогосподарського року, коли весь обсяг продукції, яка залишилася в колгоспі після виконання ним зобов’язань перед державою, ділили на число трудоднів усіх колгоспників за рік, і кожний колгоспник одержував відповідно до числа відроблених трудоднів певний обсяг сільськогосподарської продукції. У врожайний рік могли нарахувати 1 кг зерна на трудодень, але коли неврожай, могло бути й по 200 г. Часто платню видавали олією і цукром. За свідченням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора 1931 р. 48 % господарств України нічого не видали на трудодні. Грабіжницька система трудоднів породила гіркий фольклор: «Ціле літо проробила, кіло проса заробила», «Трудодень, трудодень, трудоодиниця – батько ходить без штанів, мати – без спідниці».

Наведені міркування дають змогу стверджувати, що документи, які зображено на фото,  стосуються часів суцільної колективізації та відображають наслідки цієї насильницької політики соціально-економічних перетворень на селі.

Щодо інших варіантів, то вони є неправильними відповідями в цьому завданні:

• наслідком реалізації політики воєнного комунізму як курсу на безпосереднє комуністичне будівництво виявилася перспектива колапсу економіки й повномасштабної війни із селянством. В. Ленін 1921 р. схарактеризував політику воєнного комунізму як таку, що є «дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурість, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху»;
• наслідком запровадженням нової економічної політики відновлення зруйнованої комуністичними експериментами економіки;
• наслідком створення раднаргоспів було передовсім поліпшення розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону в умовах повнішого використання місцевих природних, трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Правильна відповідь – В.